— Ой, дивіться, — янгол!
Дівча (на вигляд років п'яти-шести) гралася, от я і підіграв:
— Де?
— Ось! Ось він — там!
— Ну де?
— Ну ось!.. Невже ти не бачиш?
Єдине, що я бачив, так це смагляву великооку дитину, яку не навчили ввічливості. Вона скакала, наче той пришелепнутий герой з їхніх комп'ютерних ігор, такий собі м'ячик з рученятами, що вказують на небо. Нібито там щось є, крім зграйки блідих хмаринок.
Янгол!..
Каберне. За любов!
Потиснути братові руку, чи не потиснути? З одного боку, якщо б не він ,не його забудькуватість, то не було б тієї зустрічі у маршрутці. З другого боку, може, то було б і краще — якщо і не було. Ах, красуня.
Тумашевський тільки — но кинув і такі от розміркування та ще й "на тверезу" робиш його просто хворим — знову ж таки на всю голову".
З голови не йшла Діна. Так само, як і з серця...
Каберне "За любов!
Старий друг приніс пляшку вина. Справжній друг — справжнє вино.
— Привіт.
— Привіт!
За звичкою я поцілував другові руку. Не подумайте: друг — жінка. Таке буває. Ії долонь віддає металом. І ще чоловіками. Таке те ж буває: Марія — стріптизерка, "богиня шеста", все її життя обертається навколо нього. А зараз ось — скочила з орбіти.
— Не чекав? — без зацікавленості питається вона, занурюючи свої тендітні стопи у мої (її!) домашні капці з пухнастим бомбоном.
— Чому ж?! Чекав...
Роман прокинувся у ванні. Зі сталевого носа викрученого крана пірнали в холодну воду останні найупертіші краплі. Як завжди, повертаєшся у реальність, коли закінчується вода. Він прискіпливо оглянув свою гусячу шкіру, посміхнувся — ет, найбільший людський орган.
Треб-б-ба вставати, клацають зуби. Мокре задубіле тіло тягнеться до рушника.
— Гаразд, — погоджується Роман і неквапом підіймається. І враз забуває, для чого він стоїть тут, посеред чужої ванної, по коліна в бр-р-ридкій воді...