КНИГА ПЕРША
І
Йонька Вихор живе у Троянівці. Він має трьох синів: Гаврила, Федота і Тимка. Гаврило — широкоплечий чоловік, кульгає на одну ногу". Федот — невисокий, чорненький, служить у Червоній Армії. Тимко — "схожий ні на матір, ні на отця, а на проїжджого молодця". Парубок високий, худий, має чорне кучеряве волосся, гарячі очі. Тільки одна у нього турбота: з дитинства дражнять байстрюком.
1920 рік. Кривава битва червоних із махновцями. Молода Уляна йде по воду і знаходить у бур’яні пораненого червоного бійця. Дівчина доглядає за ним вдома. Через півтора року обозу з червоними Йонька повертається додому, і бачить у колисці хлопчика. Йосип розлючений на жінку і дитину. Він часто зривається так, що всі домашні ходять, як по струні. Тільки Гаврилові спокійніше: він уже чоловік сімейний і живе окремо від батьків.
ІІ
Тимко разом з Денисом, Марком і старим Охрімом орють на Вишневому хуторі.
Туди ж і приїжджають дівчата працювати на бурячищі. Тимко бачить свою Орисю, проте вона навіть не вітається з ним.
Опівдні дівчата палять бур'яниння. Орися з подругою Ганною йдуть до озера по воду. Тимко жене волів до водопою і по дорозі зустрічає дівчат. Він запитує Орисю, чому вона не розмовляє з ним. Дівчина відповідає, що бачила його разом з Харитею.
Біля вогнища старий Охрім розповідає страшні історії. Денис повертається з полювання з двома курками.
Після вечері хлопці йдуть спати. Одна половина хати належить чоловікам, інша, через сіни, — жінкам. Тимко надіється піти на побачення, коли всі заснуть.
Вінтихо заходить у жіночу половину і кличе Орисю. Раптом відчуває, як хтось хапає його за одяг. Тимко озирається і бачить батька дівчини Прокопа. Чоловік каже, що ніколи не дозволить дочці зустрічатись з Вихором.
III
Родина Гамаліїв відома як розбіяки. Вони не пробачають образи, із декількох слів лізуть у бійку. Інокентій Гамалія змолоду часто бився з парубками. Де тільки пахне битвою, обов’язково і він там.
Оксен Гамалія вдається у свого батька. Парубки роблять на нього засідки, але ніколи він у них не трапляє. У село приходить хлопець Устим і б’є Оксена. Хворого Гамалію забирає лікувати до себе молода дівчина Олена. Пізніше Оксенові брати відвозять його у лікарню, де він перебуває два місяці. Опісля він повертається додому, і довго не з’являється серед молоді. Невдовзі він йде на хутір, де, на великий подив, його зустрічають ніби конфлікту й не було. Устим п’є мирову і ставить Оксена старшим над парубками.
Оксен проти волі батька одружується на своїй рятівниці Олені і забирає її до Троянівки. Інокентій заприсягається, що ніколи не пробачить цього вчинку. Батько не впускає до хати подружжя. Вони знаходять притулок у самотньої баби Сидорихи.
Олена — дівчина покірна, працьовита. Вона до вподоби старій. Коли Оксена забирають на службу, баба залишає дівчину жити у себе. Олені дуже тяжко і сумно. Жінки збираються на посиденьки до сусідів, а Олена сидить вдома. Вона боїться, що хтось напише Оксену листа, що вдома вона розважається без нього. Іноді дівчина думає, що Оксен її покине. Пригнічена такими думками, Олена постійно мовчить. Баба Сидориха лякається, бо думає, що дівчину наврочено.
Минає третя осінь, як Оксен пішов на службу. Маленький Сергійко, син Олени, уже бігає по двору. Баба Сидориха каже, що хлопчик — "викапаний дід Гамалія".
Оксен повертається додому. Він допомагає Олені по господарстві. Незабаром його призначають головою троянівської артілі.
Життя Олени наповнене щоденними клопотами по господарству і вихованню дітей. Вона любляча, але разом з тим сувора матір. Жінка працює і в артілі, щоб люди не казали, що голова має ліниву дружину.
Кожного дня Оксен розгніваний, бо, приходячи на роботу, бачить ті ж самі помилки, що й раніше. Працівники, замість того, щоб правильно виконувати справу, просто виправдовуються.
Чоловік бачить, що на артільному дворі сплять конюхи і "сільський політикан" Кузько Сорокотяга краде солому. Гамалія каже Кузьку повернути солому, а той розповідає, що в нього нічим зварити їсти. Голова каже, що Кузько хоче мати горище хліба, замість розвитку чорної металургії, бо "як нападуть на них країни капіталу, то пампухами не відбитись".
Сорокотяга каже, що Оксен часто дорікає йому за жалість до куркулів, хоча це не так. Він розповідає, як у дитинстві його побив хазяїн-куркуль, за те, що хлопець заснув, пасучи телята.
Проте куркулі, на його думку, бувають різні. Василя Гончаренка виселили з села, як куркуля, хоча наймити в нього не працювали, землі було мало, у політику не втручався. Кузько вважає, що справжні куркулі живуть "в Казахстанах й Середніх Азіях, розводять пасіки, п’ють чай з медом".
Кузь забирає пусті носилки і йде додому.
До кабінету Оксена заходить голова сільради Гнат Рева. Він одягнений у шкірянку, галіфе. Гнат розповідає, що люди не виконують план по заготовці продуктів, і запитує Оксена, що він збирається робити. Гамалія відповідає, що не буде доповідати голові сільради: він не підлеглий йому.
Завгосп артілі Григір Тетеря каже Оксену рушати у Власівку за деревиною. Але він переживає, щоб не переплатити за матеріал. Скупість Григора відома далеко за межами Троянівки. Він часто вичитує хуторян за всілякі дрібниці, а на роботі він ще вимогливіший. Коли приходять жнива, він приносить Оксену жменю зерна, яку назбирав за комбайном. "Де ж видано, щоб так хліб марнувати?".
У кишенях Григора завжди дзвенять гайки і гвіздки, знайдені десь на подвір'ї.
IV
Тимко приїжджає до артільної кузні, де працює Василь Кир. Там Тимко зустрічає свого ворога Сергія Золотаренка, який теж "крутиться" біля двору Прокопа.
Лукерка просить Тимка покрутити сепаратор, бо їй навезли багато молока. Залишившись із Вихором наодинці, дівчина змінюється із балакучої та веселої перетворюється на мовчазну і насторожену.
Хлопець починає приставати до неї. Вона відштовхує його від себе так, що він вдаряється головою об стіну. Він покидає хатину і сподівається зустріти когось із хлопців, посміятись і забути свою невдачу. Він бачить Гараська Сича, якого вважають у селі трохи дурнуватим. Гарасько каже, що Тимко нікого з молоді не зустріне, бо всі пішли у кіно, яке вважається в селі видатною подією.
Вихор разом з Гараськом йдуть на Притулівку — бічну вулицю, де зустрічають громаду хлопців. Один з них каже, що наука йде вперед, і радить іншим вчитися, щоб життя стало цікавішим. Тимко каже, що якщо всі будуть ученими, то нікому буде працювати на землі. Перший відповідає, що хлопець неправильно думає про інтелігенцію, без якої неможливий розвиток. Він каже, що розумні люди винаходять техніку, яка полегшує працю селян, і ніхто з інтелігенції не дивиться з презирством на робочих людей.
Парубки йдуть красти сметану з погріба баби Прокопихи. Денис перелазить через тин і бачить сплячого Матвія Глека, якого всі не люблять за впертість і заздрісність. Хлопці вирішують викотити віз разом чоловіком на тирло. Тирло — невеликий острівець посеред Ташані. Коли вони спускаються до річки, Денис випадає з голобель і губить картуза. Хлопці знають: якщо троянчанин підніме картуза — відразу всі дізнаються, чия була робота.
Сумні та невеселі, вони розходяться по домам.
V
Старий Лук'ян Хомутенко має вісьмох дітей. Найстаршого сина Уласа він вважає "непридатним до господарства", бо він постійно лише читає книжки. Старий гнівається, що не має підмоги у робочих руках.
Улас успішно закінчує Зіньківську десятирічку. Лук’ян вражений впертістю та цілеспрямованістю сина, тому все-таки погоджується на навчання хлопця в університеті Харкова.
Юнак розгублений просторами великого міста. Він не знає, як себе поводити в натовпі. Його також лякають вступні екзамени, до яких він готувався все літо.
Улас йде в Дім колгоспника, щоб переночувати. Там йому відмовляють. Молодий хлопець, який стоїть у черзі, наказує дівчині-касиру виписати Уласу квитанцію, адже він із села і не має житла.
Розлючена дівчина виписує потрібний документ.
Улас знайомиться із своїм заступником, Миколою. Він теж вступає до університету, тільки не на літературний, а на біологічний факультет. Микола розповідає, що виховувався у дитячому будинку. Він радить Уласу не стискати так сильно валізу, бо всі неодмінно здогадаються, де саме у нього заховані гроші.
Хлопці поселяються у гуртожитку на Толкачівці.
Улас на відмінно пише диктант з української мови.
Екзамен з російської мови у хлопця проходить невдало: він розгублюється, плутає слова, адже ніколи не чув живу російську мову. Жінка-екзаменатор ставить у залікову картку оцінку "погано", проте каже, що говоритиме про нього з ректором.
Улас засмучений. Він не хоче, щоб у селі з нього сміялись, тому у разі якоїсь невдачі, планує працювати на заводі в місті.
Надворі Хомутенко ділить всіх вступників на три групи: перша — діти з робітничих сімей, які одягнені чисто і просто. Друга — селюки, одягнені скромно і різноманітно. Вони тримаються осторонь і майже не розмовляють один з одним. Третя група — горді невдахи, що не раз намагаються вступити до університету. Вони ходять спокійно, навіть величаво і впевнені, що наука без них загине. Улас бачить безглуздість третьої групи і ненавидить їх.
Хлопець не знаходить себе ні в списках зарахованих, ні в списках людей, що мусять забрати документи. Як тільки він прямує до трамвайної зупинки, то чує голос Миколи. Хлопець докоряє Уласу, що той не помітив список тих, кого викликають на розмову з ректором.
У кабінеті ректора викладачі довго сперечаються чи брати хлопця на навчання, і врешті-решт пропонують йому перездати російську мову і вступити на історичний факультет. Він погоджується, і добре здає екзамен.
На третьому курсі Улас кидає навчання і їде додому. Він нікому не розповідає причину свого приїзду.
Мати бачить, що син мовчазний і замкнутий. Але хлопець заспокоює, що все в нього добре. Цілими днями він порається по господарству і читає книги.
VI
Гнат, голова сільради, сидить у своєму кабінеті. Його стіл реквізований у священика. Зелене сукно із стола здерли, і конюх Кузьма пошив з нього картуз. Побачивши це, Гнат викинув той картуз у річку. Він сказав, що релігія — наркотик народу.
Щоранку Гнат перевіряє, чи вийшли всі селяни на роботу.
Мандруючи селом, він помічає віз із Опанасом Бовдюгом, Гараськом Сичом, Охрімом Горобцем, Сергієм Золотаренко і Андрієм Блатуліним — Латочка.