Володимир Сосюра — Сад (Уривок)

Стислий переказ, виклад змісту

В огні нестримної навали

рубали, різали наш сад...

А ми дивилися назад

і за минулим сумували...

Руками власними тюрму

творили ми собі одвічну...

О, будьте прокляті,

кому назад повернуто обличчя!

Брати нас брали на штики

за слово, правдою повите...

Ви ж розумієте, — віки

не знали ми, чиї ми діти!..

Хтось застромив у серце шило,

в чеканні марному весни...

В саду розкішному лишились

одні пеньки та бур’яни.

Кати на струни наші жили

тягли із рук, як сон, блідих...

І з нас співців собі купили,

щоб грати їм на струнах тих.

Ми йшли кривавими стежками,

нам тільки снився волі згук.

І похоронно над полями кричав

і плакав чорний крук...

Він нам кричав про волі гнів,

щоб ми повстати захотіли!

Й кривавий дзьоб об струни-жили

в безкраїм розпачі точив...

Коли ж приходили раби володарям

на струнах грати,

серця не тисло від журби

і не обурювали ґрати...

А струни плакали... Не в бій —

І ми здригнули!.. Душі громом

залив музичний буревій,

що мчав, мов рокоти ріки,

що рвався в даль крізь піну шалу!..

І зацвіли старі пеньки,

і бур’яни травою стали...

Це в день було, коли той спів

так схвилював серця всім хорі...

А уночі вже сад шумів,

і крізь гілля сміялись зорі...

Дивіться також

Так несподівано і скоро

наш сад повстав і зашумів...

Його рубали, а він ріс!

На місці зрубаного дуба росли нові!..

І навіть хмиз угору дерся!..

Краю мій!

Ми дочекалися весни,

ми вже підходимо до брами!..

Це ти той сад, о краю мій,

колись порубаний катами!..

Над золотими берегами

ти знов шумиш, такий рясний!..


Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):

Поет В. Сосюра уявив свою Україну як сад. Сад, який віками рубали, нищили й вороги-заброди, і "брати"-сусіди. Дійшло до того, що українці самі забули, хто вони, забули волелюбні козацькі традиції, стали покірно служити своїм гнобителям. Але настали нові часи, прийшла воля, і сад почав відроджуватися, цвісти, "навіть хмиз угору дерся". Сили народні — невичерпні, український народ обов’язково відродиться, як фенікс із попелу, розквітне, як сад навесні, — така головна думка поезії.

Інші твори Володимира Сосюри скорочено: