Військовий хірург розповідає своєму другові про те, як він рятував людей на війні, що бачив. Найважливіше, вважає він, це воля людини до життя.
...Боєць зупинився тільки тоді, коли з його пораненої руки випав автомат. Він готовий був роздирати фашистів хоч би зубами, але руки зовсім не чув. З надзвичайним напруженням вийшов він з небезпечної зони, виповз із неї і тільки тоді впав. Втратив багато крові й зовсім знесилився.
Коли його знайшли санітари, крові в ньому майже зовсім не було. Спочатку прийняли бійця за мертвого, але він прошепотів:
— Живу.
...Хірург стомився. Він не спав багато ночей разом зі своїми медсестрами. Двох з них вже винесли непритомними, а бійці все прибували.
Перед лікарем лежав Кармалюк, а біля нього лежала розпухла, охоплена гангреною рука.
— Ріжте! — рішуче вимагав боєць.
Та це його не врятувало — гангрена охопила плече, підбиралася до шиї, пульсу майже не було. Лікар бачив, що залишилося всього кілька хвилин, але підбадьорив Кармалюка, пообіцявши, що він буде жити. Однак перев’язки не призначив. Після обходу лікар присів у своєму кабінеті. Раптом почувся стукіт і на порозі з’явився Кармалюк. Він вимагав перев’язки... Боєць хотів жити заради помсти ворогам.
<...> "Хірург працював з надзвичайним натхненням і любов’ю. Школи ще не хотілося йому так палко врятувати життя людини, як нараз. Іван лежав перед ним у глибокій нестямі, але його воля до життя передалася лікареві і сповнила його вщерть. Він забув свою втому, свої безсонні ночі і працював, як після живодайного сну і свіжої ванни, працював легко й радісно..." <...>
Коли Кармалюка виносили з операційної на койку, йому аплодувала вся палата. Людям передалася його воля до життя.
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):
Тільки воля до життя могла врятувати людину в ті страшні часи, коли гинули мільйони. О. Довженкові вдалося створити образ такої людини, яка могла надихнути інших, влити у них сили. Особливо важливо це було в ті роки, коли було написане оповідання.
