Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
1. Крадії
У карпатському селі Підгірці жив отець Теодор, життєрадісний тридцятирічний чоловік з лагідними карими очима та довірливою усмішкою. Люди горнулися до панотця, який жив з родиною на околиці села, біля лісу, в триповерховому духовному центрі. Улітку тут працював дитячий табір, а в іншу пору збиралися священники та віряни на духовні виправи.
Одного грудневого дня отець Теодор провів із сільською молоддю репетицію вертепу, а потім усі роз'їхалися по домівках, тож у духовному центрі залишився лише отець, його дружина і їхні троє дітей. Вже завтра ввечері мав навідатися Новий рік, тож отець Теодор почав прибирати у будинку, а тим часом із сутінків виринули дві постаті, які заквапилися до невеличкої стаєнки, що стояла позаду будинку. Злодіїв звали Карл та Гога, і вони надумали викрасти дворічного ослика – загального улюбленця духовного центру. Вдень крадії з підозрілим виглядом скуповували у селі горіхи, а коли вони побачили справжнього осла, то вирішили, що це дарунок долі. Отець саме пилососив, коли ослика виводили, тож не чув, як гавкала вівчарка Джима.
Карл, Гога та ослик на ім'я Хвостик опинилися на стежині, що вела до лісу. Перед ними червонів стовп із картинкою з Євангелія. Це був початок хресної дороги, яку торік відкрив отець Теодор. Ніч була темною, дорога – важкою. Крадії прив'язали мішок з горіхами до спини віслюка. Коли вони значно віддалилися від села, ослик вирішив не йти далі, та Гога показав ніж. Хвостик рушив, але не тому, що налякався, а тому, що відчув щось у лісі, що примусило його рухатися. Через пів години вони вийшли на полянку в лісі. Тут була остання стація хресної дороги. Злодії підійшли до хреста і почали реготати. Та раптом вони дуже перелякалися…
2. Чуча Божий
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Злодії побачили в темряві сіру постать з чудернацьким виглядом. Карл закричав, що це нечиста сила, і почав тікати. Примара видала страшний крик, і Карл теж побіг, загубивши картуза. Грабіжники бігли, як налякані лосі. Вони встигли почути ще якийсь страшний крик, то кричав ослик. А дивною постаттю був Чуча Божий – сільський мешканець, який майже ніколи не з'являвся на люди. Йому було за сорок, він ніде не працював, любив вирізати дерев'яні фігурки пташок. Його вигляд справді міг налякати: дивні патли, русява борода, кілька пеньків замість зубів. Мама, яка доглядала за ним, захворіла, а він не був пристосований до життя, бо мав дитячий розум. Чуча вирішив помолитися за її здоров'я на хресній дорозі, а пішов вночі, тому що боявся людей. Чуча рідко говорив, тож люди думали, що він німий. Коли грабіжники втекли, він хотів погладити ослика, але і той перелякався, закричав і вдарив Чучу копитами. Хвостик кинувся бігти.
- Різдвяна історія ослика Хвостика (повний текст) ▲ читається за 9 хвилин
- Різдвяна історія ослика Хвостика (аналіз)
- Чому злодіям удалося викрасти ослика? Які їхні наміри? (та інші запитання)
- Біографія Олександра Гавроша
Ослик забіг далеко у хащі, хоч мішок намуляв йому бік. Він знайшов джерельце, а потім побачив хатку – пристанище лісників, у яку тепер ніхто не навідувався. Там ослик і заночував біля стола під навісом. Перш ніж заснути, він згадував, як його забрали від батьків і привезли до отця Теодора. З Хвостиком привезли і біляву овечку Берту та ще двох чорних овечок. Школярі в духовному центрі любили бавитися з Хвостиком і Бертою, а отець Теодор вичісував і доглядав його… Перед ранком ослик почув постріли, тож кинувся тікати. Він опинився на асфальтованій дорозі, вздовж якої тягнулося поле з кукурудзинням.
3. Сержант Кузька
Ослика Хвостика почав шукати дільничний поліцейський Степан Кузька. Він був нетиповим поліцейським: їздив велосипедом, мріяв здійснити який-небудь подвиг, щоб на нього звернула увагу кучерява Маруся, яка працювала у місцевому кафе.
На своєму велосипеді Степан Кузька поїхав у Підгірці, які були крайнім тупиковим селом і належали до сільської ради Підгайців, де розташовувалася поліцейська дільниця. Прибувши до духовного центру, Степан оглянув хлівець отця Теодора і знайшов сліди черевика злочинця. Ослика потрібно було будь-що знайти, бо це була власність самого владики, який придбав тварину за 500 доларів. Зі слів отця дільничний записав прикмети Хвостика: ріст 1,5 метра, характер спокійний, масть сіра, на спині – чорний хрест, бо він походив з породи ослів-хрестоносців. Степан прогулявся до лісу і знайшов картуз Гоги. Потім обійшов усе село і в старій хаті знайшов побитого осликом Чучу Божого.
4. Графський маєток
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Осик ішов полем у бік, протилежний від лісу, де вночі пережив стільки хвилювань. Йому подобалася прогулянка, хоч він досі мусив нести на собі мішок з горіхами. Провести ніч ослик вирішив у копичці сіна в закинутій садибі, яку надибав на своєму шляху. Якби ослик вмів читати, то дізнався б з таблички на воротах, що тут приватна власність, а в дворі злий пес. На щастя, пес Трезор перебував у іншому кінці маєтку. У копичці Хвостик згадував овечку Берту і найбільшу подію в їхньому житті – участь у живому вертепі минулого року. Хвостик і Берта дуже хотіли зіграти у вертепі ще раз. Йому навіть наснилося це.
Вночі Хвостик почув постріли, то були феєрверки, бо десь в селі люди зустрічали Новий рік. А зранку ослик відчув, що його хтось нюхає. То був величезний собака, який оббігав маєток. Трезор почав гавкати, і надвір вийшла стара бабуся. Вона виглядала шляхетно, бо була онукою графа. Так Хвостик познайомився з двома бабусями-близнючками, яких звали Оніка і Міка. Після смерті графа, їхнього дідуся, тодішня влада організувала у маєтку лікарню, а родину вигнали на вулицю. Минули десятиліття, і помістя графа повернулося до близнючок. Тепер Оніка і Міка вели тут потаємний і відлюдькуватий спосіб життя. Бабусь дуже здивував ослик. Вони відвели його в маєток і почали доглядати.
5. Степанова клятва
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Чуча Божий заговорив, хоч в селі його вважали німим. Тож Степан Кузька дізнався, що коли Чуча молився вночі біля хреста, то побачив двох чоловіків з віслюком. Ті чомусь почали тікати, а ослик боляче вдарив його. Степана дивувало, чому злочинці втекли і де подівся ослик.
Після цього розслідування Степан відправився у кафе до Марусі. Вона стояла за шинквасом і дивилася телепередачу про природу, у якій саме йшлося про віслюків. Це було наче знаком: Степан сказав Марусі зопалу, щоб виходила за нього заміж. Маруся запитала: "Коли?", а Степан відповів: "Коли знайду осла!". Дівчина нічого не зрозуміла, а Степан вхопив кашкет і побіг. Щасливий Кузька поїхав до сільського голови.
6. Колесо фортуни
Два дні у графському маєтку бабусі доглядали і годували ослика, вичистили його і підлікували рану, яку він натер мішком з горіхами. Третього січня прийшла поштарка, яка принесла пенсію, і розповіла останні новини, серед яких – про пошуки ослика, що належить самому владиці. Коли поштарка пішла, Оніка і Міка почали сваритися одна з одною, мовляв, не треба було залишати ослика в маєтку. Поки сестри сварилися, ослик знову згадував Берту. Він добре пам'ятав, відколи почалися його нещастя: отець Теодор мав необережність замовити племінного барана, аби овечки мали гарних діток. Але баран Тайсон виявився таким тупим, що не тільки не дав приплоду, а ще й почав коники викидати. Він перестрибував через жердини i ганяв по всьому подвір'ї увесь табір. Отець Теодор змушений був відвезти бешкетника назад на ферму. Та після цього овечки стали перескакувати огорожу і обгризати дерева, тому прийшов різник, забрав їх… Що було далі, ослик не знав.
Хоч бабусям було тяжко прощатися, та вони вивели ослика надвір і відпустили. Хвостик не хотів йти, тому їм довелося виганяти його з допомогою собаки.
Ослик біг узліссям і думав про Берту. Діти дуже любили гратися з ними. Владика знав, що було потрібно для табору, хоч спершу хотів придбати поні, а не ослика. Хвостику було важко одразу привикнути до духовного центру, але там виявилося добре.
Надворі було холодно, повітря пахло морозцем. Аж ось він побачив маленькі розмаїті хатинки. Це були дачні ділянки. Ослик вирішив переночувати там.
7. Законна влада
Голова Підгайців Іван Кривдський головував уже 4 термін, залякуючи одних і підкупляючи інших. То був кремезний чолов'яга, під два метри зросту, з великим одутлим обличчям і настовбурченими вусами. Останнім часом голову непокоїв поліцейський Степан Кузька, якого недавно призначили дільничним на його села. Голова хотів знайти ключик до Кузьки. Почувши від Степана про викраденого віслюка, голова вирішив першим знайти тварину, щоб продати закордон чи заслужити ласку у владики. Знайти Хвостика він доручив своєму водію та охоронцю Васі Кобрі. Той виконував волю хазяїна швидко, рішуче і безжально. Голова розумів, що ослик міг бути на дачах, адже село Кузька уже обшукав. Тож Кобра взяв закритий білий мікроавтобус і поїхав шукати осла.
8. Земний Мотиль
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Дачні будинки були маленькі і бідні, узимку тут не було ні душі. Та з одного дивного зеленого будиночка йшов дим. Хвостик пішов туди. Цю халабуду зробив з металу Мотиль – колишній заводський зварювальник. Тепер Мотиль був на пенсії, якої ледь вистачало. Він тікав сюди від дружини, що проклинала його. Ось тепер він приїхав сюди, щоб відпочити. Ослик заглядав у вікно, а потім почав барабанити копитами об двері. Мотиль нарешті прокинувся і відчинив. То був худорлявий брюнет з прокуреними вусами. Мотиль був здивований, а потім зрозумів, що ослик – ручний. Він запросив ослика в хатинку, пригостив хлібом з вином і розповів, що його дружина справжня фурія і зміюка. Коли ослик поїв, йому запаморочилося в голові, а Мотиль все говорив, пив вино і співав, навіть танцював. Згодом вони заснули.
Зранку першим прокинувся ослик, бо було холодно. Згодом прокинувся і Мотиль, який думав, що ослик йому приснився.