На виході Руснаків перепинив охоронець, бо в музеї зник натюрморт, і музейна бабулька підозрювала Наталочку.
Щоб уникнути охоронця, дівчинка замішалася між екскурсантів і з ними зайшла в підземелля. Обдивилися скарбницю, криницю, тріщини від землетрусу в грубелезних мурах. Далі туристи оглянули замкову кухню і стали прощатися з екскурсоводом. Наталочка визирнула на браму: охоронець стояв там само. Вийти було неможливо. Вона тихенько вернулася і лишилася в кухні сама. У кухні стояв громіздкий чорний сервант з багатьма дверцятами, де Наталочка вирішила сховатися. Вона смикнула за крайні дверцята, і раптом відкрився вхід у потайну кімнату.
Потайна кімната виявилася кабінетом директора музею. І коли він зайшов у кабінет, усе налагодилось, бо усі дізналися, що картину вкрав Антип. Тож Руснаки виїхали в Кам'янець.
За Теребовлею Машка обігнала знайому вантажівку, яка тепер везла бугая. Все було майже так само, як тоді, коли Руснаки безжурно рушили в мандрівку. Скоріше б дістатися до Кам'янця та врятувати шаблю. Та раптом на узбіччі Руснаки побачили два авта, а біля них – мордоворотів в чорних масках, біля яких стояв Антип. І впоперек дороги лежала чимала колода. Та Руснакав повезло: виїхала знайома вантажівка, водій якої поїхав зустрічною смугою, вірніше, самим краєм її, де попри колоду лишилося трішечки не перегородженого асфальту. Вантажівка не вписалася, могутні колеса зачепили колоду, і тоді... Бугай ревнув, щось торохнуло, щось сяйнуло. Колода, описавши півколо, другим кінцем вгатила автомобіль мордоворотів простісінько в лобове скло, сипнувши осколками!
Дорога лежала вільна. Тато щосили натис на газ. З другого авта вискочили батьки Антипа. Обоє несамовито лементували. Машка зі свистом промчала мимо них. Вантажівку вони догнали за кількома поворотами. Водій вантажівки сказав Руснакам пильнувати, щоб бандюги не догнали їх на безлюдді.
Раптом позаду вигулькнув знайомий чорний джип, і почалася погоня, кінець якої виявився неочікуваним: Руснаки в машині опинилися в кроні розлогого дерева. Машка загрозливо перехилялася. А зверху, з дороги, з якої вони злетіли, на Руснаків зазирав Антипко зі своїми чортячими батьками і глузливо кривлявся. Коли чорти зникли, Руснаки стали чекати рятувальників.
Спочатку з верби зняли Наталочку. Потім маму. Потім тата. Вкінці заходилися знімати Машку.
Молоденький міліціонер розповів, між іншим, що недалеко якийсь бугая ущент розбив джип "Черокі". Наталочка мало не застрибала з утіхи: без сумніву, бугай розбив Антипкове авто! Видно, його батьки, загнавши Руснаків на вербу, таки відшукали ґречного водія, ну й заробили!
Машка досі була справна, тож Руснаки знову рушили до Кам'янця. Та коли вони прибули, у музеї саме закінчився робочий день. Повештавшись перед зачиненою брамою, вони зайшли повечеряти в ресторанчик коло Турецького мосту. Наталочка переживала, бо від завтра, якщо вони не врятують шаблю, вона стане брехухою. І тут тато здогадався, що треба їхати в Хотин! Вони ж зовсім забули про Хотин, Хотинську фортецю, а саме там колись розігралася велетенська битва, в якій смертельно поранили Петра Сагайдачного, славетного гетьмана, знаменитого стрільця з лука-сагайдака, тобто там був і горіх, і стрілець, ну і так далі.
За мить Руснаки сиділи в автомобілі. Машка неслася з шаленою швидкістю. Вони промчали містечком і спинилися на високій горі. Руснаки розгледіли узори, викладені червоною цеглою на світлих стінах. А це ж із загадки – "В узорах жупани!". Все співало: і загадка, і привидова підказка. Цим разом вони не помилилися.
Руснаки побачили, як до бронзового Сагайдачного підкотив автомобіль. Слідом за ним зачмихала і теж спинилася якась стара тарадайка. З першого авто вибрався дебелий парубійко. З тарадайки виліз щуплий, невеличкого зросту чоловічина. В руці він тримав щось довгасте. "Власник шаблі", – здогадалася Наталочка.
Поки Руснаки підходили до чоловіків, з міста вискочило таксі, і з нього витрусилися старий чорт, чортиця й Антипко, що кульгав дужче, ніж звичайно.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Досі Руснаки не переймалися, як їм одержати шаблю. Головне було її знайти.
Першим за справу взявся тато. Він нагадав миршавому, що знайдена реліквія належить державі, що при передачі її в музей той дістане значну винагороду, а за знищення чи вивіз за кордон доведеться відповідати по закону. Миршавий говорив, що ніхто доказів не має, що він знайшов шаблю. Татова спроба закінчилася провалом. Антипкова мармиза розпливалася від задоволення.
Тоді в атаку пішла мама. Вона говорила від імені Союзу українок, Сестринства святої княгині Ольги й Товариства української мови "Просвіта", в яких була членкинею. Вона промовляла тихо й задушевно, а далі все палкіше, все завзятіше. Про честь і звитягу, про духовність і славу, про історичну пам'ять, врешті про старовину... Її промова мала успіх.
У Наталочки виникла підозра, що чорти хоч і мовчать, але дивним чином впливають на миршавого й дебелого, тому ті такі непоступливі. Раптом перед Руснаками заколихалася напівпрозора біла постать. То з'явився привид.
Красномовство Русаків вичерпалось, і не було звідки чекати допомоги. Та раптом вигулькнув автобус, і з нього висипали... львівські пластуни! Вони мали для миршавого привабливу пропозицію. Однак, спершу хотіли переконатися, що шабля справжня.
В сутінках сяйнула гартована сталь. Це була справжня козацька шабля, схожа на місяць-молодик. У волинському торфі вона напрочуд добре збереглася. Руків'я мала просте, без золота й діамантів, і було не схоже, щоб миршавий їх повиколупував. Усі дивилися на шаблю, як заворожені. Тільки з Антипком коїлося щось незрозуміле: він пересмикував плечима, чухав ріжки, переступав з ноги на ногу, наче йому нестримно закортіло в туалет. Він не міг біля неї встояти і з поросячим виском стрімголов чкурнув додолу з хотинської гори, а з ним і його батьки.
Пластуни переконали миршавого віддати шаблю. Наталочка раділа, бо Северин чудово все придумав! Дебелий мовчки стояв, а потім сказав, що все одно купує шаблю.
Тут сталося щось цілком неймовірне. Над фортецею заколихалися білі постаті. То були привиди, і їх ставало все більше. Це були козаки, полеглі в Хотинській битві. Миршавий віддав шаблю Наталчиній матері.
Тут під'їхав маршрутний автобус "Київ-Чернівці", з якого вийшов пан Богдан власною персоною. За ним з автобуса висипали численні пасажири, бо не щодень випадає подивитися, як рятують історичну реліквію. Знайомий привид замахав руками, закивав головою, радісно обняв пана Богдана, тата, далі вклонився мамі, Наталочці, пластунам і пішов обнімати всіх підряд; інші привиди теж уклонилися й вочевидь раділи. Наталочка тихенько підійшла до Машки й погладила капот. А Северин приколов Наталочці на рукав пластунську нашивку, і дівчинка зарум'янилася від задоволення.
Після усіх цих подій, прибувши у Київ, Наталочка, мама, тато і пан Богдан пішли на виставу "Запорожець за Дунаєм". Львівські пластуни теж усі приїхали. Навіть привид тут був і чемно ховався за шторкою, щоб не привертати увагу глядачів. Тільки Машки бракувало для повної компанії, але й вона дістала винагороду: її заново пофарбували, у червоний колір. А всі зійшлися на виставу тому, що на сцені актор, що грав козака Андрія, бив ворогів справжньою козацькою шаблею, яку врятували Руснаки. Глядачі гаряче аплодували. Вистава йшла прекрасно! Коли співак вийшов на поклін на авансцену, шабля в його правиці сяяла, як сонце.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу