Нова українська людина повинна звільнитися від історичного мотлоху пам'яті. Назар відчував, що ось-ось вдарить брата…
Він погано пам'ятав весілля брата. Дорогий ресторан, ніхто не звертає уваги на батьків, що виглядають такими затлумленими і жалюгідними серед коштовного одягу і коштовної їжі. Ірен заледве чи видушила для них кілька слів. Остап весь час метався, когось припрошував, такий цукровий і солодкий, як карамелька. Говорив російською. Зненацька генерал підняв келих за сватів (яка чудова українська, дивується Назар) і каже, щоб Остап любив дружину і родичів, бо хто не любить своїх батьків – не любить нікого. Остап запобігливо поїдає тестя очима, теща кривиться. Назарові хотілося впитися. Пам'ятає, що спочатку сидів біля матері і батька, потім були якісь танці, якісь суперечки із високим вродливим чоловіком, що поставив діагноз – націоналіст. Щось шепотіла до вуха мати, підхопив і сичав Остап, не ганьби мене тут, п'яничко. Скрізь "што" і "чєво", Назар наливає собі. До мозку долинає вереск про упаітєльни в Расєє вєчєра, а дійсно – впоїтельні, а тут направду шматок псевдоросії. Назар напився, його кудись вивели.
Зранку гуртожитська кімната, батько з ним не розмовляє. Навіщо було їхати в Київ, якщо не вмієш пити? Треба їхати додому.
Утретє Назар приїде в Київ зовсім іншим і у зовсім іншій ролі. І запобігатимуть перед ним, але він уже знатиме ціну низьких пристрастей. І приїде Назар до Львова із твердим переконанням, що поховав свою любов до брата назавше. Матиме хлопець нелегку долю. Він прочитає десятки тисяч книг, познайомиться з десятками тисяч людей. Часто зустрічатимуться дріб'язкові і пересічні люди, і це викує, а не зломить його характер. Їздитиме Назар не раз і не десять за межі українського кордону, але не збирати полуниці чи записуватися у найманський легіон. Бог пошле йому важкий тягар, знаючи, що не зігнеться під ним Назар, як порхавка, і не закриє очі від сорому чи жаху…
Кирило Орленко почав співпрацювати з рекламним агентством. А що було робити? Альянс з Савою практично тріснув. Сава ще дзвонив Остапові, але той послав його. Сава зробився нервовим і нерідним. Покинув свою пасію чи вона його покинула. Був кілька раз у Кирила. Дорікав, що в серце художника намертво вріс долар. Вони не сварилися, але їхня дружба вичерпалася. Сава, якого він завжди вважав взірцем чоловіка, танув, як снігова кулька, розлазився, як пластилін.
Кирило працював, створюючи кічеві сюжети, бо суспільство потребує підробки і дешевки. Складні естетичні пошуки могли собі дозволити хіба ті, що мають банківські рахунки. І Кирило планував працювати і творити живопис для бізнесменів, байдуже, що на екзаменах у художніх школах малюють складніші і талановитіші речі. Кирило вирішив власні матеріальні проблеми, змінив квартиру і майстерню, має молодих шанувальниць, які дивляться на його гроші у гаманці. Та Кирило відчував, що далі так жити не зможе. Де тепер його син? Сави немає, "п'явок" немає, і не тішить Кирила склад дорогого гардеробу і невеличкий банківський рахунок. Кирило відчував, що приречений на вічні муки: справжнє мистецтво чи гроші…
Минуло 2 роки після весілля Остапа. Зараз він згадує Назара: "дивися, вичухалося, молодіжна політика, діяч великий, мати писала, що їздить Європою. Це я мав би їздити, а не ця розмазня у свиті та шароварах…" Остап писав листи, але Назар не відповідав. Зараз Остап займається бізнесом – продає і видає книги, правда, це російськомовний продукт. І йому однаково, чи відбудеться українська книжка чи ні. Батьків від весілля він не бачив, мати писала, що їх повністю забезпечує Назар, а батько писав Остапові не присилати подачок, бо повернуть назад. Остап вагається: може, звернутися до Назара, бо його знає пів Галіції. Остап ще не знає всіх можливостей тестя, який його недолюблює. З Ірен вони живуть різним життям, вона гуляє з ким хоче. Перед весіллям вони уклали шлюбний контракт, за яким не мають права втручатися в особисте життя одне одного. Остап теж їй зраджує. Він мріє усім показати, хто такий Остап Кисільчук. Коли розбагатіє, то кине Ірен, яку в думках називає найгіршими словами. Добре, що дітей немає…
Іванці уже було однаково чи має Сава коханку. Вона з усім змирилася і все частіше ходила молитися до церкви. Знову зустрілася з сестрою Францискою, яка скоро перейде у монастир, з якого практично не відпускають, лише піст і молитва, скорбота і Христова любов. Іванка вірила, що молитви сестри допомогли, бо Сава через деякий час почав частіше бувати вдома. Дуже бідно вони живуть, часом нема що їсти. Дочка підростає, скоро до школи піде. Сава заговорив про еміграцію, але Іванка переконала його, що вона не виїде…
Сава розійшовся з Мар'яною майже тихо і лагідно, стосунки вичерпалися. Щодо Кирила, то Сава вважав, що приятель продав дружбу за кілька тисяч зелених і почав творити примітивщину. Сава і себе не вважав за святого, іноді був гидкий сам собі, деколи хотів вбити себе, але Іванка і дитина тримали його на світі. Їздив до матері і сестри, які живуть у холоді і голоді. Та Сава не мав їм чим допомогти, бо і в його сім'ї інколи не було що їсти. Чоловік вважав, що України нема, тільки гидотна пародія. І така самотність і закинутість, усі знайомі, наче кроти, риються у пошуках заробітку. Здається, усі втратили останки людської гідності. Тож краще здохнути або поїхати звідси від цих прокажених інфекцією розпаду легень. Іванка відмовилася від еміграції, але Сава уже вирішив їхати сам. Буде висилати своїм жінкам гроші, а також матері і сестрі. Четверо найближчих, а більше немає нічого… якісь мертвотні провалля замість теплих людських очей… якийсь бестіарій смерті.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу