Швайка побачив хлопців і крикнув забиратися геть. Але Грицик і далі мчав конем. Санько – за ним.
Врешті, Швайка за якусь хвилю змахнув рукою, запрошуючи хлопців за собою. Невтомний Вітрик знову наздоганяв Тишкевичевого коня. Тишкевич щез у чагарях. Він прямував саме в той бік, де татари палили вогонь.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
CАНЬКОВА ВОРОЖБА
Швайка вже знав, що буде далі. Зараз татари оточать Тишкевича і поведуть його до свого старшого. А тоді татари кинуться за Швайкою.
Та не про себе подумав у цю мить Швайка, а за хлопців. Швайка видобув з кишені якусь скіпку і вплів її у Вітрикову гриву. Тоді поплескав свого чотириногого друга по мокрому крупу і звелів мчати до діда Кудьми. Коней хлопців Швайка теж відправив з Вітриком.
Швайка швидко сховав хлопців у яму під кущами. І сам теж сховався. Здалеку долинув тупіт десятків коней. Вискочили татари. Вони погналися за кіньми Швайки і хлопців. Згодом прискакали ще татари, між ними був Тишкевич.
Був там і Іслам-бек, з яким Швайка уже стикається втретє. Вперше вони зустрілися років зо три тому, коли татари обложили Переяслав. Вдруге зустрілися торік біля Перекопу. А ось тепер – третя зустріч. Швайка міг вистрелити в нього, але Швайку відразу б вбили. Іслам-бек говорив Тишкевичу, що потрібно будь-якою ціною зловити Швайку. Тишкевичу дали татарський одяг, що б не вирізнявся.
Коли ординці щезли з-перед очей, Швайка сказав хлопцям, що треба ховатися тепер у надійне місце. Але татари були скрізь, тому сховалися в зарослій улоговині у покинутому вовчому лігві. Спати не вдалося, бо татари прочісували степ, адже зловили коня Швайки і про все здогадалися.
Швайка наказав хлопцям сидіти і мовчати. З-за його плеча Санько бачив, як до них повільно наближався худий згорблений татарин. Швайка напружинився. Татарин ішов майже на нього. Та Санько подумки наказував татарину дивитися на хмарки. Татарин ні з того ні з сього задер голову до неба і мрійливо промовив: "Біжать хмарки… біжать". Швайка заціпенів з подиву. А татарин пройшов за якийсь крок од них. Коли татари зникли, Санько признався, що це він зробив. Він почувався дуже зле. Його лихоманило. Голова аж розколювалася, руки тремтіли, наче після непосильної роботи. Страшенно хотілося пити.
Грицик розповів Швайці, що Санько заговорив тоді дику кішку на дубі. І Швайка, невловимий, хоробрий і всюдисущий Швайка, що ніколи й нікого не боявся, втупився у Санька з якимось забобонним захватом. "Ну, Санько…" — тільки й сказав він.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
ДВОЄ СЕРЕД СТЕПУ
Безкрайньою рівниною їхав Тишкевич. Його побили татари, бо на Кам'яному острові нікого не знайшли. А коли сотня татар поверталася звідти, з очеретів зненацька полетіли стріли, і вісьмох татарів не стало. Кинулися татари на ті постріли, та дарма, нікого не знайшли. Тільки застрягли в трясовині і втратили десятків зо два коней. Тож і дісталося Тишкевичу від старого друга Іслам-бека. Образа на татар не вщухала, бо служив їм сім років, а вони його побили.
З горя Тишкевич завернув у діброву. Добряче підкріпився впольованою дрохвою і вирішив повернутися до пана Кобильського. Але не з порожніми руками. Вирішив поїхати нижче Тясмина чи Сули, де поодиноко живуть козаки, і там награбувати добра.
Раптом щось важке навалилося на нього, збило на землю, і дужі пальці обвилися навколо шиї. Це був Демко Дурна Сила. Він впізнав Тишкевича і вибачився. Демко пояснив, що втік від татар.
Тишкевич нагодував Демка і набрехав йому, що запроданець татар Швайка розвідує усе і сам наводить на села татар. А сам Тишкевич хоче вивести його на чисту воду. Тишкевич брехав, що їздив до татар, щоб викупити людей пана Кобильського. І за Демка пан теж дав великий викуп. Але оскільки Демко втік сам, а викуп забрали татари, то тепер хлопець має віддати гроші. Демко не мав грошей, тому Тишкевич запропонував закупити у плавнях хутра у козаків і продати, а частина торгу буде Демкова. Демко погодився. Тишкевич дістав нових коней у татар. А Демко думав, що винен тепер і Кобильському, і Тишкевичу.
ПАСТУХ РАШИТ
Після того, як Санько відвадив татарина, почувався погано, і Швайка ніс його на руках з самого ранку. А сонце вже от-от зверне на захід. Санько марив. Побачив Швайку, ніби посадили його татари на палю. А посеред натовпу стоїть у татарській одежі дорослий Грицик. Але не можна Грицикові кидатися на допомогу Швайці.
Четверту добу бредуть вони безмежним степом. І не до Дніпра, а в протилежний від нього бік. І лише сьогодні звернули вони на південь. Пізно увечері дісталися до Жовтої балки. На другий день, теж під вечір, Швайка угледів на самому обрії постать якогось вершника. Надіявся, що це Рашит.
І дійсно, це був старий товариш Швайки. Козак нарешті дістав води, зварив цілющого зілля для Санька, щоб стало йому легше. А далі рушать до діда Кудьми, бо він давно шукає таких, як Санько. Грицик дивувався: невже Санько ворожбит?
Пастух Рашит розповів про двох людей, що їх бачив (це були Тишкевич і Демко). Вони відібрали у Рашита коней.
Коли Рашит пішов, Швайка сказав хлопцям, що між татарів теж є люди. І не так уже й мало. Колись Швайка був з матір'ю у полоні. Коли її вбили, Пилипа взяла мама Рашита, яка була з Воронівки. Тому Рашит і Пилип наче брати. Виявилося, що Швайка був сином підстарости Сидірка. Те згарище у Воронівці було його домом. А дід Кібчик тоді лікував пораненого Швайку у Льосі.
В ГОСТЯХ У ВИРВИЗУБА
Під ранок Швайка з хлопцями добрався до козаків, попереду яких їхав довговусий здоровань Штефан Вирвизуб. Швайка попросив його обережно відвести двох коней для Рашита (замість тих коней, що відібрали Демко і Тишкевич). А тоді Швайка сказав, що з Санька буде ще той козак. У Вирвизуба був вовк Сирітка. А Барвінок, як розповів Вирвизуб досі на острові чекає. Вирви зуб розповів, що Белеймові хлопці таки врятувалися, бо втекли з острова.
Козаки Вирвизуба дивно поводилися. Швайка це побачив і запитав, що таке. Тоді Вирвизуб сказав, що ходять чутки, ніби Швайка запродався татарам. Швайка дістав шаблю, щоб битися. Миттю підхопилося на ноги Вирвизубове товариство, проте Штефан Вирвизуб різким помахом руки зупинив його. І розповів, що їздили тут двоє, шукали зрадника Швайку. З опису тих двох Швайка зрозумів, що один – Тишкевич.
Швайка розповів, що хоче знайти Барвінка, а тоді шукатиме Тишкевича. Вирвизуб дав йому коней, щоб не йшов пішки.
ПРИГОДИ ДУРНОЇ СИЛИ
Поки Тишкевич поїхав до татар, Демко Дурна Сила спочивав неподалік від воронівського Сторожового дуба. Демко чекав повернення пана Тишкевича, хоч хотілося в село. Хлопець згадував, як Тишкевич розповідав козаку Верховодці у плавнях, що Швайка – зрадник. Демко не знав, що Тишкевич вбив козака, а собі забирав шкури бобрів, рибу та все добро. А ще Тишкевич їздив до Грека. Повернувся з в'язанкою чи не більшою за ту у Верховодки. Проте чомусь був розлютований. Трохи згодом Тишкевич зазирнув до Сороки. Демка з собою не брав. Роздобув Тишкевич у Сороки сім шкурок.
Коли наблизилися до тих місць, де, за словами Верховодки, промишляв сам Вирвизуб зі своїми товаришами, Тишкевич довго вагався, провідувати їх чи ні. Врешті сказав Демкові сховатися з кіньми і пішов до Вирвизуба. Демко подумав, що Вирвизуб зі Швайкою заодно.
Тишкевич не вертався. Демко приторочив сакви до сідел і подався у бік Воронівки. За три дні на обрії забовваніли кручі його рідної Воронівки.
І зараз Демко чекав Тишкевича. Раптом на дорозі з'явився Демків дід. Він ішов просто у болото. Туди, де заховався жахний Вовкулацький кут.
Демко збирався побігти до діда, але його здивувало, що старий іде болотами і не топиться. А тоді хлопець побачив ще людину в лахмітті, з довжелезною білою бородою.
Демко не знав, що робити. Сивобородий незнайомець вже проминув Демка. А з іншого боку, між кущів, вже виднілася постать Демкового діда. Уздрівши сивобородого, дід Кібчик анітрохи не здивувався. Схоже було, що він знав, хто йому зустрінеться. Діди зупинилися під розлогою осикою. Кібчик питав сивобородого Кудьму про свого онука.
І тут Демко не витримав. Кинувся до діда Кібчика.
ХТО Ж ВИВІДНИК?
Щасливі Демко та його дід і насуплений дід Кудьма подалися до вільхи, де Демко показав трьох коней і шкури видр, бобрів і кун. Демко розповів ту брехню, що наплів йому Тишкевич про викуп пана Кобильського. Демко розповів, як Тишкевич їздив до татар і інші їхні пригоди.
З кожним онуковим словом в очах діда Кібчика спалахувало все більше занепокоєння. Обидва діди зробили висновок, що Тишкевич – розбійник. Лише тепер Дурна Сила почав здогадуватися, в чому річ. Тишкевич був не тим, за кого себе видавав. Казав, що їздив до Іслам-бека з викупом, а насправді займався грабіжництвом. А, може, навіть убивав.
Раптом дід Кудьма прислухався: хтось їхав. Але це був не Тишкевич. Їхав Швайка, двоє хлопців, поруч біг вовк. Коли Швайка зупинився біля дідів, Демко накинувся на нього і сказав, що це татарський вивідник. Грицик пояснив Демкові, що це ж Тишкевич вивідник, а не Швайка. Дідові Кібчику було соромно за внука, але Швайка сказав, що дід не винен, що Демко таким дурним вродився. Швайка вирізав кілька лозин і добряче вибив хлопця. Тоді спитав Демка, кому належало хутро. Демко сказав, що Сороці, Грекові, Верховодці, Очеретянці. Тоді Швайка сказав, що цих усіх козаків уже нема, бо всіх вбив Тишкевич. Один лише Грек дивом урятувався.
Дід Кібчик вирішив поїхати з Демком і повернути хутро козакам, які лишилися. Швайка попросив діда зазирнути до Вирвизуба, віддати йому коней, які той дав Швайці. Дід кібчик попрощався і вирушив з Демком у степ.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
ВОРОЖБИТ ГРИЦИК
Вночі Швайка, діді Кудьма, Грицик, Санько і Барвінок сиділи біля криниці. Швайка спитав діда, як його Вітрик. З конем було все добре.
Швайка сказав дідові, що Грицик – сирота, тому буде за джуру для Швайки. Буде чистити зброю, доглядати коня, вчитися козацької справи.
Щодо Санька, то Швайка думав, що його має вчити дід.