На вулиці Віктор купив морозива для себе і сина "Знаєш, Артеме, я би зробив так само", – сказав батько. "Що?" – ледь не подавився хлопець. "Захистив би свою сестру... чи брата". Артем згадав, що батько завжди піклувався про свого молодшого брата. Хлопець признався, що все вийшло не так, як треба... Все провалилося. Артему хотілося багато чого сказати батькові: про маму, про Полю, про Аліну, про майбутню поїздку. Але він чомусь не міг. Йому здавалося, що вони розуміли один одного без слів.
Поля чекала вдома Артема і батька. Коли вони з'явилися, вона не могла повірити, що батько у доброму гуморі. Дівчинка переглядала листівки, які їм час від часу надсилала мама, і знайшла томик поезії Джанні Родарі. Ці вірші вона колись читала мамі. Поля почала читати вголос, і не зогледілася, як батько почав повторювати за нею. Вона була приємно здивована, що батько знав ці вірші. Виявилося, що колись він "підслуховував", як Поля читала мамі.
Під час вечері Поля була щаслива: вони розмовляли з батьком, жартували з синця. Потім Артем з батьком дивилися телевізор, але Поля гукнула брата, бо дзвонила мама. Цього разу мама з Едом повідомили, що скоро в них буде дитина. Вони навіть вже вибирали ім'я для хлопчика. Коли Поля почула варіант "Макс", то швидко випалила: "Тільки не Макс". Артем і поля жартували з інших імен, вдавали радих, але їм не було весело. Мама сказала, що чекає на них, підготувала кожному по цілій кімнаті.
Після дзвінка від мами Поля не хотіла говорити, на її очах були сльози. Артем пішов до батька, сів біля телевізора.
У своєму блозі Поля запитала читачів, як би вони вчинили: чи назвали б свого меншого брата ім'ям хлопця, який вам... не те що подобається, а який вам порятував життя? Коля Артем зайшов у кімнату, Поля закрила блог. Діти полягали спати, та їм не спалося. Артем хотів поговорити з сестрою про те, що їм сказала мама, але не наважувався розпочати розмову. Ближче до ранку Поля спитала брата, чи він спить. Артем вдав, що спить. Тоді сестра відкрила ноутбук і написала до мами. Мама подзвонила і спитала, чому вони не сплять. Поля досі боялася кінця світу. Артем підійшов до сестри і сказав мамі, що заспокоював сестру, але не виходить. Біля мами не було Еда, і вона здавалася такою, як колись. Не такою голосною, не усміхненою по самі вуха. Артем подумав, що кінця світу не відбулося, але за цих кілька днів з їхньою родиною відбулося щось набагато важливіше...
Зранку Поля прийшла до школи і не знала, що казати про синці. Артем до школи не йшов, бо з батьком мав з'явитися у відділку, щоб заповнити якісь документи. Коли класна керівничка побачила Полю, то запитала, чи батько пив і бився. Поля була ошелешена запитанням. Дівчинка збрехала, що її угрів м'яч на тренуваннях. "То це Артем тебе вдарив м'ячем?" – вчителька шукала якоїсь каверзи. Поля сказала, що вони просто грали, і сталося все випадково. На уроці вона сиділа нишком і думала про Макса. Ніяк не могла примиритися з тим, що мама хотіла назвати ще не народженого братика цим ім'ям.
Дорогою додому Поля раптом побачила три смужки на шапці: червона, жовта і зелена. То був Макс! Їй хотілося гукнути його, вибігти йому назустріч. Але потім вона подумала, що її вигляд не найкращий. Тим часом до хлопця під'їхала автівка, і він поїхав.
Потім Поля зустріла ще Аліну, яка призналася, що їй подобається Артем. Поля спитала Аліну, чи підійшла б вона першою до хлопця, ще й в такому вигляді. Аліна сказала, що підійшла б, бо до Артема теж першою підійшла. Полю дивувало, що вона говорила з пасією брата. Ще вчора вона не могла про неї й чути... Поля переповіла Аліні все про Макса і подумала, що вони з нею цілком могли б стати подругами.
До Артема зайшли Федот і Жека. Друзі були злі на нього, бо Артем не покликав їх на допомогу. Артем був щасливий, що має таких друзів, а Федот уже не тримав на нього образи через Аліну. А потім додому прийшла Поля з … Аліною. Артем хвилювався, бо вдома були ще друзі і батько. Але Віктор немов посвітлішав, діти помітили, що у нього була пострижена борода. І раптом батько запропонував усім піти кудись поїсти. Всі погодились, батько викликав таксі. У невеличкому ресторані вони гарно провели час. Віктор краєм ока поглядав на офіціантку, яка обслуговувала їхній столик.
Після спільного походу в ресторан батько і Поля поїхали додому, а друзі Артема пішли в спортивний магазин. Артем наважився запросити Аліну на прогулянку. Вони зайшли у парк, і там дівчина притулилася до Артема. Йому було легко з Аліною. Вона запитувала, чи надовго він поїде в США.
Вранці, коли треба було збиратися до посольства, подзвонили з відділку. Виявилося, що там ще не заповнили якогось бланку. Татові й Артему знову треба було йти туди. Хлопець не з'явився у посольстві, і візу отримала лише Поля. І от вони чекають на дзвінок мами. Саме в цей час прийшов брат батька – дядько Стефан. Він був трохи п'яний. Коли мама подзвонила, він увімкнув відео й примостився для розмови. Полин синець приховати не вдалося. Тато стояв біля дверей. Він жодного разу не виходив на зв'язок із мамою, відколи дізнався про їхні з Едом стосунки. Ситуація видавалася аж надто напруженою. Поля набралася сміливості і сказала: "У нас стався кінець світу, мам". Мама запитала, що це все означає, звідки синець? Батько підійшов до камери і сказав, що це означає, що діти ростуть, змінюються, що їхнє життя йде своїм ходом... Артем з Полею покликали дядька, щоб показати нового м'яча, а батька залишили розмовляти з мамою.
Із кімнати долинали голоси батьків. Вони розмовляли на підвищених тонах. Тато переказав мамі все, як було. Брехати він не вмів. Батьки сперечалися. Сподіватися на те, що батьки помиряться, було марно. Потім батько вийшов і сказав дітям, щоб поговорили з мамою. Мама сказала Полі збирати речі. Коли розмова закінчилася, Артем признався сестрі, що не хоче їхати в Америку. Поля взяла коробку з листівками з Піттсбурга, почала перекладати їх одна на одну. Вона спитала брата, чи він дійсно не хоче побачити цього всього. "Ти повернешся і все мені розкажеш", – сказав Артем.
Починалися літні канікули, і в своєму блозі Поля писала, що не сподівається на зустріч з тим хлопцем, що врятував її. Бо поки вона повернеться з США, він кудись переїде, а може просто у когось тут гостював, і більше його тут не буде.
Батько і Артем проводжали Полю в аеропорт. Тато помітно переживав. Перед дорогою в аеропорт він ввімкнув телевізор. По одному каналі показували новини. Раптом Поля зауважила, що показують тих двох хлопців, які напали на неї. Виявляється, їх зловила поліція, бо ці двоє неповнолітніх грабували громадян, особливо дітей. Тепер проводили розслідування, і хлопцям доведеться відбути покарання. Віктор сказав Артему, що добре, що син в це не встряв.
За кілька хвилин вони втрьох їхали до аеропорту. Тато сів спереду біля таксиста. Артем з Полею ззаду. Вони не розмовляли, Поля мала сумний вигляд. Брат і сестра почувалися винними один перед одним.
Краєм ока Артем слідкував, як уважно Поля розглядає вулички й будинки. Йому спало на думку, що вони досі їхали незнайомою йому Троєщиною. Брат вирішив, що за час відсутності сестри, він обійде тут усе, бо насправді дуже мало знає Київ і навіть Троєщину. Можливо, Аліна складе йому компанію.
Поля швидко знайшла дорогу до секції авіаліній, якими вона летіла. Артем відчував, що вони з батьком поводилися, як два бовдури. Тато обтягував на собі теніску. Артем нервував так, що відчував, як рухається кадик, і його це присоромлювало. І лише Поля натомість опанувала себе. Часу прощатись не було, треба було ставати в чергу, бо людей назбиралося чимало. Поля схопила свою валізу й через хвилину рушила за чергою. Артем знав, що Поля навмисне не озиралася. Вона намагалася демонструвати рішучість і самостійність.
Віктор і Артем рушили з аеропорту. Батько запропонував поїхати у той ресторанчик, де вони були з друзями. Артем відразу зрозумів, що батькові сподобалася та офіціантка.
Тим часом Поля готувалася до відльоту. Вона хвилювалася, тому вирішила дістати книжку, щоб не мучити себе навалою думок. Щойно вона поставила наплічник на сидіння й розстебнула блискавку, як перед очима майнули знайомі кольори: червоний, жовтий, зелений! Через кілька рядів від неї сидів Макс. Біля нього – вирішила Поля – його тато. Але вони її не бачили. Поволі люди збиралися в чергу для контролю й сканування: розстібали годинники, знімали пояси із залізними застібками. Ті, що сиділи біля Полі, теж почали підводитися. Треба було ставати в чергу. Дівчина наважилася підійти і привіталася. Чоловік впізнав її, сказав, що вони летять відпочивати. Макс нічого не говорив, та коли Поля попрощалася, хлопець наздогнав її і сказав: "Чекай, а ти надовго летиш?" Поля відповіла, що летить в США на три тижні. Хлопець сказав, що летить на два тижні, а коли повернеться, подзвонить Полі. Дівчина продиктувала свій номер.
Поля намагалася не оглядатися на Макса. Хоча важко було стримувати себе. Краєм ока ловила кольори його шапки. Вона таки не втрималася й поглянула на нього. Він зняв шапку. Його волосся було скуйовдженим. Він усміхнувся і помахав їй рукою. Поля знала, що її місце було тут: з татом, з Артемом... і Максом. Її огорнуло дивне й приємне відчуття – нове відчуття. Так, наче попереду на неї чекало щось, чого не можна осягнути думкою, але можна пережити.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу