Оксана Лущевська — Інший дім (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Оксана Лущевська

Інший дім

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Розповідь у повісті ведуть по черзі десятирічна Поля Чиж і її старший брат Артем.

ЧАСТИНА ПЕРША

Якось перед початком баскетбольного матчу Артем хвилювався, тому перемикав канал за каналом. На одному з каналів показували новини з Нью-Йорка, де повідомлялося про черговий "кінець світу", який мав настати за західно-американським часом о 10-тій вечора. Поля налякалася, а Віктор – батько дітей, сказав, що то просто чергова брехня. Поля не витримала й кинулася до комп'ютера, увімкнула скайп, але Anna в мережі не було. Артем уже збирався на гру і кликав сестру. Хлопець був зіркою команди "Бурі ведмеді". Усі хлопці школи його поважали, а дівчата мріяли зустрічатися з ним. Поля була його оберегом на всіх іграх. Артем казав, що присутність сестри сприяла його успіху, притягувала виграш. Програвати його команді майже не доводилося, і Поля думала, що це завдяки Артему.

Цього дня Поля була ладна вперше не піти на гру, щоб додзвонитися до мами, що жила в США. Але бути вдома з татом теж не хотілося. Тому вона пішла на гру.

Артем вважав, що кінець світу – суцільна маячня. Він думав про гру і сестру, якій хотів розповісти дещо важливе.

Під час гри Поля дуже нервувала. Вона проводжала Артема розгубленим поглядом, а коли він повів м'яча і подивився не на сестру, як завжди бувало, а на Аліну – капітана групи підтримки, Поля зірвалася і побігла з майданчику. У сестри рвалося серце, бо досі брат під час гри підморгував тільки їй.

Дивіться також

Поля летіла, нічого не бачачи перед собою. Згодом виявила, що загубилася на Троєщині. Вона досі майже не їздила Києвом сама. А коли їхала на гру у чужу школу, зовсім не стежила за дорогою. Дівчина знала, що вона таки роззява: якось вона залишила паспорт у банку, коли отримувала грошовий переказ від мами. А раз у Міжрегіональному центрі видачі паспортів, аж у Бортничах, на радощах, що їхні з Артемом паспорти готові, вона забула їх забрати. Тоді вона почувалася винною перед братом, але все закінчилося добре. Загалом, Поля вважала, що він – класний друг і брат, але часом стає занудою, як батько. Часом надто нервується.

Під час гри Артем побачив, що сестри немає. До кінця гри залишалося кілька хвилин. І Артем промазав, рахунок зрівнявся, а потім команда програла. Артема винуватили в поразці. Дівчата зі шкільної газети запитували його, що вплинуло на програш "Бурих ведмедів". Артемові захотілося сказати, що то Польчина провина. Коли кореспондентки забралися геть, до нього підійшла Аліна і запропонувала йти до неї додому дивитися фільм, бо батьків немає вдома. Артем вагався, чи шукати сестру, чи йти з Аліною. Нарешті він вирішив, що Поля спокійно може дістатися додому без нього. До того ж не хотілося, щоб Аліна залишилася сама, бо вона подобалася Федоту – хлопцю з команди Артема. Коли Артем ішов з Аліною, то хвилювався, бо не знав, як з нею поводитися.

Поля шукала дорогу додому. За нею прив'язалися два хлопці, які стали вимагати гроші. Дівчина вдавала, що нічого не чує. Майже стемніло. Вони наступали на п'яти. Один з хлопців струсонув Полю, вона вдарилася до якогось кіоску. З носа пішла кров. У голові запаморочилося, усе завертілося, вона хотіла бігти, але ноги не слухалися. Хлопці штовхали її і кричали давати гроші. Раптом Поля почала кричати: "Мамо! Артеме!" Хулігани втекли, а на допомогу прийшов чоловік і хлопець. Хлопець подав Полі руку. Він мав дуже приємний голос. Глибокий і тихий. Чоловік дав дівчині хусточку, і вона швидко приклала її до носа. Хлопця звали Макс. Він з чоловіком повів Полю на автобусну зупинку. Полю питали, чи в неї нічого не вкрали. Дівчина помітила, що в неї нема сережки, мабуть, загубилася. Їх подарувала їй мама. Поля їхала додому, думала про маму і кінець світу.

Артем тим часом дивився з Аліною фільми. Хлопець хвилювався, почувався ніяково з дівчиною, хоч вона йому дуже подобалася. Артем ще ніколи так довго не засиджувався. Перед тим, як попрощатися, Аліна запитала, чи їде він з сестрою в Америку. Артем відповів, що співбесіди призначено, але ще візи треба отримати. Йому не хотілося втрачати Аліну через від'їзд. Аліна чмокнула його в щоку, і хлопець пішов.

Коли Поля повернулася, тато сидів за комп'ютером. Біля нього лежала чимала купа випусків газети "Пропоную роботу". На редагуванні оголошень для газети, він заробляв хоч якусь копійку. Він не хотів нічого змінювати, хоч раніше мама йому товкмачила про "кар'єрний зріст" і "нереалізовані амбіції". Та він вважав, що "гнатися за журавлем у небі" – не його парафія. Батько навіть не помітив, що дочка прийшла побита.

Поля обережно вмилася: було боляче торкатися до обличчя. Потім попрала хусточку. Їй дуже хотілося повернути її. Дівчинка думала про Макса, про його яскраву шапку і ще яскравішу усмішку. Поля у їхній з Артемом кімнаті написала до мами. Запитувала про кінець світу, писала, що Артем, напевно, має дівчину.

Поля думала про те, що мама тепер змінилася: схудла, стала схожою на хлопчиська, підстригла й пофарбувала світле волосся в темно-каштановий колір. Стала проговорювати слова швидко й емоційно. Минув усього рік без мами, але Полі здавалося, що минула ціла вічність. Доньці хотілося до неї доторкнутися, коли вона бачила її по скайпу. Хотілося її сонця, бо вона мала гарну засмагу. Хотілося побачити картини, які вона описувала для майбутньої виставки. Хотілося побачити ті книжки, які вона читала. Проїхатися в її автівці. Мама змінилася в іншій країні, в іншому домі.

Артем повертався додому о четвертій ранку. Він радів, що вони з Аліною більше, ніж друзі. Тішився, що не пішов шукати Полю, а провів цей вечір з дівчиною. Артем згадав про переїзд, про те, що батьки давно розлучилися, але жили разом заради дітей. Колись давно батьки вчилися разом на філологічному факультеті. Одружилися ще студентами. Тато влаштувався працювати в газету редактором. Мама змінила надцять робіт – від вчительки до менеджера музею мистецтва. Вона часто їздила з якимись виставками по світу. Остання така поїздка – до Америки. Там вона й залишилася. Відтоді вони бачили її лише по скайпу. Згодом мама повідомила, що зустріла Еда й вирішила, що настав час змінити своє життя. Їй – нове заміжжя. Дітям – переїзд до неї.

Поля згадувала, як вчителька в школі називала її маму емігранткою. Дівчинці не хотілося чути про еміграцію! Її мама – не емігрантка. Мама їхала до США, бо випала нагода показати світові виставку. Заміж вона теж іде, бо їй так схотілося. Місто Піттсбург їй страшенно подобається. Мама казала, що там є міст, схожий на їхній Московський.

Артем повернувся додому і побачив, що Поля заснула просто в кріслі біля компа. Зрозуміло було, що вона довго чекала на нього. Її блог був відкритий. Артем знав, що вона веде щоденник, але ніколи не читав її записів. Та цього разу чомусь глянув на екран. За 19 Трав, 2011 рік був запис про нього. Поля писала, що любить брата, що змалечку була на всіх його тренуваннях… Артемові стало жаль сестри. Коли він розбудив її, щоб занести до ліжка, то побачив на її обличчі синці. Артем розхвилювався і розпитав, що сталося. Крізь сльози Поля переказала все про тих двох покидьків. Артем вирішив помститися кривдникам сестри.

Мама подзвонила по скайпу. Ед був за її плечима. Вона жартувала, говорила, що про кінець світу не чула. Поля і Артем не включали камеру, щоб мама не бачила синців. Діти сказали, що камера зламалася. Мама нагадала дітям, що через два дні їм до посольства. А потім мама сказала, що вони з Едом вчора побралися. Від такої новини Поля з Арчиком скривилися в гримасах. Коли вони завершили розмову, Полі хотілося стати чиїмось відданим псом, і щоб у неї був такий же відданий хазяїн. Щоб він підійшов і погладив її, заспокоїв. А на Еда вона би гавкала. Хотілося плакати. Болів синець. З коридору почулися кроки батька. Він кликав йти їсти, і з його слів було зрозуміло, що він чув розмову і знає про заміжжя мами.

Поля і Артем їли мовчки. Єдине, що втішало дівчинку – тато був заклопотаний і не помітив синців. Була неділя, але Артем сказав, що йде на тренування. Поля думала про маму, хотіла, щоб було, як колись: мама готувала на кухні щось смачненьке, а вона читала для мами поезію.

Артем насправді пішов до двору, про який розповіла Поля. Він побачив якихось двох хлопців. Брат хотів помститися за сестру. Коли один з хлопців залишився сам, Артем напав на нього. Та з балкону почала кричати мати того хлопця. Тут несподівано десь взялася поліція, і Артема затримали. До того ж він раптом зрозумів, що то були не ті хлопці.

У цей час Поля сиділа у своїй кімнаті і уявляла маму нареченою. Чому мама покохала Еда? Вона говорила, що Ед – хороша людина. Він уміє подобатися, завжди веселий. Поля почала думати про батька, який тепер перетворився на нечупару. Він про себе мало піклувався. Удома ходив в незмінній засмиканій футболці і в старих спортивних штанах, а ще носив подряпані окуляри. Полі було соромно за нього, особливо, коли він йшов на батьківські збори. Батькові краще було б поголити чорно-сиву бороду. Вона йому не до лиця. І змінити окуляри. Вони додавали йому десять років. В уяві Полі він чомусь перетворився на Синю Бороду. Часом до батька приходив його молодший брат, який любив випити. Недавно дядько шукав якийсь ніж. Полі було страшно слухати його п'яні викрики, які супроводжували батьківські пояснення, що того ножа вже давно винесли в сміття.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

ЧАСТИНА ДРУГА

Артем у дільниці розповів усе, як було. Один з поліцейських кинув, що люди вже не раз зверталися зі скаргами на двох хлопців, що розбишакують на Троєщині. Якраз у тому районі, де все й трапилося з Полею. Міліціонер вніс запис у книжку і запитав про батьків. Артем сказав номер телефону і хвилювався, чекаючи на появу батька. От батько прийде – і що далі? Що будуть говорити в школі? А що – в команді? А що, як Поля скаже мамі?

Коли подзвонили з поліції, схвильований батько нарешті побачив, що у Полі синці на обличчі. Батько не розпитував, але все зрозумів і поїхав по Артема.

Забравши сина з відділку, батько не сварився.

1 2

Інші твори Оксани Лущевської скорочено:


Дивіться також: