Юрій Логвин — Таємна перлина (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Сторінка 4 з 6

Сестри уже верталися з освяченими маківками і яблуками з церкви, а за ними йшли Пузиреві онуки. "Доведеться попрохати у сестер і яблук, і маку, щоб ці злидні за мною не поперлись до човна!" – подумав Ілько. Сестри дали братові два яблучка, дві груші і дві маківки, якими Ілько потім поділився з Пузирятами.

Ілько прибіг на берег, де уже сиділи дідусь, батько, Микита і Михайло. Дідусь сказав хлопчикові уважно слухати, що говоритимуть та пильнувати, чи ніхто не йде. Батько почав розповідати, як Ілько знайшов перлину. Він думав спочатку продати її золотарям чи багатим купцям. Усі уважно оглянули перлину, потім батько сховав її у халяву лівого чобота. І тут Ілько побачив, що з-за правої халяви в батька визирає голівка колодочки ножа-захалявника. І в Михайла права халява іззовні рівно випиналася. То ж і в нього ніж! І в Микити щось було довгасте за обома халявами.

Михайло спитав батька, навіщо він Стефанові сказав про перлину. Батько відповів, що то саме Стефан йому розповів про неї. Тоді Микита сказав, що над ними нависла велика небезпека, і розповів, що вчора ходив до лодійного братства та дещо дізнався. У заїзді один молодичок щедро пригощав своїх друзяк. Цей молодик – прикажчик у торгівця всяким лісом Грабаря. Цей молодик у сина, тобто молодшого Грабаря, служить. І там один тесля з хлопчиною дерево купили і рубали. І під коморою знайшли золоту кулю. Бо молодик стояв біля вікна і чув, що про небувалий золотий скарб говорили цей тесля і його приятель-візник. Він навіть визирнув у вікно і побачив, як та золота куля виблискує в руках візника. Він розповів про це Грабарю. А той розповів своїй старій матері, і вона сказала, що там її чоловік загубив здоровенну золоту сережку. І точно з кулею. Як про це дізнався Грабар, то дав йому з радості ногату. От тепер він і пригощає друзів... а купець планує повернути кулю так: за день-два повернеться князь із Вишгорода, а княжі люди – знайомі Грабаря. Він позветься на того теслю і відбере золото.

Батько схопився за голову і мовчав. Михайло сказав, що правда на їхньому боці, бо куди б не позивався купець Грабар – золота серга – це не золотава перлина. Це і дурню ясно. Дідусь сказав, що не можна об'являтись із перлиною ні в лихварів, ні в золотарів на Горі. Продати тут і якнайшвидше! Микита сказав, що перлину треба повісити на ікону Параскеви у їхній церкві. Перлина стане людським скарбом. Батько сказав, що перлина не має дірки, то ж як її повісити?

З провулка за торжком виїхав візник Стефан на своїй рябій кобилі. І попрямував просто до них. Всі обернулись до візника. Стефан підійшов і сказав, що люди говорять, ніби вони знайшли золоте яйце царгородське. І той купець, коморник, на них буде князю позивати, як той повернеться з Вишгорода. Сусід сказав, що треба швидше продавати перлину, а він уже й покупця примітив.

Микита сказав, що вони вирішили перлину церкві подарувати, на шати святої Параскеви повісити. Але одна біда: як її повісити? У ній же нема дірочки. Тоді Ілько сказав, що чув колись, що золотар Сурен має барми (дорогоцінні прикраси), з яких повиймав самоцвіти. Микита спитав Стефана, чи золотар має коня. Стефан сказав, що має. Тоді Микита сказав сусіду купити віз сіна, а під вечір вони поховаються в сіно і непомітно поїдуть до золотаря. Головне – до нього в двір потрапити, щоб їх із вулиці ніхто не бачив. Чоловіки поцілували хреста і присягли, що усе зроблять таємно.

Перед обідом Ілько побіг на пасовище, хоча ще було добре часу до обіду. Він подався до тирла. Щось Ілька непокоїло ізсередини. І не знав, як той неспокій потамувати. У такому неспокої його понесло туди, до найближчої колдобини. Та колдобина з усіх боків позаростала щільними кущами верболозу. Лише в одному місці була неширока шпарина. Ілько засунувся в неї і побачив, що берега в ковбані нема. Ілько роздягнувся, продерся крізь пружні лозини. Коли вода дійшла Ількові до горла, він відчув під ногами слизьке холодне дно. Він простяг руку під сплетіння вербових коренів. І зразу ж намацав м'який риб'ячий хвіст. Округлий і великий. Ілько посувався по слизькому широкому тілу рибини. Без сумніву, це – минь. Та здоровенний!

Щоб дістатись обома руками до голови миня, Ілько схопив зубами вербову лозу. Вільними руками він досяг голови риби і схопив її. А тоді як шарпоне кудись уперед! Ілько мало не втопився, але додумався подавати голос, тримаючись зубами за лозу. От його і почули дівчата і витягли з ковбані

Додому Ілько повернувся із здоровенним минем. Просунув налигач йому крізь зябра і перекинув через плече. І весь куток бачив, як Ілько гнав Лиску без налигача. Мати як побачила прездорового миня, то тільки руками сплеснула. А дівчата сказали, що завівся у них ще один рибалка.

На обід прийшли дід з батьком, Михайло, Микита. Всі поважно посідали до столу і по молитві почали святкову трапезу. На кінець матінка поставила найбільшу миску з тертим медовим маком та кришеними туди пісними пшеничними коржами. Всі аж загули від радості та наввипередки набирали повні ложки медового тертого маку з коржами. Ілько аж заснув після обіду.

Згодом Микита і Михайло почали збиратися. Вони говорили матері, що йдуть на рибалку і беруть з собою Ілька. Все почалось так, як замислив Микита. Вони з рибальським знаряддям перейшли вулицю, і зразу залізли під сіно в кошіль Стефана. А візник уже завіз їх до золотаря. Ще сидячи під сіном, Микита задер Ількові ліву холошу і прив'язав перлину у маленькім капшучку під коліно.

Стефан привіз хлопців до майстра Салмана, який мав дві барми. Ті, що попсував Сурен. Сурен йому їх і збув. Візник сказав, що Салман усе зробить, але треба пригрозити йому зброєю, бо закон йому сьогодні забороняє після заходу сонця працювати. Тільки за подвійну плату. Микита вклонився злегка, правицю до серця притис, і щось прошепотів незнайомою гаркавою мовою. Довгоголовий пласколиций чоловік лагідно усміхнувся, розтягуючи широкого рота, здавалось, аж до вух. "Ми згодні, Салман-ата!" – І Микита звідкілясь з-під плаща висмикнув бойовий топірець з витягнутим обушком на довгім держаку. Михайло з-за халяви витяг доброго колія з кістяною колодкою.

Тоді лихвар-золотар Салман провів усіх у майстерню. Золотар витяг круглу срібну пластину. Якраз такої величини, щоб накрити всю долоню Ілька. Посередині в цієї срібної "тарілочки" випиналися рвані залишки порожнього гніздечка. Там колись був самоцвіт, який Сурен видер і оздобив срібну сережку для купчихи. Господар сказав подати намистину, яку треба вставити в гніздо. але Микита спочатку роздивився барму, а тоді сказав, що по чотирьох краях, ніби хрест, треба пробити дірочки, щоб срібний дріт пройшов. А біля гніздечка візерунок треба стерти і вибити хрест.

Микита поколупався в калиті і витяг світло-червону кам'яну намистину, точнісінько такої величини, як дніпрова перлина! Знов Микита якусь хитрість задумав? Салман-ата знизав плечима: через отакий простий камінчик влаштовувати такий вертеп?! Але золотар узявся до роботи. Все, що робив золотар, дуже зацікавило Ілька. Степан, Микита і Михайло спали, а Ілько уважно спостерігав за золотарем.

Коли вже почувся крик перших півнів, Ілько згадав, що він не вечеряв, і почав їсти сухий сир, який подарував Борис. Золотар відразу впізнав, що то турог зі Степу. Ілько пригостив золотаря, а Салман пригадав свою першу і останню подорож. Він був такий малий, як Ілько. Покійний дядечко віз Салмана до себе на батьківщину до Чуфут-Кале. У степу почалася пилова буря, але їх врятував пастух-вівчар, який і пригостив їх потім сушеним турогом-куртом. Ілько запитав, чому золотар з дядьком повернулися в Київ. Салман відповів, що там було багато золотарів, і роботи для дядечка не було. А займатись вичинкою баранячих смушків чи юфти з конини він не міг, бо вони – з княжого роду.

Коли запіяли треті півні, барма світилась безліччю срібних зернин. Ілько просто очей не міг відвести. А золотар Салман вже приміряв, як краще вкласти кам'яну рожеву намистину. Ілько підскочив до нього і сказав тієї намистини не вставляти. Микита та Ілько вийняли перлину з таємного місця і дали золотарю. Золотар був здивований і говорив, що таку роботу має вперше. Він спершу помолився, а тоді вийняв перлину з горіхової шкаралупи, ставив у гніздо посеред срібної барми. Якимись двома паличками почав обдавлювати срібні смужки навколо перлини. Поторсав пальцями. Перлина була щільно затиснута краями срібного гнізда. Ще він поклав барму на липовий брусок. І тонким шильцем проколов по чотирьох кінцях дірочки. І тут Ількові так захотілося спати, що він просто впав на стару подерту кошму і заснув мертвим сном.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

СУБОТА

Вдома зранку Микита тихо покликав Ілька з собою по рибу. Наказав взяти корзину з найтоншої лози та йти до Трьох верб. Ілько швидко поснідав, погодував дрозда, прихопив корзину і побіг. За Оболонською брамою Ілько поспішав до Почайни крізь зарості лози, мочарини та бокаїни. У торбинку Ілько збирав для дрозда ягоди і коників-стрибунців.

Ілько прийшов до Трьох верб. Вони росли з одного кореня, а всередині мали таке дупло, що людина поміщалася в ньому. Ілько повище закачав холоші штанів і почав бродити краєм одного озерця. Пхав корзину під кущі рогози та осоки. За кожним разом витягав добрих золотавих карасиків. Аж тут почувся здаля свист. То був Микита, який до Трьох верб підганяв нову, тільки вчора просмолену, довбанку. У човні вже були два добрих судака, три щуки і аж чотири чечуги (стерляді). Ілько висипав карасів, а Микита на дно виклав велику рибу, прикрив травою, а вже зверху поклав карасів. Ілько хотів ще зловити риби і побачив здоровенну щуку. Братам довелося добре потрудитися, щоб зловити її, а Ількові в ногу вчепився здоровенний гак. Навколо гака була червона пляма. Та коли він скинув штани, то на щастя, на нозі була лиш подряпина.

Згодом Ілько спитав Микиту, чи можна піти до церкви і подивитися на перлину, бо ж він заснув, коли чоловіки чіпляли її. Микита сказав, що сьогодні не можна, щоб не викликати підозри. Ілько взяв корзину з рибою і пішов додому. Дорогою ще хотів Лиску додому забрати, але сестри уже погнали її.

1 2 3 4 5 6

Дивіться також: