Анатолій Костецький
Пригоди славнозвісних книг
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
КРАЇНА, ЯКУ НЕ ЗНАЙТИ НА КАРТІ
Багато дитячих письменників-казкарів вигадували і вигадують нові казково-фантастичні країни, які можна зустріти лише у їхніх книжках. У цій книзі піде мова саме про такі країни. Наприклад: Країна Чудес Льюїса Керролла, Країна Брехунів Джанні Родарі, Країна Сонячних Зайчиків Всеволода Нестайка, ціла низка країн, якими подорожував Гуллівер Джонатана Свіфта. Розповімо про популярні казки, створені американським письменником Френком Баумом та його, так би мовити, заочним літературним учнем і послідовником – російським письменником і вченим Олександром Волковим. Адже для казки Олександра Волкова "Чарівник Смарагдового міста" першоосновою є казкова повість Френка Баума "Чарівник країни Оз". Маємо приклад своєрідного "перетікання" здобутків однієї культури в іншу, як це було, приміром, з такими казками, як "Пригоди Піноккіо" Карла Коллоді та "Золотий ключик, або Пригоди Буратіно" Олексія Толстого, з казкою Льюїса Керролла "Аліса в країні Чудес", яка "народила", "регенерувала" цілу низку казкових повістей, знаних і шанованих у всьому світі, як, скажімо, той же Вінні-Пух А.Мілна.
ТЕПЛИЙ ВОГНИК НА ДОБРУ ДОРОГУ
ДОБРА Й ЧИСТА ВИГАДКА ВАСИЛЯ КОРОЛІВА
Споконвіку у світі, у фольклорі і згодом у письмовій літературі, активно функціонували такі морально-етичні категорії, як добро і зло, світло й темрява, правда і кривда, злиденність і щастя. Людина спершу не здатна була достатньо осягнути цю двоїстість, і втілювала вона своє світорозуміння та світобачення у дивовижних, химерних, фантастичних і казкових образах мавок, русалок, лісовиків, відьом, водяників та всілякої іншої так званої нечисті.
Яскравим свідченням живучості згаданих образів є твори багатьох письменників, в тім числі – і письменників, що творять для дітей. В українській дитячій літературі одним із таких яскравих письменників можна назвати прізвище Василя Короліва-Старого та книгу казок для дітей "Нечиста сила".
Народився Василь Королів 1879 року в селі Ладан Прилуцького повіту на Полтавщині. Щедра на літературні таланти полтавська земля подарувала Україні і світові ще одного непересічного письменника.
Освіту Василь здобував у Полтавській духовній семінарії, проте юнак захоплювався фольклором, досконало знав творчість Тараса Шевченка та Миколи Гоголя, взагалі тягнувся до всіх видів мистецтва. По закінченні семінарії Василь пішов вчитися до Харківського ветеринарного інституту, і згодом уже працював ветеринаром.
Та нестримний потяг до літератури, до мистецтва таки зрештою перемагає! Василь Королів переїздить до Києва, де починає активно займатися журналістикою та видавничою справою. На жаль, уже на початку 1919 року, коли було підступно ліквідовано першу Українську Народну Республіку, Василь Королів змушений був емігрувати до Чехословаччини.
Проте і в еміграції письменник і журналіст не притишив своєї бурхливої та плідної творчої діяльності. Він працює в Українській сільськогосподарській академії у місті Падєбради і водночас активно займається видавничою, просвітницькою та літературною роботою. Саме за часів еміграції він написав і видав збірку казок "Нечиста сила".
Писати для дітей – то була його "найвища і найшляхетніша мета". Всією своєю творчістю він намагався утверджувати добро, будити в дитині фантазію, потяг до краси навколишнього світу, навчати розуміти найвищі моральні цінності.
Перше видання "Нечистої сили" побачило світ у 1923 році в Польщі у місті Каліші. Після виходу збірка казок одразу ж зробилася дуже й дуже популярною не лише серед малих читачів, а й поміж їхніми батьками, дідусями та бабусями, бо в ній ішлося про хорошу, симпатичну, добру й чисту "нечисту силу". Окрім впливу фольклору, на створенні книги "Нечиста сила" позначилися нариси з української демонології Василя Милорадовича, відомого українського етнографа та фольклориста.
На обкладинці "Нечистої сили" стояло прізвище "Королів-Старий". Як бачимо, до свого прізвища письменник додав слово "Старий". Основною метою, яку ставив перед собою Василь Королів-Старий, беручися за створення "Нечистої сили", було її "облагородження", позбавлення її елементів зла та ворожості.
Творча доля письменника склалася відносно щасливо – він писав, друкувався та був широко знаний, але в еміграції, і в цьому вся трагедія його життя. Завершив свій життєвий і творчий шлях Василь Костьович Королів-Старий у місті Мельніку в тодішній Чехословаччині 1943 року.
Після проголошення Незалежності України, ім'я письменника із заслуженим тріумфом повертається на прабатьківську землю, збірка казок "Нечиста сила" уже зайняла гідне місце у колі читання малечі.
ПЕРШ ЗА ВСЕ – ЧЕСНІСТЬ!
Остап Вишня
До сьогоднішнього дня пам'ятаю з дитинства, як голосно, довго і з якоюсь дивовижною насолодою сміявся, коли вперше прочитав оповідання Остапа Вишні для дітей. Магічна сила Вишневих усмішок знайома мільйонам дорослих українців. Такою ж магією справжнього першоджерельного народного гумору наділені і його оповідання для дітей.
Народився Павло Губенко, який обрав собі за псевдонім веселе, соковите і споконвіку українське ймення "Остап Вишня", – 1889 року в селі Грунь (хутір Чечва) Зіньківського повіту на Полтавщині, нині – Охтирський район Сумської області, в багатодітній родині селянина.
Спочатку малий Павлуша, як його всі називали, навчався у місцевій початковій школі, а згодом – у двокласній школі в містечку Зіньків. Батько Павлика мріяв, аби син отримав щонайкращу освіту, бо вже змалечку хлопець виявляв неабиякі здібності в усьому. Після закінчення школи він просив батьків віддати його у Глухівську вчительську семінарію, але не було грошей. Повезла мама Павлушу до Києва, у військово-фельдшерську школу, де вже рік учився найстарший брат Василь. Неохоче складав іспити Павло, але склав блискуче.
Після закінчення у 1907 році Київської військово-фельдшерської школи Павло Губенко йде на військову службу, а згодом працює у Київській лікарні Південно-Західної залізниці. Під час нічних чергувань у лікарні у майбутнього письменника вистачало часу працювати над подальшою самоосвітою. Військовий фельдшер Павло Губенко примудрився екстерном скласти іспити за гімназію. І от 1919 року на шпальтах газети з'являються перші друковані рядки майбутнього класика української літератури, а вже з 1921 року він починає активно і постійно працювати у пресі. Саме цього ж року з'являється його літературний псевдонім "Остап Вишня".
А вже 1923 року виходять поспіль дві книжечки Остапа Вишні, які утверджують його як письменника, а далі – книга за книгою. Тож у 1928 році він мав у доробку аж 23 книжки, що витримали сорок два видання лише протягом якихось чотирьох років!.. Та невдовзі вже відомого, знаного й шанованого письменника безпідставно, як водилося в ті часи, звинувачують хтозна в яких гріхах і заарештовують…
До повноцінної літературної роботи Остап Вишня після жорстоких і нещадних таборів зміг повернутися тільки 1944 року. Він відразу увійшов у гурт провідних літераторів і на повну потужність включився в письменницьку роботу!
Наш відомий гуморист писав веселі й мудрі оповідання для дітей. Він говорив: "…завжди, коли берусь за дитяче оповідання, то якийсь острах заповзає в душу: а чи подужаю, а чи стачить таланту написати так, щоб схвилювати душу малого читача, щоб розумно розвеселити його?"
Остап Вишня помер 1956 року. Залишив, окрім художніх текстів, і щоденникові записи. Серед цікавих думок цих записів, така: "Для літератури, по-моєму, треба перш за все – чесність. Потім уже геній, талант, здібність та інші атрибути літератури. Тоді буде Література!.."
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
НЕ ЗАБУВАЙМО СВОЇХ
Олександр Копиленко
Досить частенько ми забуваємо своїх відомих і знаних людей. Найчастіше це стосується чомусь наших славних письменників, особливо – дитячих. Один з таких – Олександр Копиленко. Він народився 1900 року на Полтавщині, у родині залізничника. У ранньому дитинстві малий Сашко, на перший погляд, майже нічим не відрізнявся від своїх ровесників. Але він мав нестримну непосидючість, допитливість й цікавість до всього живого й сущого. Він почав працювати з 16 років. Спочатку на залізниці вантажив зерно, макуху, а потім перейшов у хімічну лабораторію дослідної станції, бо мав нахил до біологічних наук. Після закінчення учительської семінарії вступив на природознавчий факультет Харківського інституту народної освіти.
Закінчив інститут 1925 року, але біологом так і не став, бо вибрав літературу. Перша книжка, збірка оповідань під назвою "Кара-Круча", написаних для читача дорослого, виходить у світ 1923 року, коли Олександр Копиленко був іще студентом! Творчого задоволення самому письменникові вона не подарувала, й він починає замислюватися над творами для дітей. Результатом таких роздумів і, звичайно, наполегливої, послідовної, цілеспрямованої праці та пошуків стала книжка оповідань для малих читачів, яку Олександр Копиленко видав 1926 року під назвою "Сеньчині пригоди".
Олександр Іванович саме з цієї збірки і визначився остаточно у своєму виборі життєвої дороги: він буде дитячим письменником! За своє не досить довге життя Олександр Іванович Копиленко видав понад сто книжок. Були серед них і повісті, й романи для старшокласників, і оповідання для малих читачиків про природу.
1934 року Олександр Копиленко видав невеличку книжечку оповідань під назвою "У лісі", яка складалася саме з творів про таємниці, красу і неповторність природи, з розповідей про птахів, про звірів і тваринок, про пори року. Ця, спершу – невеличка, збірочка оповідань зробилася згодом чи не найголовнішою книгою у житті письменника. До неї він повертався не один раз, працював над нею до останніх днів. Він розширив книжечку і видав уже під назвою "Як вони поживають".
Олександр Іванович ніколи не розлучався з природою, жив-існував у ній. І навіть переїхавши до Києва, не полишав спілкування з нею у будь-який спосіб. Він щонеділі відвідував так званий "пташиний базар", купував пташок, тримав узимку вдома, а навесні неодмінно відпускав їх.