А потім сказав, що думає зараз про їхнє фарисейство, чому вони не соромляться проїдати тут народні гроші... саме в той час, коли навкруги них люди живуть у неможливих злиднях, у таких злиднях, що аж ридати хочеться... Чому вони, нарешті, бояться виносити гірку правду на люди (хоч люди й без них її знають) і ховають по своїх ком'ячейках?
Цілий день, а потім цілу ніч Дмитрію не давав покою образ Аглаї, яка в час його душевної кризи явилась до нього такою цікавою співбесідницею. Заснув він, коли вже зовсім розвиднилось. Сон його був неспокійний.
Зранку він побачив Ганну, яка тримала в руках записку від тьоті Клави. Чоловік сварився, щоб вона не лізла до його паперів, а Ганна говорила, що знайшла випадково, бо їй були потрібні гроші на цукор. Дмитрій зиркнув на дружину. Вона так щиро говорила, її очі були такі сумні, що в нім раптом прокинулось почуття огиди до себе. Карамазов обняв Ганну і зізнався, що записка від тих дам. Тьотя Клава (він майже несвідомо заговорив саме про цю даму, не згадуючи Аглаї) така собі міщаночка, і він це прекрасно розуміє. Чи, може, вона думає, що він все-таки закохається в неї? Тоді це зовсім несерйозно.
Ганні хутко забилось серце, і вона зупинила свій тривожний погляд на чоловікові. Вона сказала, що їй і в голову не приходило в чомусь серйозному запідозрювати його, але зараз вона дивується його красномовності. Він зрозумів, що спросонку видав сам себе. Ганна говорила, що справа ж зовсім не в цих дачницях. Невже він гадає, що вона вже не вміє поважати себе? Дмитрій слухав дружину й нічого не чув. В цей момент він і не міг чути, бо мислі й почуття раптом покинули його і він лежав мертвим шматом м'яса. Так із ним завжди бувало після сварки з Ганною.
Ганна попросила чоловіка познайомити її з цими дачницями, і він пообіцяв це зробити. Згодом він пішов з Вовчиком до річки. Карамазов одв'язав свій каюк, і вони, відпливши сажнів три від берега, кинулись у воду. Хтось недалеко зареготав, і чоловіки побачили у купальних костюмах Аглаю і тьотю Клаву. Вони стояли на річному пляжі й готувались лізти в воду.
Цілу ніч Дмитрій мріяв про зустріч із Аглаєю, і от на ранок він раптом зустрічає її в купальному костюмі. В ньому в перший раз прокинувся до неї справжній стривожений самець. У Вовчика з'явилася ідея, як розкусити загадковість цих дам: треба напоїти їх вином, і вони все розкажуть. Карамазову ця мисль теж подобалась.
Чоловіки підпливли до дам. Карамазов сказав їм, що познайомить їх з дружиною, а вони мають познайомити його з чоловіком тьоті Клави. Аглая поспішила погодитись. Більше того: вона гадає, що треба це зробити сьогодні увечері. Вовчик сказав, що тільки не сьогодні, і запропонував цього вечора випити і усамітнитися. Дами план прийняли, але Аглая сказала, що перш за все вона хоче познайомитися із Ганною. Вона так рішуче стояла на своєму, що за кілька хвилин Вовчик уже виходив із себе. Тоді дами несподівано почали вдягатись і демонстративно покинули пляж. Чоловіки зрозуміли, що ніякої вечірки не можна влаштувати, доки вони не задовольнять капризну й уперту Аглаю.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
VI
Звести Аглаю з Ганною вдалось тільки на четвертий день після розмови на річному пляжі. Це трапилось увечері біля хвіртки. Зустріч була холодна, і це особливо відчула Ганна. "Чого це ви так цураєтесь громади?" – спитала Аглая, беручи під руку дружину Карамазова. "Відкіля це ви взяли?" – в свою чергу підвела брови Ганна. Вовчик пожартував, що Ганна страшенна індивідуалістка. "Я от думаю, що тут зовсім інша причина, – сказала Аглая. – Ти, Дімі, як думаєш?" Карамазов не чекав, що Аглая буде так фамільярно поводитись із ним у присутності Ганни. "Чи не тому ви так рідко виходите на вулицю, що не хочете зустрічатись із міщанками?.. Так би мовити, тікаєте від обивательського оточення? Я не помиляюсь?" – питала Аглая Ганну. Ганна відповіла, що не вважає Клаву і Аглаю міщанками.
Потім усі п'ятеро пішли до "Буфету найкращих фіалок І. Л. Карасика". Аглая попросила принести горілки. "Ми серйозно будемо пити горілку? – сказав Карамазов (він хотів сказати "ти серйозно думаєш пити") і якось не міг цього вимовити в присутності Ганни). "Звичайно, серйозно! – сказала Аглая. – Чому ж не пити? Хіба ти не пропонував мені влаштувати п'янку?" Карамазов почервонів і звів свої брови. Цей цинізм, що ним бравувала сьогодні Аглая, його вже починав нервувати. Аглая майже весь час тримала Карамазову за руку, вона питала з робленим здивуванням, чи їй, комуністці, можна пити горілку. "Звичайно, можна. Хіба ви не чули?.. Але, як-то кажуть, у міру", – відповіла Ганна.
Наодинці з Ганною, Аглая називала Карамазова "чудачком", "Дімі", говорила, що він "неврівноважена натура". Аглая говорила, що чоловік поводиться негарно, бо тільки сьогодні вивів дружину на люди. Ганна сказала, що сама нікуди не хотіла виходити.
Крамар завів усіх в окрему кімнату. Там Карамазов перетворився. Коли за якісь пів години він був похмурий, то тепер на його обличчі ввесь час грала весела усмішка і він щедро розкидав дотепи та сентенції. Аглаїн цинізм, що спершу його приголомшив, дав йому "наплювательський" настрій. Він добре знав, що Ганна давно вже рветься додому, що флоберівські дами не дадуть їй спокою, і, нарешті, знав, що вже, можливо, недалеко навіть до скандалу, але все це вкупі не тільки не тривожило його, все це вкупі підштовхувало його робити те, що іншого разу він би, безперечно, не зробив. Він згадував сьогоднішній ранок, згадував Аглаїне тіло, і йому хотілось мучити Ганну – мучити за те, що вона не дає йому взяти це тіло... і взагалі так уперто стоїть йому на дорозі.
Аглая жартувала і говорила французькою, якої Ганна не розуміла, тому тьоті Клаві доводилося інколи перекладати. Аглая, тьотя Клава та Карамазов випили горілки. Після другого келика Аглая сказала, що випила за товариство, за відважних і вольових людей, за безумство хоробрих, за те безумство, що не знає тупиків і горить вічним огнем стремління в невідомі краї. Аглая назвала себе новою людиною: "Я – одна з тих молодих людей, що як гриби виростають біля ваших ком'ячейок і яких ви не помічаєте. Дмитрій Карамазов, ти знаєш, хто перед тобою сидить?.. Це сидить твій антипод". Дівчина випила ще. Карамазов із захопленням дивився на неї. Аглая сказала, що її породив не хто інший, як їхня ячейка: "Ну, от уявіть собі. Росте десь, в якомусь, скажемо, "вузі" дівчина... І от кличе її ячейка і каже: "так от що, свідома юнко, будеш ти у нас кандидаткою у комсомол... Твоє яке походження?"... А на чорта мені це походження? Не я ж робила батька? А він мене зробив!" "Мабуть, твоє походження все-таки темненьке", – сказав товариш Вовчик.
"Що ж менi робити? Ви розумієте – мене від природи покликано до кипучої діяльності, і я хочу творити життя. Не так, як його творите ви, Ганно, і не так, як ти, Дмитрій Карамазов (вона знову випила келих горілки), а так, як її творили хоробрі на протязі тисячі років... Ви, звичайно, кажете, що я проповідую ідеологію нової буржуазії – хай буде по-вашому. Але й буде по-моєму, бо ми – я й тисячі Аглай у спідницях та штанях – не можемо далі жити без повітря".
Дорогою додому тьотя Клава сказала Вовчику, щоб він завтра приходив до них із Карамазовим: мовляв, чому не проїхатись у город К. на кілька годин. Товариш Вовчик погодився. Тоді тьотя Клава взяла під руку Карамазова і зробила і йому таку ж пропозицію. Дмитрій теж погодився. Аглая і Ганна цілу дорогу йшли мовчки. Карамазов думав про те, про що недавно говорила Аглая. Він і справді стикнувся з цікавою дівчиною. І йому тепер уперто лізло в голову, що ця зустріч може скінчитися маленькою драмою і що в цій драмі головними особами будуть, очевидно, троє: він, Аглая та Ганна.
VII
Коли приятелі підійшли на другий день до того будинку, де квартирували дачниці, їх зустріла Аглая і сказала, що тьотя Клава розгнівалась через їх запізнення і поїхала сама. Аглая, звичайно, на них уже не гнівається і просить їх зайти в кімнату. До речі, вони познайомляться із Женею (мужчина в золотому пенсне). У нього зараз страшенно болить зуб. Чоловік тьоті Клави – Євгеній Валентинович, типовий інтелігент із профсоюзу, навіть не говорив через біль.
У будинку було багато французьких романів, і Аглая пояснила, що це її спадщина від прадіда. Він залишив їй дуже непогану бібліотеку. Дмитрій поцікавився, чи прадід не був князем Волконським. "Чому це обов'язково Волконський, а не якийсь Мазепа?" – спитала дівчина. "Тому що як до першого, так і до другого ти маєш таке відношення, яке я маю до Чандзоліна, припустім". "Даремно ти так думаєш!" – сказала Аглая і зробила хитреньке обличчя: мовляв, вона зараз хоче помовчати, але згодом Карамазов не тільки почує це прізвище, – він навіть трохи і здивований буде. Дмитрій подумав, що Аглая чим далі, то більш намагається заінтригувати його. І московське походження, і її порівняно чиста українська мова, й, нарешті, культурний прапрадід – усе це підтверджує його припущення.
Вовчик переконав чоловіка тьоті Клави йти до зубного лікаря. Обидва пішли, а Дмитрій залишився з дівчиною. До цього часу Карамазов завжди говорив з Аглаєю як із звичайним розумним товаришем. Тепер не те. Він раптом відчув її присутність у цьому городку, так би мовити, фізіологічне, і це почуття почалось не вчора, а певніше – в той вечір, коли йому з нею не вдалось зустрітись, коли він так мучився цілу ніч. Навіть і не в той вечір – це почалось із першої зустрічі з нею на пароплаві, тисячами невидимих психологічних ниток він зв'язувався з нею до вчорашнього дня, і вчорашній день був тільки логічним і неминучим висновком. Згадуючи її вчорашню розмову про безумство хоробрих, йому до болю захотілось бути таким же безумним. Йому захотілось схопити її в обійми й закричати побідним криком дикого переможця. Перед ним на мить промайнули сумні, осточортілі очі його Ганни, і він уже більше нічого не бачив. Він уже нічого не бачив, крім цієї привабливої дівчини і її мигдалевого погляду.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
VIII
Аглая пила абрикосову воду і розпитувала Дмитрія про його родинні справи.