Сашко Дерманський — Король Буків, або Таємниця Смарагдової Книги (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Олександр Дерманський

КОРОЛЬ БУКІВ,

або

ТАЄМНИЦЯ СМАРАГДОВОЇ КНИГИ

Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Чорне озеро

Гаврик верхи на дракониці Джульєтті летів до Чорного озера. Воно розкинулося між гострих скель. На берегах озера не було ні травинки, ні кущика – саме руде каміння. Жодна стежечка не вела до озера. Навіть із висоти драконячого польоту дивитися на нього було моторошно. Проте Гаврик уже звик: він бував тут щоранку вже майже рік.

Гаврик кинув у порожнечу озера відро й почав розмотувати довгу мотузку, прив'язану до дужки. Хлопець ризикував впасти з лускатої спини дракониці в чорну безодню, яка випускала бульбашки і отруйний газ.

Гаврик і дракониця раділи, що їм і цього разу вдалося набрати смоли і втекти неушкодженими. Була майже п'ята година ранку, але друзі спішили до свого злого повелителя, якому кожного ранку приносили відро з смолою. Гаврик говорив про свою неприязнь до повелителя, але дракониця просила мовчати, бо всюди вешталися крилуни – нишпорки повелителя Нарита.

Попереду майнули невеликі комашині крила й коров'ячий хвіст крилуна. Крилуни були офіційними шпигунами і ябедами Нарита. Дракониха захвилювалася, що нишпорка міг щось почути.

Джульєтта приземлилася біля воріт замку прямо перед двома вайлуватими тролями, що охороняли вхідну браму. Здоровані тримали в ручищах по дебелій довбні. Годинник на Ближній вежі показував за три хвилини п'яту. Тролі не хотіли пускати друзів, але Гаврик сказав, що перед ними добувач магічної смоли і його дракониця. І якщо не пустять, то Нарит поміняє місцями їхні голови.

Дивіться також

Одного разу Гаврик із Джульєттою стали свідками вишукано жахливого покарання, що вчинив цим велетам-нетіпахам їхній господар. Тролі чимось не догодили Наритові, й він у спалаху люті вигукнув якесь заклинання. Дві голови тролів відірвалися і помінялися місцями. Спочатку тролі ревли від болю й цілковитої безпорадності, а потім почали ганятися з дубцями за зірочками, що миготіли в них перед носами. Ще довго тролі не могли прийти до тями й плуталися, хто є хто.

Вартові пропустили їх. Із п'ятим боєм годинника Гаврик і Джульєтта увійшли до тронної зали замку. На троні з драконячих ребер возсідав Нарит. Щоразу, коли Джульєтта бачила трон, у ній просто закипала ненависть до повелителя Міста, обидва її серця гупали так голосно, що Гаврикові доводилося затуляти вуха, аби не оглухнути. Нарит щоранку спостерігав напади Джульєттиної нелюбові й отримував від цього неймовірну насолоду. Він розумів усю безпорадність дракониці.

Смола з Чорного озера день у день поповнювала силу чарівника. Гаврик слухняно підніс магічний напій Наритові. Чарівник схопився за дужку кістлявою рукою з перснями на пальцях і пожадливо випив. Потім жбурнув відро Гаврикові під ноги й крикнув, щоб завтра було без запізнень.

Друзі обернулися, щоб іти, й зіткнулися зі вже знайомим крилуном. Він поповз до трону. У Гаврика все так і обімліло, а серця Джульєтти загупотіли удвічі голосніше й втричі швидше. Друзі хотіли швидше вийти, але Нарит сказав стояти. Він наказав принести завтра двоє відер магічної смоли. Друзі вийшли.

У кав'ярні Марти

Гаврик і Джульєтта сиділи у кав'ярні, наминали вершкове морозиво й намагалися заспокоїтись. Джульєтта час від часу підсолювала й перчила свою порцію морозива. Відтоді як Нарит страшним закляттям позбавив драконів здатності вергати вогонь, у драконячого племені постійно пекло в роті. Джульєтта боролася з цим за допомогою солі та перцю, які завжди мала при собі. Друзі міркували, навіщо аж два відра смоли.

У кав'ярні відьмочки Марти було декілька захмелілих гномів, дві неповнолітні відьмочки та зграйка потерчат. У віддаленому, найтемнішому закапелку Джульєтта помітила ще відвідувача, який постійно щулився і затулявся здоровенним кухлем.

Друзі заговорили про Смарагдову Книгу та про Крива. Вони не думали, що це просто легенди. Війна драконів скінчилася триста років тому, але всі знали, що раніше дракони були вогнедишними, а буки були чарівниками.

Раптом на порозі постали троє песиголовців – найвірніших прислужників Нарита. На відміну від тролів, песиголовці були ще й доволі кмітливими. Вони, крутячи навсібіч своїми бульдожими головами й вивчаючи присутніх, пройшли до стійки кав'ярні й почали про щось розпитувати Марту. Джульєтта одразу помітила, як таємничий відвідувач у віддаленому кутку з появою нових гостей пірнув під стіл. Рачкуючи підлогою під столами, він почав пробиратися до виходу.

У цей час Марта щось сказала песиголовцям і показала туди, де щойно сидів загадковий чоловічок. Наритові вояки прожогом кинулися туди. Незнайомця не було. Собакоголові почали нишпорити очима по кав'ярні.

Тим часом утікач шмигонув під стіл Гаврика та Джульєтти. Це був старий лепрехун. Його червоний жупанець геть забруднився, трикутний капелюх з'їхав набакир, у руці втікач тримав згорнутий у сувій чорний зшиток. Утім, щойно старий заповз під стіл, книжечка почала зеленіти. Ця зміна, здавалося, справила більше враження на самого лепрехуна, ніж на добувачів смоли. Лепрехун миттю простягнув Гаврикові свого зошита.

Бідолаху помітили песиголовці і схопили. Дракониху і бука теж хотіли забрати, але вони були добувачами магічної смоли. Гаврик сказав: "Якщо Нарит залишиться завтра без смоли, він вас по голові не погладить".

Песиголовці і нещасний полонений пішли, а Гаврик запхнув собі за пазуху зошита й прошепотів Джульєтті, що пора йти додому.

Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Щоденник Крива

Гаврик і Джульєтта мешкали в перехнябленій халупі на околиці Міста. Довкола їхнього житла росли розлогі дуплисті осокори. В дуплі одного з них жив старий пугач Понтій. Він частенько залітав у гості до своїх сусідів, щоб погомоніти про те, про се. Понтій вважав, що вміє передбачати майбутнє. Щодня пугач робив десятки передбачень. Наприклад, що з понеділка почнеться новий тиждень, що взимку не буде дощів, а йтиме переважно сніг, що в Джульєтти незабаром закінчиться сіль у сільничці.

Останніми днями Понтій весь час торочив про наближення нової війни. От і сьогодні, щойно Гаврик з Джульєттою ввійшли до хати, у вікно залетів пугач. Він говорив, що відновиться колишня війна, а ніч буде важкою.

Коли пугач полетів, бука витяг з-за пазухи таємничого подарунка. Це був зошит, оправлений дивною пухирчатою шкірою. Гаврик поклав його на стіл і розгладив палітурку рукою. Варто було йому торкнутися оправи, як вона ставала яскраво-зеленою. Коли Гаврик приймав руку – зошит тьмянів. Коли ж Джульєтта торкалася дивного зошита, його колір незмінювався.

Зверху на палітурці було витиснуто зображення безшерстої кішки-сфінкса, що пила з блюдця вершки. Гаврик одразу впізнав стародавній герб усього роду.

Тремтячою рукою Гаврик розгорнув зошит. Під першою сторінкою лежав окремий аркуш. Він був зім'ятий і пожовклий від безжального впливу часу. Почерк був нерівний. Можливо, руки автора записки тремтіли.

Там писало: "Сподіваюся, малий лепрехун збереже цього листа, а також мого щоденника і віддасть їх тому, кому потрібно, коли прийде час. Інакше вся наша боротьба не матиме ніякого сенсу. Нарит виявився занадто сильним… його армія була майже розгромлена, але… Нас зрадили. Мій вірний дракон стікає кров'ю, я поранений і безсилий. Книгу втрачено. Якщо ти друг і читаєш цього листа, значить лепрехун дотримав обіцянки. Якщо ж ти ворог, то все одно мого щоденника тобі не прочитати. Я писав у ньому пером-хамелеоном, усі літери в моїх записах – вивертні. Вони набудуть своєї істинної суті лише тоді, коли зошит потрапить до рук буки з чистим серцем, світлим розумом і… ні, про ще одну умову зараз не варто згадувати. Ти повинен прочитати записи в зошиті, повернути Смарагдову Книгу й продовжити боротьбу, щоб перемогти. Не знаю, що буде зі мною, але якщо все трапиться так, як має бути, то ти читаєш лист через триста років після його написання. Я переконаний: ти зможеш відродити Місто. Уся важлива інформація – в моєму щоденнику. Ти мусиш діяти якнайшвидше, тож підкажу, з чого слід починати. Почни з драконів… Щасти тобі! Крив"

Бука сказав дракониці, що без пояснень того лепрехуна важко щось зрозуміти.

Шмигун

Замок чорною горою височів над цілим Містом. Він був окрасою і… більмом. Більшість міщуків із острахом і ненавистю дивилися в бік неприступного замку. Замок ніби випромінював холод і зло. Пригноблені мешканці міста багато б віддали за те, щоб цей камінний велет перетворився на порох, забравши з собою в небуття й свого господаря.

Навколо гранітних мурів ще з давніх часів було вирито глибокий рів. На замку було п'ять високих веж: Ближня, Дальня, Місячна, Чорна, Карликова. Потрапити до замку можна було лише через єдину браму. До неї з одного боку рову на інший було перекинуто міст, який у разі потреби навіть на ніч піднімали вартові тролі. Ще був повітряний шлях. Та навіть перелетівши рів на крилах, ніхто не ввійшов би до Наритової фортеці, якщо тролі не відчинили б ворота.

Зараз Місто занурилося в духмяну травневу ніч.

Ця башта називалася Місячною, бо над її верхівкою завжди висів місяць. Кімнатка була чи не єдиним острівцем світла на все Місто. Але те світло не віщувало нічого доброго. Принаймні для Шмигуна. Лепрехун стояв на кам'яній долівці зі зв'язаними руками та з кляпом у роті. Поруч стояли песиголовці. Перед Шмигуном сидів Нарит. За троном ховався його блазень – люд Геліус.

Нарит питав, де щоденник. Шмигун стояв, не підводячи на мага очей. Блазень втрутився і сказав, що Шмигун не говорить, бо має у роті кляп. Коли полоненого розв'язали, він сказав, що не розуміє про що йде мова.

А мова йшла про щоденник, який він отримав від короля буків триста років тому і який беріг стільки часу, щоб передати в руки адресату Крива. Шмигун сподівався, що не помилився і що зошит повинен був отримати саме той бука в кав'ярні. Принаймні щоденник сам відчув свого адресата, позеленівши в його присутності. Сталося так, як казав про це Крив, і Шмигун не міг собі ні в чому дорікнути. Він виконав обіцянку. Але тепер, потрапивши до рук Нарита, мусить відповідати або загинути.

Нарит обіцяв подарувати взуттєве ательє, або дати грошей за інформацію.

1 2 3 4 5