Володимир Рутківський — Джури-характерники (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Сторінка 4 з 8

А ще Саїд-мурза дуже хоче дістали гяура Швайку. Грицик спитав, чи подобається Швайці його з Саньком план. Швайка мусив згодитися.

На небо вже сходили зорі, коли вони рушили до табору. Швайка і Санько направились до самого Саїда-мурзи. Охоронцям і вартовим Швайка говорив, що має новини і показував пластину з зображенням яструба. Санько охоронців заворожував. Швайка зайшов до самого Саїда-Мурзи, який саме згадував програний бій у плавнях, що стався п'ять років тому. Саїд-мурза мріяв зловити найневловимішого Швайку. І саме тут він зайшов, всунув у рот Саїда кляп, витягнув ятаган і сказав показати лист від Менглі-Гірея…

За якийсь час Швайка вийшов з ханських покоїв. А потім гнав на коні зі Саньком і Грициком. Тим часом Хасан зі своїми хлопцями відігнали два табуни Саїдових коней для козаків у плавнях. Вгодовані табуни летіли до плавнів цілу ніч. Татарчуки весело покрикували на коней. Швайка з рештою козаків їхали позаду, готові будь-якої миті перехопити погоню. Та її не було.

Коли нарешті повіяло дніпровою прохолодою, Швайка зупинився і показав Грицикові лист Менглі-Гірея, той, у якому кримський хан пише, що хотів би мати більше ясиру. Швайка признався, що лишив Саїда живим. Бо коли б убив, Саїд став би мучеником, за якого би стали мститися. А тепер Саїд хоч і живий, проте сів у таку калюжу, що навряд чи з неї колись і вилізе. А за таких ніхто не захоче мститися.

Швайка наказав Грицикові завезти лист до переяславського старости. Хасан зголосився їхати разом з Грициком, і Швайка погодився. А ще дав Грицикові пайцза (вірчу бірку) самого Саїда-мурзи. З такою і найлютіший з Саїдових розбишак хлопця й пальцем не зачепить.

Табором Саїда-мурзи повзли чутки, що вночі до шатра пробрався сам гяур Швайка. Старший охоронної сотні знав лише, що вчора неподалік від шатра зупинилося з тридцять вершників. Двадцятеро з них майже одразу подалося в степ, а двійко спішилися і рушили до шатра. Але що там трапилось, як тим двом вдалося пройти повз вартових, так і зосталося таємницею. Вартові стверджували, що ніхто до шатра не входив, а вийшов сам Саїд-мурза і повідомив, що почувається кепсько, тому похід у плавні відкладається. А щоб ті, хто прийшли на його заклик, не поверталися з голими руками, Саїд-мурза велить видати кожному чаушеві барана, а кожному десятнику – коня. Кинулися татари туди, де були коні, та вже нічого не застали.

І ЗНОВУ ВОРОНІВКА

Тільки-но Швайка з'явився у Воронівці, Леміш дав йому три десятки возів, ущерть навантажених пшеницею, ячменем, вівсом та просом, кадубами з засоленим салом, наконечниками для стріл і списів, полотном. Частину цього всього дав київський воєвода за листа від кримського хана, що Швайка видер у Саїда-мурзи.

До Воронівки подивитися на Швайку і переяславського старосту зібралися гурти з Лящівки, Канівців, Мохнача. Всі були раді, що Саїд-мурза піймав облизня. Між гуртами час від часу лунали збуджені голоси Телесика та його друзів пастушків. Вони говорили про татарчуків, що втекли від самого Саїда-мурзи і захопили з собою його табун коней.

До Грицика, Санька і Хасана приєднався Демко, що приїхав з плавнів. На березі просторого ставу Грицик показував своє вміння битися. А Санько ребром правиці переламав велику лату. Телесик, за спиною якого стояли ще п'ятеро хлопчаків, сказав, що Санько вміє чаклувати, бо вчора козаки попросили його, щоб він подумки звелів Тимкові Загородньому заревіти по-ведмежому. То той заревів так, що аж собаки завалували.

ПОНАД ДНІПРОМ

Ось уже третій день валка возів і козаків їхала у плавні.

Після випадку з Саїдом-мурзою татари присмиріли, але Швайка пильності не втрачав. Сотня козаків їхала перед возами та ще з півсотні їхало позаду. Козаки розпитували Демка Манюню, як йому з дідом та молодою дружиною хазяйнується на новому місці. Адже Демко був уже повінчаний зі Жданою: у плавнях був свій священник.

Хасан ні на крок не відставав від Грицика.

Швайка їхав попереду, занурений у якісь свої невеселі думи.

Раптом козаки побачили, що за ними на низькорослих татарських коненятах їдуть шестеро ще менших вершників. За хвилину Санько впізнав Телесика та його друзів. Наблизившись до валки возів, хлопчаки зупинилися і скинули свої латані-перелатані шапки. Хлопчики призналися Швайці, що подумки попросили воронівського старосту Балейма, щоб відпустив їх до козаків. Хлопчики просили взяти їх за джур.

Швайка погодився, щоб вони поїхали до діда Кібчика, але далі їх не пустить.

За кілька днів козаки наблизилися до плавнів діда Кібчика. Демко, Хасан з татарчуками, Телесик з хлопцями відправилися до діда, а козаки рушили далі. Телесик хотів їхати з козаками та навіть навіював Швайці, щоб взяв з собою, але Швайка на навіювання не піддавався.

СУТИЧКА БІЛЯ ПЕРЕВОЛОЧНОЇ

Чим далі козаки просувалися вниз по Дніпру, тим більше остерігалися татарів, які були то тут, то там. Та ось одного дня вони щезли, мовби розчинилися в степу, і це неабияк насторожило Швайку: треба було чекати якогось підступу.

І він не помилився. Наступної ночі Грицик з Саньком підкралися до одного з татарських вогнищ і підслухали, що найближчі до Дніпра аули були не проти, щоб купно наскочити на козацьку валку. Дещо стримувала тільки велика кількість козаків. Але й це, схоже, було до певного часу.

Швайка сказав рухатися далі і вдавати, ніби вони ні про що й не здогадуються. А біля Переволочинського броду вирішать, як бути далі. Козаки закивали головами. Вони відали, що під Переволочною Дніпро хоч і був ширший, ніж деінде, зате набагато мілкіший. Та головне – там був пором, і він міг значно полегшити переправу.

Та коли валка дісталася переволочинського броду, виявилося, що порома не було ні при лівому, ні при правому березі. Хоч як надривалися козаки, викликаючи поромників, — ніхто не озвався. Тільки за якусь годину з плавнів випірнув один з місцевих козаків і сказав бути обережними, бо за переліском зачаїлися з тисяча місцевих розбишак.

Вирішили переправити вози за допомогою невеликих козацьких човнів. Адже Швайка говорив, що зараз найважливіше – доставити збіжжя Вирвизубові. А Грицик з хлопцями мав відтіснити татарських вивідників подалі в степ.

Робота закипіла. Швайка з половиною товариства перекладали мішки з возів на човни, а зо два десятки місцевих козаків доставляли їх на правий берег, де інші козаки знову перекладали їх з човнів на ті вози, що їх уже встигли переправити.

А в степу, на найвищих пагорбах та могилах, виднілася сторожа. Козаки повільно розвертали коней туди-сюди, і вдавали, що вони просто оберігають спочинок втомленої козацької валки та й годі.

Коли Грицик і Санько поверталися до валки, на могили, які вони щойно полишили, уже вибиралися перші татарські вивідники. Побачивши, що така бажана здобич щезла, вони замахали руками, підкликаючи всю засідку, а десятків зо два стрімголов зірвалися з могил і теж покотилися до Дніпра.

Та тут, на біду, Грицик побачив, що по слідах козацької валки їде Телесик зі своїми хлопцями. І до них кинулись татари, які чомусь перед хлопчиками зупинилися. На татар налетів Грицик з товариством. Січа була миттєва. Грицик вбив кількох татар, решта втекли.

Швайка неабияк здивувався, коли побачив Телесикову ватагу. Хлопці призналися, що навіяли тим татарам, тоді, як вони зупинилися, що вони – Швайка. Пилип прийняв хлопчаків до гурту.

ЧЕРКАСЦІ

За кілька гін від Дніпра починався майже неходжений Чорний ліс. Валка рухалася сторожко. Попереду їхала стежа на чолі з Кривопичком. Далі їхали Швайчині джури. До них згодом приєднався Швайка. У Санька було поранене вухо, і Швайка казав йому берегтися. До друзів прибіг вовк Барвінок і дав знати, що хтось є попереду. А був там черкаський сотник Федір Колотнеча. Швайці було відомо, що Колотнеча вважається майже господарем цього лісу.

Колотнеча теж чимало чував про Швайку. На правому березі аж заздрили лівобережним, котрі мають такого спритного вивідника. Обидва посміхалися один до одного, відчуваючи, що тепер дорога буде і приємною, і повчальною.

Черкаських лише на дорозі було близько сотні. І, мабуть, ще стільки ж рухалося обабіч валки з возами. Всі як один, здоровані з довгими чубами-оселедцями на виголених головах. І возів з припасами у них було не набагато менше, ніж у переяславців. Тож тепер козаки їхали, вже не остерігаючись кожного шурхоту. Проте пильності не втрачали.

Колотнеча зі Швайкою їхали пліч-о-пліч. Колотнеча жалівся на напади татар, які тепер більше на Поділля і Карпати нападають, а Швайка розповів, що коли кримці вилетять з за Перекопу, то їм все одно кого хапати: беруть і татарських улусів, і українців.

Колотнеча вважав, що Стефан Вирвизуб мав рацію: треба перехоплювати татар, як тільки висувають голову з Криму.

Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

ХАН МАМАЙ ТА ІНШІ

Черкаські і переяславські козаки зупинилися, бо в одному возі зламалося колесо.

Телесик і один з черкаських хлопчиків зійшлися у двобої. А згодом уся Телесикова ватага і черкаська змішалися в одну купу. Федір Колотнеча гримнув, щоб розійшлися. А побилися хлопці через те, що Мусійко – черкаський хлопчик, сказав, що татари – гарні люди. Але Мусійко казав лише про Мамая, якого намалював у себе на стіні богуславський маляр.

Швайка посадив Мусійка на коліно і розповів, що мати Мамая була родом з Лубен. Завдяки своїй кмітливості і хоробрості Мамай став ханом кримської орди. А тоді почав думати, як би стати воєначальником усіх татарів. Це було сто сорок років тому. Тоді татари були на обидвох берегах Дніпра і не корилися навіть Золотій Орді. Особливо правобережні. Одного разу вони навіть дали чосу самій Орді. Русичі і литовські князі надумали прогнати татар і почали перемовини з кримським ханом Мамаєм, який згодився. Наші розбили татарів на річці Сині Води, а Мамай став воєначальником усієї Золотої Орди. І керував нею майже двадцять років. Але потім не поділив щось Мамай з московським князем, пішов на нього війною і втратив усе, що мав.

Невдовзі прийшов хан Тохтамиш і розгромив Москву вщент. Князь Вітовт узяв його під свою руку і допоміг сісти на кримське ханство. А за це Тохтамиш поклявся служити йому вірою правдою.

1 2 3 4 5 6 7

Інші твори Володимира Рутківського скорочено: