Хлопці обидва вміли гарно битися і знали різні хитрощі.
По обіді Швайка почав розповідати, як все почалося з діда Кібчика, який зі своїми хлопцями з Воронівки гасав вгору та вниз по Дніпру. Одного дня він прихопив з собою ще й Вирвизуба і поволік його за Переволочинський брід. Там було гарне місце для зимівлі. На обрії, бовваніла химерна гора Кам'яниця. Вона була схожа на перевернутий догори дном казан. На яругах козаки могли жити, а на Кам'яниці – боронитися від татар. Вирвизуб погодився тут жити, і наступного дня всі братчики зі своїм скарбом перебралися до яруг. Козаків було біля 200. Всі мали роботу, а найсильніші викочували брили на вершину Кам'яниці, щоб потім скинути на татар. До грудня козаки затягли на гору майже все каміння, що було довкола. Потім дід загадав поливати водою і без того круті схили Кам'яниці. У січні до Кам'яниці пробився Остап Коцюба з трьома десятками своїх хлопців. Виявилось, що Остап витиснув ординців з плавнів.
А коли татари приїхали до Кам'яниці, вийшла сміхота, а не битва, бо татари ковзалися, козаки їх легко нищили, а вовки коней їхніх розганяли. А Манюня (братчики так Демка перехрестили) кидав на голови татарів каміння.
Швайка радив усім козакам зібратися неподалік Перекопу, щоб як тільки ординець висуне носа з Криму, відразу його зупиняти і вбивати.
ВТРАЧЕНА ЗБРОЯ
Грицик сказав Санькові, що скоро зі Швайкою поїде звідси. Санько трохи заздрив. А Грицик із заздрістю дивився на Санька, бо його вчив сам дід Кудьма. Раптом Грицик спитав друга, чи може когось зачарувати, наприклад, Остапа, що саме проходив повз зі своїм вовком. Санько зачарував так, що Остап упав на коліна, гавкнув по-собачому, потім вдавав бугая Петрика і катав свого вовчика. Грицик роззявив рота на те диво. Такого він ще зроду не бачив. Нараз усе скінчилося. Остап востаннє буцнув вовчика і звівся на ноги. Куций шаснув за найближче дерево. Остап нічого не пам'ятав і дивувався, хто так сніг витовк.
Грицик розповів, що у Рашита цілими днями випасав коней з Рашитовим сином Махмутом. Швайка хотів, щоб Грицик гарно вивчив татарську мову.
Біля двох старих осик друзі вирішили битися шаблями. Нараз між ударами до них долинув якийсь звук. Це був величезний ведмідь. Хлопці почали тікати, хоч у Саньковій голові тіпалася думка, ніби він чинить щось не так. Зненацька перед ними виросла згорблена постать діда Кудьми. Але дід не тікав, він рушив назустріч ведмедеві, хоча в його руках не було навіть лозини. Виявилось, що у ведмедя болів зуб. Дід заговорив зуб, і ведмідь пішов собі. Дід сказав хлопцям, що вони так тікали, що погубили шаблі. Дід пішов їх шукати, а перед тим дорікнув Санькові, бо хлопець міг і сам заговорити зуб ведмедеві.
ШВАЙКА В БІДІ
Швайка збирався їхати до пана Кобильського, але не хотів брати з собою Грицика, хоч Барвінка брав.
А пан Кобильський у цей час сидів у своїй світлиці, біля нього був Тишкевич, який радив подати переяславцям сигнал про небезпеку (про око), а Тахір-бек пана все одно не зачепить, тільки довколишні села трохи пошарпає для вигляду, щоб у Переяславі чого не запідозрили. Ще Тишкевич сказав, що Тахір-бей за Швайку обіцяв табун коней. Зненацька Тишкевич побачив, що іде Швайка, і заховався.
Швайка увійшов до світлиці і сказав, що на початку літа ординці збираються у великий похід на Переяславщину. Кобильський вдав, що налякався. Пан вийшов із світлиці, пообіцявши принести медовухи. Швайка встиг помітити ноги Тишкевича, що сховався, але раптом шестеро здоровенних челядників кинулись на Пилипа і зловили.
Барвінок прибіг до Вовкулацького кута під ранок і дід Кудьма зрозумів, що Швайка у біді. Дід рушив до козаків. Остап пообіцяв, що звільнить Швайку, але дід з Саньком теж підуть разом з ним.
Коли прибули до Кобильського, Санько і дід Кудьма почали навіювати всім, що дід – переяславський староста.
З'явився пан Кобильський. З-за його плеча виглядало розгублене обличчя Тишкевича. Пан дійсно думав, що дід – староста Переяслава. Дід наказав привести Швайку. Невдовзі Швайка вже гарцював на своєму Вітрику.
Дід почував, що його полишають останні сили. Та зненацька йому наче навіяв хтось: дід Кудьма побачив старого товариша Кібчика, який шмагав свого онука Дурну Силу… Посміхнувся старий ворожбит, хотів перевести вдячний погляд на Санька – це ж бо була його підказка, – але не мав часу. Тоді дід наказав Тишкевичу взяти ломаку і добре вибити свого пана. Челядники повалили свого пана на сніг, а Тишкевич заходився бити пана Кобильського. Діда покидали сили, Швайка його вже підтримував.
Тишкевич так розходився, що не одразу й завважив, як вершники розвернули коней і розчинилися в сутінках. А тоді усвідомив, що зробив. Тишкевич швидко сів на коня і рвонув за ворота. І лише тоді ясновельможний пан дещо скумекав.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
КІНЕЦЬ ВОВКУЛАЦЬКОГО КУТА
Тишкевич доганяв утікачів, але дід Кудьма наказав усім заховатися і поки не битися. Дідові було зле. Невдовзі за Тишкевичем погнався гурт челядників пана Кобильського, бо пан наказав догнати Тишкевича і покарати.
Козаки з дідом їхали повільно. Дід Кудьма ледве тримався в сідлі. З обох боків його підпирали Швайка з Остапом.
Поклали діда в землянці, де жили козаки. Санько цілими днями не відходив від діда. А той, прийшовши до тями, квапився передати хлопцеві все, що не встиг до цього. А потім дід зовсім замовк. Лиш інколи з його заплющених очей стікала каламутна сльоза. Санько у думках просив його відкрити очі. І одного разу дід отямився. Покликав Швайку і сказав, що настав його час. Дід Кудьма помер.
МАЦИКОВІ ТОВАРИШІ
Сніги розтанули, наставала весна. Після того, як поховали діда Кудьму, козаки почали роз'їжджатися. Остап з Куцим подалися за свої пороги, інші теж рушили збирати охочих до козакування. Останнім полишив Вовкулацький кут Пилип Швайка. Тепер у нього було два джури: Санько і Грицик. Спочатку Швайка вирішив зазирнути до Воронівки, щоб знайти підходящих хлопців для козакування.
Зустрічати їх збіглася ледь не вся Воронівка. У селі були чомусь певні, що ні Грицика, ні Санька вже давно немає в живих. Санька мати як взяла додому, то так і не відпускала до самого від'їзду. Пана не було, бо з сорому, що його побив Тишкевич, поїхав до Канева і не вертався.
Швайка приймав до свого гурту лише таких, як і сам, відчайдухів. Таких у Воронівці зібралося зо два десятки. До них у день від'їзду прибилося майже стільки ж михайлівських та канівецьких хлопців.
Бугай Петрик не відходив від Грицика ні на крок. А коли воронівці попрощалися з рідними і рушили в дорогу, Петрик теж подався з ними. Лише біля Сули завагався і повернув назад.
Швайка з хлопцями з сіл і з Грициком та Саньком подалися в дорогу. Під вечір Барвінок завмер і сторожко нашорошив вуха, потім ковзнув у лісову гущавину. Там сидів Мацик і його десятеро чоловік. Вони теж збиралися до Вирвизуба. Згодом до гурту приєдналося ще п'ятеро з Берестового, які теж ішли до Вирвизуба.
НА БОБРОВОМУ ОСТРОВІ
На четвертий день на обрії замаячіла Кам'яниця. Мандрівники побачили Остапа Коцюбу і його вовка Куцого.
Острів, куди Остап направив Швайкових товаришів, називався Бобровий. Був він доволі великий. На острові зібралося кілька сот людей. Поміж ними був і дід Кібчик. Уздрівши Швайку з хлопцями, забув про все і, наче молодий, кинувся до них. Дід питав про Кудьму.
Звідкілясь випірнув Демко Дурна Сила. Він підріс. І ледве впізнав Грицика і Санька, які теж виросли. Демко показав хлопцям острів.
Досвідчені козаки перевіряли, на що здатні прибульці. До тих, хто тримав у руках ріжно чи довбню, Вирвизуб ставився з неприхованою повагою. Один прибулий – Охрім, гарно бився з Вирвизубом. А потім виявилося, що Охріма прислав сюди з Черкас пан Дашкевич, який хотів би у злуку з козаками увійти, бо дуже вже на татарів лютий.
Швайка тихцем відійшов від гурту. Спинився над рікою, мовби збирався плюснути води в обличчя, і щез за кущами. Разом з ним так само непомітно щезло трійко козаків – Горихвіст, Кандиба і Коломієць. І, звісно, приставучий, як реп'ях, джура Грицик.
А Санько стояв і ковтав сльози. Він же так сподівався, що Швайка і його візьме з собою в розвідку! Бо ж збиралися вони пробратися за татарський кордон. Проте Швайка був невблаганний.
ПО ТАТАРСЬКОМУ СЛІДУ
Більше як тиждень ніхто нічого не чув про Швайку та його супутників. Вирвизуб з Остапом уже почали не на жарт хвилюватися. Щось у Саньковій душі віщувало, ніби над Швайкою та його товаришами нависла смертельна небезпека.
На восьмий день на обрії з'явилися густі дими. Це свідчило про появу татарської орди. А під вечір на змиленому коні прилетів Грицик. А з ним Барвінок і Горихвіст. Грицик сказав, що татари пішли на Сулу. А Швайка зараз тягає татарів за собою по степу, бо ув'язалася погоня.
А ще Швайка велів передати, що обдурили його ординці, як малу дитину. Все тинялися по степу малими кошами, а потім злилися в одну орду і погнали до Сули. Хлопці ледве встигли дими запалити.
Наступного дня з'явився й Швайка, геть змарнілий і чорний від пилюки. Кандиба й Коломієць загинули. Швайка сказав, що на Сулу Саїд-мурза повів десятитисячне військо.
Вирвизуб жалів, що козаки не встигли перехопити татар. Тоді дід Кібчик сказав, що козаків лиш близько тисячі, але коли татари повертатимуться, можна встромити їм вила в бік.
Швайка знов рушив у степ, а вісті мав передавати через Барвінка.
Грицик почувався найнещаснішою людиною на острові. Це ж вперше за стільки часу Швайка не взяв його з собою! Але Швайка більше не хотів ризикувати життями інших козаків. Тим більше, він планував перевдягнутися на ординця і піти між татар.
Грицик після Пилипового від'їзду причепився до Вирвизубових братчиків і охороняв підступи до дніпровських плавнів. А от Санькові довелося сидіти на острові як прив'язаному: до нього мав приходити Барвінок з вістями від Швайки.
Барвінок повернувся за чотири дні. Діда Кібчика на острові не було. Він разом з воронівцями днями й ночами лазив у плавнях. Вирвизуба теж не було. Тому Санько прочитав: "Негайно мчіть до Вербової балки. Повертаються татари".
У Вирвизуба усе було готове до походу.