Хлопці міркували, що їм треба ще трохи підрости, щоб стати козаками. Раптом Барвінок настовбурчив шерсть. Хлопці поглянули в той бік, куди дивився Барвінок, і мимоволі припали до землі. Вгору по течії піднімалися два човни. Вони пливли до острова. У човнах сиділо троє людей.
Про всяк випадок хлопці причаїлися за кущами. І добре зробили. Бо коли човни підпливли трохи ближче, у передньому весляреві вони упізнали Тишкевича.
ТИШКЕВИЧ
Наблизившись до острова, Тишкевич гукнув, чи хто є. Йому ніхто не відповів. Хлопці з Барвінком сховалися. Прибульці оглянули острів і повернулися до човнів. Один з чоловіків сказав, що козаки певно поїхали вистежувати татарву. Тишкевич лишився на острові, а решту відправив на ще один острівець.
За хвилину один з човнів щез за верболозом. Тишкевич провів їх похмурим поглядом, тоді ще раз роззирнувся довкола і неквапом рушив до куреня. За хвилину виніс в'язку лискучих бобрових шкурок.
Грицик сказав другові, що можна взяти Тишкевича в полон.
За хвилину хлопці напригинці прокралися до Тишкевичевого човна і заховали його в очеретах. Тоді взяли луки, і Грицик, уже не криючись, рушив до куреня, де досі вовтузився Тишкевич. А Санько з Барвінком зачаїлися за ожиновими кущами неподалік від входу.
Грицик підійшов до куреня, зазирнув у отвір і спитав: "Дядьку, а що ви тут робите?". Тишкевич смикнувся і блискавично вихопив ножа. Чоловік лагідно говорив, але наближався до Грицика. Хлопець покликав друга. Тишкевич побачив вовка і стиснув пальці на колодці ножа. Тишкевич намагався заговорити хлопців, переконував, що не він напав на рудого Мацика. Один лише Барвінок і не думав розгублюватися. Його хижі очі пильно стежили за кожним рухом прибульця. Але Грицик запропонував Тишкевичу таке: хлопці його зв'яжуть, а коли вернуться дорослі – вирішать, що робити далі. Тишкевича завели у курінь, закрили, і чоловік захропів.
Ввечері повернулися друзі Тишкевича, але побачили хлопця. Грицик сказав їм, що живе тут з козами, які недавно зловили злодія і відвезли до Швайки. Грабіжники налягли на весла і втекли.
ДОПИТ
Грицик дивився услід човнові, аж доки той щез за закрутом ріки. Тоді повернувся до куреня, перед яким з луком напоготові завмер Санько. Поруч з ним сидів Барвінок. З куреня Тишкевич допитувався, чи не було його товаришів.
Ніч минула спокійно. Хлопці спали надворі з Барвінком.
А зранку в'язень почав ремствувати. Його обурювало, що козаки не приходять. Тишкевич хотів пити. Грицик заніс йому води і помітив, що руки розв'язані. Хлопець швидко підпер двері куреня.
По обіді в'язень заходився виламувати двері. Під вечір повернулися козаки. Швайки з Мациком не було, бо повели врятованих полонених додому.
Хлопці довідалися, що Швайка вивів козаків на невеличкий татарський загін, який перемогли.
Воронівці привели з собою трьох татарських коней. До боків у них були приторочені сакви. В одній знайшли дві шапки-малахайки. Шапки дали хлопцям.
Тишкевич брехав козакам, що він Семен Задорожний з Байбузівки, шукає Демида-козака. Воронівці дивилися на нього і не знали, як їм бути. Ніхто з них Тишкевича в очі не бачив, бо прибився він до пана Кобильського лише цієї весни. Козаки вірили йому. Лиш Санько сказав, що це Тишкевич. А Левко Заярний сказав, що треба дочекатися Мацика із Швайкою. Усі сіли їсти куліш, навіть в'язня посадили. Та коли почали їсти, незчулися, як за верболозом пролунав стукіт копит, а згодом щось лунко шубовснуло у воду.
Коли воронівці схопилися на ноги і, заважаючи один одному, кинулися до води, — втікач уже досяг протилежного берега. Ще мить – і він щез в очеретах.
ГОНИТВА
Козаки стрибнули на коней. Барвінка кликали з собою, але він не йшов, бо Швайка наказав не покидати острів. В хапанині ніхто з дорослих не завважив, як Санько з Грициком теж скочили на коней.
За плавнями воронівці притримали коней. Втікача і слід пропав. І невідомо, у який бік він подався. Було темно. Козаки не знали, куди їхати. Раптом приїхали Швайка і Мацик. Пилип звелів тікати з острова і слухати вказівки Мацика, а сам поїхав у бік Сули – прямісінько у відкритий степ. За ним поїхали на конях Грицик і Санько.
Мацик наказав козакам перебиратися на Зміїний острів, щоб уникнути небезпеки: Тишкевич направить сюди татар.
Зранку по сліду Тишкевича їхало трійко вершників. Далеко попереду летів на своєму Вітрику козацький вивідник Пилип Швайка. Назад він не озирався. Швайка знав, що Тишкевич служить не тільки панові, а й татарам. Було ясно, чому ординці з такою легкістю обминають озброєні ватаги присульських козаків, і те, чому десятками щезають невідомо куди вільні люди, що поселилися в плавнях.
А Тишкевич нещадно шмагав свого і так вкрай знесиленого коника. Раз по раз озирався назад, і на його видовженому обличчі відбивався тваринний жах. Кілька хвилин тому він завважив позад себе темну рухливу цятку. І цятка ця невблаганно збільшувалася. А ще Тишкевич завважив, що слідом за Швайкою мчать двійко вершників.
Тишкевич згадав, що десь тут, неподалік, має бути сторожовий загін Іслам-бека – того, з яким у Тишкевича не раз і не двічі були спільні справи. Втікач почав завертати.
Швайка, що пильно стежив за втікачем і вже майже його наздогнав, не одразу завважив це. Проте хлопці, які все ще були далеко позаду, помітили те півколо, і Грицик, вйокнувши на коня, подався навперейми. На якусь мить утікач і його переслідувач щезли за байраком. А коли хлопці знову їх побачили, то втікач вибирався з мілкої, геть замуленої річечки, а Швайка лише наближався до неї. Швайка побачив хлопців і крикнув забиратися геть. Але Грицик і далі мчав конем. Санько – за ним.
Врешті, Швайка за якусь хвилю змахнув рукою, запрошуючи хлопців за собою. Невтомний Вітрик знову наздоганяв Тишкевичевого коня. Тишкевич щез у чагарях. Він прямував саме в той бік, де татари палили вогонь.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
CАНЬКОВА ВОРОЖБА
Швайка вже знав, що буде далі. Зараз татари оточать Тишкевича і поведуть його до свого старшого. А тоді татари кинуться за Швайкою.
Та не про себе подумав у цю мить Швайка, а за хлопців. Швайка видобув з кишені якусь скіпку і вплів її у Вітрикову гриву. Тоді поплескав свого чотириногого друга по мокрому крупу і звелів мчати до діда Кудьми. Коней хлопців Швайка теж відправив з Вітриком.
Швайка швидко сховав хлопців у яму під кущами. І сам теж сховався. Здалеку долинув тупіт десятків коней. Вискочили татари. Вони погналися за кіньми Швайки і хлопців. Згодом прискакали ще татари, між ними був Тишкевич.
Був там і Іслам-бек, з яким Швайка уже стикається втретє. Вперше вони зустрілися років зо три тому, коли татари обложили Переяслав. Вдруге зустрілися торік біля Перекопу. А ось тепер – третя зустріч. Швайка міг вистрелити в нього, але Швайку відразу б вбили. Іслам-бек говорив Тишкевичу, що потрібно будь-якою ціною зловити Швайку. Тишкевичу дали татарський одяг, що б не вирізнявся.
Коли ординці щезли з-перед очей, Швайка сказав хлопцям, що треба ховатися тепер у надійне місце. Але татари були скрізь, тому сховалися в зарослій улоговині у покинутому вовчому лігві. Спати не вдалося, бо татари прочісували степ, адже зловили коня Швайки і про все здогадалися.
Швайка наказав хлопцям сидіти і мовчати. З-за його плеча Санько бачив, як до них повільно наближався худий згорблений татарин. Швайка напружинився. Татарин ішов майже на нього. Та Санько подумки наказував татарину дивитися на хмарки. Татарин ні з того ні з сього задер голову до неба і мрійливо промовив: "Біжать хмарки… біжать". Швайка заціпенів з подиву. А татарин пройшов за якийсь крок од них. Коли татари зникли, Санько признався, що це він зробив. Він почувався дуже зле. Його лихоманило. Голова аж розколювалася, руки тремтіли, наче після непосильної роботи. Страшенно хотілося пити.
Грицик розповів Швайці, що Санько заговорив тоді дику кішку на дубі. І Швайка, невловимий, хоробрий і всюдисущий Швайка, що ніколи й нікого не боявся, втупився у Санька з якимось забобонним захватом. "Ну, Санько…" — тільки й сказав він.
ДВОЄ СЕРЕД СТЕПУ
Безкрайньою рівниною їхав Тишкевич. Його побили татари, бо на Кам'яному острові нікого не знайшли. А коли сотня татар поверталася звідти, з очеретів зненацька полетіли стріли, і вісьмох татарів не стало. Кинулися татари на ті постріли, та дарма, нікого не знайшли. Тільки застрягли в трясовині і втратили десятків зо два коней. Тож і дісталося Тишкевичу від старого друга Іслам-бека. Образа на татар не вщухала, бо служив їм сім років, а вони його побили.
З горя Тишкевич завернув у діброву. Добряче підкріпився впольованою дрохвою і вирішив повернутися до пана Кобильського. Але не з порожніми руками. Вирішив поїхати нижче Тясмина чи Сули, де поодиноко живуть козаки, і там награбувати добра.
Раптом щось важке навалилося на нього, збило на землю, і дужі пальці обвилися навколо шиї. Це був Демко Дурна Сила. Він впізнав Тишкевича і вибачився. Демко пояснив, що втік від татар.
Тишкевич нагодував Демка і набрехав йому, що запроданець татар Швайка розвідує усе і сам наводить на села татар. А сам Тишкевич хоче вивести його на чисту воду. Тишкевич брехав, що їздив до татар, щоб викупити людей пана Кобильського. І за Демка пан теж дав великий викуп. Але оскільки Демко втік сам, а викуп забрали татари, то тепер хлопець має віддати гроші. Демко не мав грошей, тому Тишкевич запропонував закупити у плавнях хутра у козаків і продати, а частина торгу буде Демкова. Демко погодився. Тишкевич дістав нових коней у татар. А Демко думав, що винен тепер і Кобильському, і Тишкевичу.
ПАСТУХ РАШИТ
Після того, як Санько відвадив татарина, почувався погано, і Швайка ніс його на руках з самого ранку. А сонце вже от-от зверне на захід. Санько марив. Побачив Швайку, ніби посадили його татари на палю. А посеред натовпу стоїть у татарській одежі дорослий Грицик. Але не можна Грицикові кидатися на допомогу Швайці.
Четверту добу бредуть вони безмежним степом. І не до Дніпра, а в протилежний від нього бік. І лише сьогодні звернули вони на південь. Пізно увечері дісталися до Жовтої балки. На другий день, теж під вечір, Швайка угледів на самому обрії постать якогось вершника.