Ольга Кобилянська — Valse Mélancolique (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Ольга Кобилянська

Valse Mélancolique

(Меланхолійний вальс)

Фрагмент

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Не можу слухати меланхолійної музики. Особливо такої, що приваблює до танцю визиваючими граціозними звуками, а відтак, зрікаючися їх незамітно, ллється лиш одною широкою струєю смутку! Тоді я не можу опертися настроєві сумному. Люблю класичну музику, яку навчила мене любити й розуміти одна товаришка, душа якої складалася з тонів і була самою музикою. Вона вічно шукала гармонії…

* * *

Нас мешкало спочатку дві: я (Марта) і малярка Ганнуся. Вона працювала над однією картиною. Планувала її продати і поїхати до Італії, щоб побачити мистецтво там. Малярка мала двадцять і кілька років, була знімчена полька, поважала свою справу, була дразлива і химерна, коли малювала, і наймилішою людиною у повсякденному житті. Професори дуже її любили і називали "Найкраща улюблениця долі". Вона і сама так вважала.

Я готувалася до екзамену, щоб стати вчителькою. Вчила музику, іноземні мови, рукодільництво. Знайомі з наймолодших літ, ми мешкали разом. Мали дві великі кімнати, елегантно уряджені, майже з комфортом, бо моя товаришка була з доброї родини і, хоч не була дуже багата, була претензіональна і розпещена. Деколи я їй радила краще розпоряджатися грошима. На це вона говорила: "Я – артистка і живу відповідно артистичним законам, а ті вимагають трохи більше, як закони такої тіснопрограмової людини, як ти! Ти можеш обмежитися на своїм грунті, бо мусиш; він вузький, але моє поле широке, безмежне, і тому я живу таким життям. Лише ми одні піддержуємо красу в житті, ми, артисти, вибрана горстка суспільності". Я не ображалася на такі слова.

Дивіться також

Ганнуся говорила, що у мене міщанський розум, вузькі домашньо-практичні погляди і старосвітські замахи жіночності. Та я не мінялася, залишалася такою, як була, і сторожила над нею, що в погоні за красою не зважала на лиховісні підшепти перепон життя і була би не одно горе перетерпіла, коли б не я...

Артистка говорила, що коли ми з нею не вийдемо заміж, то будемо також жити разом. Будемо мати своє товариство, розуміється й мужчин, бо без мужчин – монотонно, і будемо собі жити по душі. Тоді люди зрозуміють, що незаміжня жінка – не предмет насміху, а людина, яка розвинулася вповні...

Коли Ганнуся виїздила не раз у своїх інтересах на час із дому, я навіть тужила за нею. За нею і за тою силою, що йшла від неї.

Малярка була майже попеляста блондинка, з правильними рисами і дуже живими блискучими очима. Збудована була прегарно... Жили ми вдвійку в гармонії. Я вчилася пильно до своїх різнородних іспитів, а вона малювала. Останнім часом працювала над копією Корреджо "Віроломна".

Одного разу власник дому підвищив плату за кімнати. Ганнуся кидала речами об землю, здирала ескізи, проклинала свою долю, що виглядала, як дрантива дівчина, і божилася, що воліла б таки зараз осліпнути, як бути дальше маляркою. Я ходила спокійно за нею, підносячи речі й відбирала лагідно рисунки з рук, ховаючи їх незамітно, щоб не попалися їй наново в руки, придумуючи при тім, як би то зарадити лиху. Малярка нарікала на родичів, що присилали мало грошей.

Я пропонувала, що візьму учнів і вчитиму французької або англійської мови, і так проживемо. Ганнуся була проти. Тоді я придумала взяти до спілки третю дівчину. Але брати тепер чужу людину в хату артистка не хотіла. Я обіцяла, що підберемо гарну, розумну дівчину. Тяжко було вмовляти Ганнусю, яка в одній хвилі кидалася, гарячилася й змагалася, а вже в другій – була добра. Товаришки, що її любили, розпестили її, догоджуючи їй у найменшій дрібниці, боготворячи її задля краси й таланту та задля її оригінальних помислів. Ганнуся ніколи не приймала назад від товаришок позичених грошей.

Малярка боялася, щоб я не вибрала у нашу спілку дівчину без артизму, без манер. Я ще нікого не мала на прикметі, але раптом перед моєю душею на хвильку пронеслося якесь дівоче лице, змарніле, з смутними очима. Може, цю дівчину я деколи на вулиці подибала? Може...

* * *

Ми дали оголошення, і одного дня, аж у грудні, жінка Катерина, що прибирала наші кімнати, принесла записку від якоїсь "пані", що шукала помешкання. Ганнуся прочитала: "Софія Дорошенко". Жінка сказала, що "пані" була убрана в усе чорне, але не так гарно, як Ганнуся. А лице мала змарніле, зі смутними очима. Оглянула кімнати і питала, чи мешкання тепле, бо вона має фортепіано, і грає, і не зносить холоду. Ганнуся сказала, що не хоче малювати під звуки дурних вправ і гам. Катерина розповіла, що один гудзик пальта "пані" баламкав уже на нитці, і що рукавички на пальцях були порозпорювані чи подерті. Після цих слів Ганнуся твердо вирішила не брати цієї дівчини.

По обіді Ганнуся пішла кататися на ковзанах, а я – на розмовний урок англійської мови в одної старшої англічанки. Це були для мене найкращі години в моїм житті. Там я запитала про Софію Дорошенко. Одна молода німочка і один студент знали її. Німочка запевняла мене, що Софі дуже порядна й гарна панночка, а студент сказав, що вона грає прегарно й лагодиться до консерваторії. Виявилось, що вона не пересічна людина. Я навіть могла її бачити, бо Софія ходила на лекції з гармонії і сиділа в другім ряді переді мною.

Вдома я оповіла все Ганнусі, вона сказала, що може й приймемо.

Другого дня пішла я на гармонію і побачила Софію: темне, лагідно лискуче густе волосся, уложене обережно в грубий вузол, і два рази оксамиткою обвиту голову, і потрохи лице з профілю. Профіль був у неї античний. Чоло й ніс творили одну м'яку лінію. Мене неначе тягло до неї. Вона обернулася і подивилася великим, здивованим, майже допитливим поглядом. Я застидалася і опустила погляд.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

* * *

Другого вечора Ганнуся була роздразнена: не одержала стипендії. Ганнуся плакала аж до утоми, аж поблідла. Я теж була пригнічена через одного молодого професора. Він ходив на англійську, почав горнутися до німочки, неначе забув, що не розмовляв досі з ніким, лише зо мною, що ми були собі найліпшими товаришами. Німочка запрошувала його раз у раз до себе, обіцювала бог знає що за діла від свого батька, ректора університету. А я не втяла б ніколи такого, бо просто червоніла, коли бачила його. Цікаво, що б сказала про це Ганнуся? Вона – артистка, але й на неї прийде черга. Мистецтво – великий чоловік, але любов – більший.

Ганнуся раптом ніби догадалася і спитала, чому я так бігаю на англійську. Малярка сказала, що як станеться ще раз таке, як нині зі стипендією, вона готова віддати руку першому-ліпшому заможному чоловікові, щоб могти віддатися штуці. Вона готова була жити без любові заради мистецтва.

Ганнуся плакала, терла нервово руки, що було вже в неї ознакою найбільшої розпуки. Я запалила велику лампу, що звисала над столом посередині хати, і світло немов переломило критичну ситуацію. Хтось застукав.

Ввійшла дівчина. Чорно вбрана, з темно сповитою поверх шапочки головою. Це була Софія Дорошенко. Вибачилася, що прийшла пізно, бо вдень дуже зайнята, готується до консерваторії. Її лице було бліде і змарніле, з великими смутними очима. Говорила лиш до мене.

А артистка Ганнуся стояла висока, горда, холодна, роздразнена до крайності. Я представила її дівчині. Дівчина склонилася легко, артистка ледве головою кивнула. Ганнуся запитала Софію, чи гарно грає. Софія відповіла: "Не знаю, граю по своїй душі". Ганнуся надула губи й не обзивалася більше. Я була в прикрім положенні. Мені чогось хотілося прийняти оцю дівчину. Ганнуся здвигнула плечима і неначе повела мене поглядом на два гудзики пальта чужої, що держалися слабше сукна від інших, і на її рукавички, що були порозпорювані чи погризені, а радше – кінці її пальців, які дівчина саме в тій хвилі підвела до уст, почавши їх нервово гризти. Тоді дівчина сказала до Ганнусі: "Не можете рішитися відмовити, пані?.. Я ніяк не в силі грати з тим переконанням, що хтось із окруження зазнає через гру прикрість, а з нею – і через мене! Я потребую спокою, що випливає з замилування до музики і гармонії в відносинах, передусім – гармонії! Тепер уже я сама перепрошаю, що відступаю. Тут, видко, панує тонша краса, але я мушу шукати любителів музики".

Ганнуся враз змінилася. Неначе не гнівалася ніколи, не бурилася ще перед хвилею, так усміхнулася тепер. Артистка згодилася прийняти Софію, яка заплатила відразу за три місяці. Відтак посиділа ще трохи й попрощалася.

Третього дня переселилася до нас. Не мала багато речей. Найкраще, що було в неї, то був її фортеп'ян: чорний, з дорогого дерева, прикрашений на краях арабесками з перлової матиці, лискучий, мов дзеркало. Софія вибрала місце, де мав стояти. Дівчина говорила, що у інструменті є знаменитий резонатор, але він потребує простору, а тоді його лише слухати! Софія грала одну мелодію цілий вечір. Грала етюд Шопена ор. 21 чи 24. Кілька разів.

* * *

Артистка від сильного впливу музики поблідла, а очима просто освічувала ту, що грала. Перший раз бачила я, як над Ганнусею запанувала інша сила, чим її власна, і як вона піддалася їй.

А граюча сиділа, мов статуя, звернена до нас класичним своїм профілем, руки її мелькали по клавіатурі, мов білі листки...

Ганнуся називала Софію справжньою артисткою. А я чулася дрібною й незначною перед музиканткою. Щоправда, любов – великий чоловік, але й музика – не менший!

* * *

Софія була мовчазна і дуже поважна, рідко посміхалася. Її батько був директором при однім великім банку і, стративши маєток, помер наглою смертю, а її мати живе при своїм браті, старім кавалері, прикована від кількох років прикрою недугою до крісла. Софія дуже боялася, щоб вуйко не оженився, чим грозив від часу до часу, бо відтак не могла б іти до консерваторії, що було б для неї тим самим, що смерть. Він утримує її й матір, і хоч вона могла б і в Відні заробляти на себе, – заробляє вже й тепер, даючи лекції музики, – то там не могла б сього чинити, бо мусила б увесь час посвятити музиці.

Ганнуся говорила мені, що Софія для неї загадка: білизна у неї гарна й тонка, постіль іще краща, коли вмивається, не забуде ніколи насипати кілька крапель найтоншої парфуми до води, але зате її верхня одіж – ґудзики теліпаються, шнур від сукні одірваний, рукавички погризла.

1 2

Дивіться також: