Сашко вважав, що те, що діялося у квартирі – справа баби Валі. Софійка пропонувала забрати блакитну стрічку.
38. Невдала гостина
У Дульських Якова Гордійовича Кулаківського приймали ввічливо. Але з кухні тепер нічим не пахло.
Почали говорити про Міщенка, який став уже Міщенковим. Він довго переховувався в Кривих Колінах у якоїсь молодички. Потім захворів, а та його належно не гляділа. То він і не дурний: повернувся до Вишнополя й кинувся в ноги рідній жінці! Та простила і тепер глядить його. Син його молодший вдався совісним і роботящим. Оженився, вже й хлопця до школи віддав!
Кулаківський так і не повечеряв. Йому сказали, що якщо хтось тричі поспіль у карти програє – полетить вечеря з вікна. Коли Яків вийшов, почулась радісна біганина, шкварчання, дзенькіт посуду.
39. Пророкування старця
Софійка гнівалася на себе, що нічого не зробила з прокляттям: найстаршого Кулаківського прибито мішком, його молодшого самовпевнено-легковажного сина застрелила власна зброя, Франя мучиться з Корнієм, який згадує колишнє кохання, а Лизаветі (дружині Якова) ворожка напророчила голодну смерть.
Не йшло з голови почуте в іще одній мандрівці у минуле. Тоді сліпий старець дав бабуні Клаві заповітне намисто і мовив: "Як народиться в тебе Корнієва дочка, ти одужаєш! І ще пам'ятай: захочеш собі нову долю знайти – вбери ці коралі і не скидай. Коли щастя прагнеш дітям-онукам своїм – убирати не здумай, заховай далеко й подаруй своїй доньці аж на весілля!". Ось чому прапрапрабабуня намиста ніколи не вдягала.
40. Поки там що
Софійка мандрує у час Васюні. У нього є жінка і двоє діток: Іван і Катерина. Іван не може вивчити вірш про Сталіна, мама каже не говорити такого, бо можуть їх вивезти на каторгу. Катерина – дуже хвора дівчинка. Софійка дізнається, що Яків Кулаківський довів свою дружину Лизавету до голодної смерті, а сам удавився картоплиною на чужому обіді і помер.
На подвір'я Васюні приходить старець і просить хліба. Молодиця пішла до хати по хліб, Васюня каже не давати хліба, бо усім не настарчиш. При своєму батечку він навчився гарно хитрувати й маскуватись. Все ж, жінка дала старцеві хліб, бо під виглядом такого жебрака може ходити святий. Старець порадив жінці купити на базарі якнайбільшого баняка, зварити у ньому доброго борщу і нагодувати всіх неімущих за здравіє раби Божої… Катерини. (він знав, як звали дівчинку).
41. Нейтралізація баби Валі
Сашко зв'язав простирадла і забрався в квартиру, де дістав блакитну стрічку і разом зі Софійкою йде нейтралізувати бабу Валю. Подзвонили у її двері, але вона не відчиняла. Згодом почулось жіноче квиління… поверхом нижче. Двері були не замкнені, Баба Валя лежала під вікном, стогнала і просила води. Баба розказала, що прийшла поливати вазони, а на балконі привид зі стрічкою блакитною угору полетів. Баба твердо вирішила написати хазяїнам, хай шукають іншу доглядачку. Виявилось, що баба брала звідси стрічки, яких тут було повно, і чіпляла Фантикові. Софійка й Сашко допомогли бабі підвестись і допровадили на рідний другий поверх. Фантик, забачивши хазяйку, щасливо замуркотів.
42. За здоров'я Катерини
Софійка потрапила до Кулаківських якраз на обід. Василь та Олена пригощали усіх за здоров'я дочки Катерини. Оскільки Софійка забула вдягти намисто то примостилась на лаві й собі. Через відчинене вікно бачила малу Катерину. Між людьми був вусатий дядько – родич Міщенків, яким Кулаківські добряче насолили. Цей родич підбивав клини до однієї жінки. У нього було вже нове прізвище. Софійка терпіти не могла татів, що крадькома до чужих мамів залицяються! Цей чоловік був сином Мішки Бєлого, який у громадянську війну розбив буржуя ще й хороми підпалив. Назвався Білим, ніби-то чистим, без гріхів попереднього життя. Мішка той ще довго жив, у Кривих Колінах начальствував, нове радянське життя будував. А перед смертю признався, що той маєток, що спалив, був його колишньої коханки, графині Юзефи. Але Юзефа з дітьми (одна дочка від Мішки!) встигла утекти. Нині вони десь за кордоном, а маєток до кінця не згорів і досі стоїть.
43. По черешні
Увечері Софійка зі Сніжаною вже були в Половинчику. А вранці наступного дня, подзенькуючи відрами, прямували з дідусем до лісу по черешні. Дідусь сказав, що Міщенко поміняв прізвище на Білий.
Сніжану аж пересмикнуло, бо йшли до лісу колишнього їхнього мало не родича. Адже Валентин був прапраправнуком Данила Міщенка. Усі Міщенки були хвалькуваті, брехливі, ненадійні.
У лісі виявилось, що предки діда Максима знались на садівництві, і ті вишні, які рвала Софійка виростив дідів прадід Вишня.
44. Перша зустріч із Нею
Софійка і Сніжана побачили художника Пустельника. Він, як завжди, робив своє і на них не зважав. Тому Софійка пішла до нього, і він запросив її разом зі Сніжаною приходити ввечері подивитись на картини.
Відтоді як Софійка повідомила Сніжані про запросини Пустельника, тітонька не знаходила собі місця.
Під час відвідин художника тітка над кожною картиною виголошувала мало не промову. А потім дівчата побачили картину, на якій була намальована Сніжана, а внизу напис: "Перша зустріч із Нею".
Виявилось, що художник, не такий уже й байдужий до Сніжани. Софійка тихенько відчинила двері й пішла додому.
45. День, з якого не втекти
Софійка вирушила у минуле і побачила, що Катеринка стала здоровою. Вона з мамою і братом пішли на базар. Там усі говорили, що почалася війна. Було 22 червня 1941 року.
46. Бабусі й онуки
Софійка налякалась війни, але знайшла фото, де Катерині було років до двадцяти. Дівчина була красива, на виданні. Війна закінчилася, за Катерину можна не хвилюватися. На іншому фото Софійка побачила напис на звороті: "1970-ті рр.". На фото – двадцятирічний юнак із хитринкою в очах і світлою кучмою. Іванків син?
Софійка переноситься у часі.
Хлопець Толик прийшов до хати, де справляли обід за здоров'я Катеринки. Тричі якось по-особливому постукав у вікно, і двері відчинила стара Олена – мама Катеринки. Вона каже Толику, щоб сидів у знайомих, женився за дівчину з хатою. Він копнув горщик з картоплею, бо злий, що він, єдиний нащадок, не живе у цій хаті. Стару Олену поселить у погребі, все одно сусіди кажуть, що вона од людей ховається. Толик нишпорив по хаті, витягуючи з кутків одяг, папери, посуд, інше добро. Коли дістав з-під штандарів горщика, відкрив покришку й побачив печеню, пожбурив горщиком у вікно – розлетілася шибка, їжа впереміш із черепками розсипалася по підвіконню.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
47. Невдалий продаж
Софійка провідала Сашка, який бідкався, що мало заробляє. Дівчина підказала йому, що можна нарвати черешень у лісі Половинчика. Туди з Вишнополя недалеко, можна й велосипедом. Софійка уявила, як Сашко іде своїм деренчливим транспортом з приладнаним до багажника відром ягід. Просто-таки принц на білому коні! Глянути б на розтелепу, котра вляпається колись йому в дружини!
Наступного дня Софійка була в Кулаківських. Толик саме увірвався до бабиної хати з якимось подружжям – покупцями хати. Коли покупці захотіли подивитись на погріб, Олена впиралася, та, врешті полізла туди з Толиком. Виявилось, що у погребі 30 років переховується дід Василь (Васюня), бо після одного бою вернувся з війни і не хотів більше йти), а жінка носила йому їсти у погріб.
Толик вигнав покупців.
48. У Катерини
Кілька днів Софійка помагала з Ростиком, поки робили ремонт у квартирі. Дівчина згадала, що у старій шухляді шафи читала повідомлення саме про Василя, який "Сорок років у підземеллі. Судити його вже не стали… Сам себе покарав!".
Софійка відправилася до молодої Катерини, яка з хлопцем ішла до мами Олени. Тоді у Олени ще жив малий Толик. А його батьки – Іванко і його жінка загинули. Тому весілля Катерина зі своїм хлопцем Семеном вирішили не робити. Почали їсти, і Олена "згадала", що в льох треба віднести сало. Катерина пояснила женихові, що мама нікого не пускає в льох, бо боїться, щоб на крутих східцях ніхто не забився, і в мами такий страх появився відколи тато на війні загинув.
49. До Києва
Сніжана їде до Києва, до свого Пустельника, Сергія, і бере Софійку. Софійка слухняно пленталася містом за тітонькою і тим, кого подумки вже називала дядьком, ласувала морозивом та милувалась краєвидами. Ані дружини, ані дітей у Пустельника в Києві не було. Тіль квартира його виявилась вузенькою келією з картинами. Сергій же щовечора мусив іти спати до батьків у хрущівку (а де б він тут помістився?).
50. Такий тісний світ!
Софійку вражала велич будинків, театрів, соборів і смак щонайвигадливіших морозив, які для своїх дам не втомлювався купувати Сергій. Та найбільше полюбляла тинятися в дворі Пустельникового будинку, який був дуже старовинним. Софійка навіть впізнала місця, де ходив мішель з Юзею!
51. Всі знайомі, всі свої
У напіврозваленій альтанці біля Пустельникового будинку, Софійка встигла обладнати собі невеличку хатку. Сюди із закутків приволокла давні черепки та деталі кінської упряжі: Юзефа ж любила коней! Тут читала книжки про художників, які взяла в Сергія. До Софійки пришла дівчинка років десяти. Її звали Іра. Прізвище – Біла. А батько з нею і мамою не жив. Батька звали Валентин!
Коли Софійка сповістила новину тітоньці, та ані здивувалась, ані зажурилася. Встигла-бо збагнути, що від екс-жениха очікувати можна чого завгодно.
52. Додому
З Києва зі Сніжаною і Софійкою повертався Сергій Кавун. Він мав познайомитися з ріднею нареченої, а потім зі Сніжаною подаватимуть заяву до рагсу! Софійка була вже вдома і відразу помандрувала у час Катерини. Вона видавалась з усіх Кулаківських найдобрішою. І була вже не Кулаківською, бо мала прізвище чоловіка. Втім, Франя теж перейшла на чоловікове прізвище, та це не врятувало її від родового прокляття: сімейні чвари, ненависть та сердечні Корнієві муки. Він косував на Клавине подвір'я, де підростала його донька.
Катерина жила в будинку свого чоловіка. Софійці місце видалось дуже знайомим. Свекруха Катерини сказала, що Семена з батьком ще немає, скоро приїдуть. Катерина пішла до кухні варити борщ. Коли той уже булькотів у каструльці, затарабанили по даху краплі дощу, ніби перегукуючись із ним.