Потім прийшов Валентин просити маму, щоб вмовила свою сестру викинути з голови намисто і не відміняти весілля. І тут вийшла Софійка і сказала, що їй снився маленький хлопчик, якого покинув тато і одружується з іншою, а синові не хоче дати грошей на цирк. Ошелешений Валентин відразу пішов. Згодом прийшла Сніжана і сказала, що плаття дошиє: якщо не вийде у ньому заміж, то продасть.
Коли прийшов Сашко і сказав, що один тип пропонує йому торгувати коралями, Софійка вмовила маму відпустити її з Сашком. Дівчинка думала, що Сашко вкрав коралі і їх вдасться повернути.
Тип виявився той самий, що приходив до Вадима. Він сказав, що Вадим продав йому непогані коралі. Це були Софійчині коралі! Сашко не винен. Тип хотів за коралі чималу суму. Тому Сашко і Софійка сиділи мовчки, слухали інструктаж і споглядали зразки. Домовилися зустрітися завтра о цій же порі. Софійка усе зрозуміла і попросила вибачення у Сашка. Хлопець не розумів, за що.
Малофонтанна, три. Сюди прилетіла, щойно попрощалась із Сашком. Вадим у всьому признався: його тягне красти, хоч гроші має, це все його прокляття. Коралі вкрав того дня, коли Софійка гуляла з братом. І морозиво у парку купував на гроші за коралі. Софійка вирішила звільнити Кулаківського від прокляття.
Приїхала бабуся, щоб допомогти в підготовці до післязавтрашнього весілля.
11. Щедрий вечір, добрий вечір
Софійка знову мандрує у часі. Вона ховається і підслухує у хаті розмову Гордія Кулаківського й предводителя Міщенка. Гордій щедро частує гостя і наливає побільше алкоголю. Міщенко напивається, і Гордій дає йому підписати якийсь документ. Тоді ховає документ у скриню і випроваджує гостя. Софійка залишилася в кімнаті. Чула тільки, як рипнули двері, як хихотів господар і як даленіло хрипке і п'яне: "Щедрий вечір, добрий вечір".
12. Бабусині історії
Коли Софійка прийшла додому, бабуся Ліна і мама розкладали численні покупки: готувалися до весілля. Софійці доручили Ростика, а коли він заснув, дівчинка допомагала на кухні. Бабуся розповідала історії про своїх бабусю і дідуся, які були щасливі разом. Коралі в бабуні були ще з дитинства. Бабуся Ліна не знала, звідки вони взялися.
Бабуся розповіла про корову Квітку, яку мали її бабуся і дідусь. Корова була гарна, але давала дуже рідке молоко. У голод мусили обміняти корову на пшеницю, бо коралів бабуся жаліла обміняти.
Софійка розуміла, що коралі в родині дуже оберігали.
13. Замість весілля
Ясного суботнього ранку Сніжана якраз приміряла готову сукню. Коралів не було, тому сукню зняла і повісила у куток шафи. Відбувся розкішний обід, бо ж готувалися до весілля, але тітка вперлася… Валентин покрутився похмурою тінню і невдовзі зник.
Софійка покликала тітку і повела до будинку сумного хлопчика. Його мама кричала, що у Валентина тепер нічого для них нема, хоч чоловік і дав хлопчикові гроші на цирк. Хлопчик угледів біля хвіртки Сніжану. Жінка повела Сніжану до хати, забувши і про сина, і про Софійку. Коли вже виходили за хвіртку, зіткнулися… з Валентином. Сніжана чемно відступилася. Ввічливо попрощалась. Усе було зрозуміло без слів. Казка, яка не завершилась весіллям.
Потім Софійка повела тітку до типа, що торгував коралями. Він був на мілині і трохи спустив ціну. Коралі знов належали тітці. Вона вважала їх зникнення Божим провидінням, яке завадило шлюбу.
14. Гірке похмілля
Софйка помандрувала з шафи у старий Вишнопіль. Його площа вирувала, гула й клекотіла. З собою Софійка мала коралі, які, як виявилося, робили її невидимою.
Софійка вслухалась, що говорять на зборах. А там говорили, що маєтки Жуковських, Пашковських, Їжакевичів, Дульських і Старосвітських, а також їхнього предводителя Міщенка віднині продані панові Гордієві Кулаківському, і всі гроші сплачено Данилові Міщенкові, під чим він власноручно підписався. Міщенка усі били, він виправдовувася, що не знає, як це сталося.
Вийшов Гордій Кулаківський і сказав, що кожному дозволяє викупити, якщо хочуть, свою частку.
Міщенко тікає з дому, залишивши сивого батька і дружину з двома синами.
15. Поповнення родини
У неділю Софійка гуляла з Ростиком і провідала Сашка. Він бідкався, що всім трьом сестрам потрібне взуття, тому мусить заробляти більше. Чорнобілку так ніхто й не купив. Софійка принесла її додому, бо мама саме була добра до доньки через вчорашні події. Випивши валер'янки, мама змирилися з кошенятком. Бабуся пообіцяла, що кішку завжди можна буде віддати їй у село. Сніжані і татові кошеня теж сподобалося.
16. Порада
Софійці набридло швендяти за Гордієм Кулаківським, який доводив до кінця нещодавню оборудку. Вона втомлено зупинилась перед церквичкою на майдані. Софійка була невидима, але її відчув сліпий старець біля церкви. Він сказав: "Людям не дано міняти обставини. Хоча іноді варто спробувати. Надто ж – коли хочеться змінити на краще. Тут, дитино, тобі нічого робити. Кулаківського його жертви вже прокляли".
Старий сказав, що Міщенка відмолили від проклять родичі. А щодо Кулаківських: треба Софійці пробиратися потрохи вперед, від покоління до покоління, і десь зустріти ту мить, коли можна спинити інший злочин. Старий більше нічого не хотів говорити, лиш сказав, що цей момент буде тоді, коли небо зійдеться з землею.
17. Нічна гроза
Уночі була буря. Софійка завжди боялася грози. Добре, що Чорнобілка згорнулася під грудьми клубочком. Та раптом кошеня стрепенулось, Ростик заплакав. Дівчина зрозуміла, що у квартирі під ними знову крик, сміх, шум, хоч сьогодні не повня. І скінчилося усе раніше.
18. Канікули почалися
Софійка геть погано спала цієї ночі. Можливо, це витівки баби Валі? Але ранок був приємним, бо почалися канікули. Софійка тепер семикласниця. Збиралася віднести до Сашка свої дві пари босоніжок і деякий одяг для його сестер. На виході розминулась із бабою Валею і Фантиком, у якого довкруг шиї була блакитна стрічка.
У дворі дотяглась до вікна таємничої квартири. Все на місці. Меблі не перекинуто. Але з дивана просто на килим у перських узорах звисала блакитна стрічка.
Софійка переповіла Сашкові свої нічні жахи. Вирішили якось пробратися у ту квартиру і поспостерігати, що відбувається.
Потім Софійка зателефонувала Вадимові і попросила принести кілька давніх фото. Хлопець сказав, що прийде на знайоме місце під акацією після восьмої вечора. Софійка довго вагалася, у що вдягнутися на зустріч.
Прийшла тітка Сніжана і сказала, що їде до Половинчика навідати маму, Софійчину бабусю. Тітка розповіла, що приходив Валентин, миритися, хотів почати все спочатку.
На зустрічі Софійка сказала, що знає гарного екстрасенса і треба старі фото предків, щоб зняти прокляття. Вадим дав декілька фото. Запропонував піти у кафешку. Софійка не погодилась на такий серйозний поворот і пішла додому.
19. Двірник-дворянин
Найдавніше фото було з 1910 року. На ньому – красивий юнак у формі з оберемком білого бузку. Софійка помандрувала у той момент. Була невидима, бо мала на собі коралі.
Виявилось, що юнака звати Мішель, він двірник, бо спокутує батькову провину. Хлопець кохає панну Юзю. Вони разом вирішують тікати до маєтку хлопця і щасливо зажити в двоповерховому будиночку. Хлопець сказав Юзі, що лиха доля змусила його, дворянина з діда-прадіда, працювати нещасним двірником. Але від сьогодні вони житимуть інакше, створять сім'ю. Закохані поїхали бік Вишнополя.
Позаяк їхати було довгенько, Софійка вирішила поки що повернутись додому.
20. Ревізія в шухляді
Удома спати чомусь розхотілося. Софійка читала "Русалоньку", аж раптом рипнула шухляда у шафі. Дівчина і Чорнобілка взялися до ревізії, перед тим Софійка не так швидко, як Сніжана, спромоглася відімкнути шухляду. Софійка знайшла газету, у якій було повідомлення, що раптово збіднілі дворянські родини просяться на службу до землевласника Гордія Кулаківського. Він погодився за низькою ціною продати їм для проживання кілька невеличких будинків. Зважаючи на заслуги перед містом, дозволив безкоштовно мешкати в своєму колишньому домі тільки родині безвісти зниклого предводителя дворянства Данила Міщенка.
Софійці не подобалось, що Кулаківський продав обманутим людям їхні, вкрадені ним же, помешкання.
В іншій газеті було повідомлення, що Міщенков бажає познайомитись із молодою, красивою, заможною вдовою.
21. Печальний фінал майже казки
До Мішеля і панни Юзі Софійка повернулась, коли ті під'їжджали до Вишнополя. Мішель виявився одним із двох синів Міщенка. А його маєтки – хатиною під солом'яною стріхою. У тісній чистій кімнатині мати якраз лагодила до столу картоплю-нелупку, Мішелів брат сидів на лаві. На печі був сивий дід. Відколи родину одурив Кулаківський, жили дуже бідно. Згодом приїхав батько панни, забрав її, а Михайла арештували. Юзя уже не хотіла жити з Михайлом, бо той збрехав про двоповерховий маєток.
Софійка не розуміла, як опинилася в Кулаківського фотографія Міщенкового сина, навіщо їй проникати ще й у Міщенкове минуле? І ще шкодувала, що кохання Юзі виявилося порохнявим.
22. У Половинчику
У селі бабуся частувала Софійку і Сніжану жареною рибою, яку ловив дід на Відьминому ставку (казали, що на березі жила відьма і колись там утопила когось, тому така назва).
Софійка і тітка пішли до дідуся на ставок. Минаючи густий верболіз, наткнулися на бабцю, яка беззвучно щось примовляла. За верболозом, біля мольберта стояв молодий довговолосий чоловік. Водив пензлем по палітрі й зиркав у їхній бік: очевидно, саме малював загадкову місцинку.
Коли дійшли до дідуся, він розповів, що село зветься Половинчиком, бо половина тутешнього жіноцтва з нечистою силою знається. Потім сказав, що чоловік з мольбертом – художник з Києва, живе на околиці, в хатині якогось знайомого. Дивакуватий, ні з ким не знається. Його й прозивають за це Пустельником.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
23. Кобила Мальва
Ввечері бабуся показала фото своєї прабабці Клави, а Софійчиної прапрапра. Клава померла молодою, коханий від неї відвернувся, вона сама доньку ростила. Хворіла тяжко, потім ніби одужала, проте щастя не зазнала. Це вона ті коралі десь узяла, ось тільки не вбирала ніколи.
На іншому фото були чоловік і жінка (дідуньо Павло й бабуня Горпина, що виходила заміж в коралях) і дівчинка.