Маленька Баба-Яга виявилась анітрохи не злою, а наполегливо вчилась оволодівати чаклунськими таємницями, аби дарувати людям саме добро!
ДІТИ – ЛЮДИ, ЯК І ВСІ.
Коли б мені запропонували вибирати, скажімо, під час мандрівки на безлюдний острів обмежену кількість книжок, створених для малих читачів, безумовно, я зупинився б на жанрі літературної авторської казки. Як відомо, саме в цьому жанрі літератури для дітей вона має найвищі здобутки і досягнення. Одна з дивовижних дитячих письменниць-казкарок – австрійська письменниця, лауреатка Андерсенівської премії, Крістіна Нестлінґер.
Народилася Крістіна Нестлінґер у Відні, столиці Австрії, 1936 року в родині середнього достатку, яка мешкала на околиці міста. Дівчинка росла гострою на язик, розкутою і досить непередбачуваною у своїй поведінці і вчинках. Вона ніколи і ні за яких обставин не губилась, а завжди, так би мовити, вміла оволодіти будь-якою найскладнішою життєвою ситуацією.
Навчалася майбутня дитяча письменниця у середній школі гуманітарного спрямування, віддаючи перевагу штудіюванню літератури, іноземних мов і мистецтва. Після закінчення школи Крістіна вступає до Віденської Академії Мистецтв, бо відчула в собі неабиякий потяг до малювання.
Після отримання диплома Академії Нестлінґер деякий час працює художником-ілюстратором, проте згодом вона береться за перо…
Слід зазначити, що Крістіна Нестлінґер одразу почала свою літературну діяльність із творів для дітей. Дебютувала письменниця у літературі для дітей 1970 року книжкою "Вогненно-руда Фредеріка", на яку схвально відгукнулись як читачі, так і поважні критики. Наступного року виходить повість "Три поштових грабіжники", а в 1972 році – відразу дві книжки: "Чоловік для мами" та "Геть огіркового короля!".
У подальші роки з'являються на світ більше чотирьох десятків книг, що лишаються незмінно популярними. Окрім фантастичних і казкових повістей, вона пише оповідання, вірші, сценарії для радіо і телебачення. Крістіна Нестлінґер – лауреат майже всіх премій, які існують в Австрії для відзначення творів у галузі літератури для дітей, і не лише в Австрії, а й у ряді країн Європи.
Сьогодні чи не найкращою і найвідомішою книгою Крістіни світова критика вважає фантастично-казкову повість "Геть огіркового короля!". Повість майже одразу почали активно перекладати десятками мов народів світу, видавати нечуваними тиражами. За всієї складності і глибини проблем, поставлених у цій славнозвісній книзі, вся вона просякнута щирим і дзвінким гумором, у ній дуже багато відверто забавного, комічного і справді смішного. Крістіна Нестлінґер примудряється протягом усієї розповіді зберігати серйозну загальну інтонацію в той час, коли всі навколо просто, так би мовити, вмирають од реготу…
Слід також зазначити, що письменниця ні в своїх книгах, ані в реальному житті ніколи не поділяє різко світ дітей на дві частини, як це роблять чимало інших літераторів, котрі пишуть для малого читача. Про подібний поділ вона висловлюється дуже чітко й однозначно: "Я не вірю у цілком щасливий або нещасливий світ дітей. Існує лише один світ, і діти варяться в ньому разом із дорослими".
Можна стверджувати, що основним лозунгом, дороговказом усієї творчості письменниці є її власний вислів, який звучить так: "Діти – люди, як і всі!"
Непересічною подією як у літературі для дітей в Австрії, так і у власному творчому доробку письменниці стали свого часу дві її реалістичні, багато в чому – автобіографічні повісті: "Лети, хрущику!" та "Два тижні у травні", в яких Крістіна Нестлінґер од імені дев'ятирічної дівчинки розповіла про страхіття другої світової війни.
У 1984 році Крістіна Нестлінґер була проголошена черговим лауреатом премії імені Г.Х.Андерсена.
ГЕРОЇ ДИТЯЧИХ КНИЖОК. БРОНЗОВІЮТЬ!
Яких тільки пригод не трапляється з дитячими славнозвісними книгами: вони прочитуються наступними поколіннями по-іншому, переосмислюється ставлення до того чи іншого автора книги, героям книг ставлять пам'ятники.
У центрі Мадрида височіє пам'ятник Дон Кіхоту. Мігель Сервантес сидить у глибокому кріслі, поринувши в роздуми, а в його підніжжі бронзовіють Дон Кіхот на своєму вірному коневі Росінанті та його відданий зброєносець Санчо Панса на віслючку.
Пам'ятник Робін Гуду встановлено у Ноттінгемському палаці, на "Зеленій галявині Робін Гуда". Ще один пам'ятник цьому народному герою англійців знаходиться просто у Шервудському лісі, у тому самому, де колись мешкала відважна ватага розбіяк, які грабували багатіїв, аби допомагати бідним.
У Франції існує кілька пам'ятників Д'Артаньяну, цьому непересічному літературному герою, ім'я якого знане ледь не у всьому світі. Зокрема, це бронзовий пам'ятник Д'Артаньянові у Парижі біля п'єдесталу пам'ятника самому Олександрові Дюма. Є пам'ятник цьому літературному герою і в місті Оші, столиці Гасконі, звідки він родом.
У США в містечку Ганнібал стоїть бронзовий пам'ятник двом босоногим хлопчакам, відомим усьому світові: Тому Сойєру та Гекльберрі Фінну. Обоє вони зображені в розідраних штанцятах, а Гек ще й тримає за хвіст перекинуту через плече дохлу кішку!..
У Німеччині, у Нижній Саксонії, в містечку Боденвердер, де колись мешкав справжній барон Карл Фрідріх Ієронім Мюнхгаузен, споруджено пам'ятник його літературному двійникові – герою книги німецького письменника Еріха Распе "Пригоди барона Мюнхгаузена".
У сучасному місті Бремені можна зустріти у вигляді пам'ятників героїв казки "Бременські музики". Казку написали брати Грімм. За повір'ям, якщо стати до пам'ятника обличчям, взяти віслючка, що стоїть внизу піраміди, за передні ноги, заплющити очі і загадати бажання, то воно неодмінно здійсниться!
На батьківщині автора "Пригод Піноккіо" Карло Коллоді теж було встановлено пам'ятник дерев'яному хлопчику. Піноккіо зображений у бронзі разом із Доброю Феєю, котрій, за казкою, була тисяча літ, але виглядала вона дівчинкою з лазуровим волоссям.
І такі пам'ятники літературним героям стоять ще у багатьох країнах світу.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ПІСЛЯМОВА ПРО АНАТОЛІЯ КОСТЕЦЬКОГО
…Відомий, люблений дітворою, письменник почав друкуватися у 20 років. Ще через два десятиліття вийшли останні за часом написання книги "Все про тебе та про всіх", "Як зробити день веселим?", "Бюро знахідок".
Було навчання в аспірантурі, кандидатська, викладання в Київському університеті імені Т.Г.Шевченка, але поезія – передовсім. У розмові з одним кореспондентом А. Костецький говорив, що літературі належить особливе місце у вихованні індивідуальності дитини. Бо ж у школі у класах по 30 дітей, і вчитель не встигає за 45 хвилин відвести кожній дитині час. А книга дозволяє дитині залишитися наодинці. Хором не будеш читати. Якби ще вчителі та навчили учнів самостійно працювати з нею. А коли дитина вмітиме працювати з книгою, тоді, нарешті, у вчителя і час з'явиться. Адже він зможе прийти на урок і не втовкмачувати дітям те, що своїм твором хотів донести письменник. Досить поставити завдання: діти, прочитайте таку-то казку на завтра і спробуйте висловити все, що відчуваєте при цьому. І вже навіть по тому, як дитина розповідатиме, які думки у неї виникли, відчуття, як вона зрозуміла той чи інший твір, – перед учителем відкриється і психологія, і структура мислення дитини.
Анатолій Костецький вважав, що батьки мусять багато читати дитині, пояснювати незрозумілі місця. Живе, безпосереднє спілкування – що може замінити його?
Письменник походив з учительської родини. У чотири роки навчився читати, а в п'ять – уже писав і говорив, що буде письменником.
Сила і Добро для нього класичний приклад позитивного героя. Письменник знав, що в якості героя діти краще сприймають якусь нелюдську істоту – Буратіно, Цибуліно, лялькових персонажів. А якщо герой – людина, то доросла. Бо дитина росте, і їй цікаво, як виходити у дорослий світ. Дитина бачить дорослого і каже собі: от він сильний, розумний, і я таким хочу бути, і я таким стану.
Анатолій Костецький часто зустрічався з дітьми і читав їм свої твори. Бувало, що дорослі хвалили його твір, а коли він читав його дітям, дехто з них вказував на недоліки. Письменник знав, що діти все помічають. Тому вважав, що вчителі повинні бути уважними навіть до "дрібниць" у стосунках зі своїми підопічними. Адже ті все помічають: і зачіску, і настрій, гаразди й негаразди вчительки, що і як вона сказала.
Найбільше тішився письменник, коли отримував листи від дітей. Чи може бути щось дорожче для письменника, ніж це визнання? Може, навіть заради одного такого листа варто щодня поринати в роботу.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу