Брюховецький крикнув, що тут йому не Січ, щоб він так з гетьманом розмовляв. Тоді діди нагадали йому, як він обіцяв, що запорожці будуть судити в Гетьманщині по звичаям. Гетьман відповів, що він все сказане виконав, адже тепер зробив він своїх побратимів сотниками й полковниками, які тепер будуть правосуддя чинити, а бити за дурницю "діточок" він не дозволить. Січових дідів така відповідь дуже обурила, адже він знехтував основою Запорожжя і Пугач почав закликати козаків розходитися по куренях, проте був здивований, коли усі залишилися на місцях. Прокляв тоді батько козаків, та пішов разом з іншими дідами. Та Іванець тільки цього і добивався.
Брюховецький посміявся з козаками, сказав їм веселитись, а сам вирішив відпочити у своєму замку. Він так йшов, що ніби от-от впаде, а низовики тільки сміялися, що він перепрацював або ж просто напився. Та насправді гетьман поринув у роздуми: як же Сомка на той світ відправити. Тоді він хитро почав до Петра Сердюка промовляти, чи бачив він колись, щоб миша з’їла людину. Козак не сприйняв серйозно ці слова і подумав, що гетьман сильно втомився на раді. Брюховецький погодився і додав, що він служить Запорожжю, та тільки хто б йому таку зробив таку послугу. Козак відповів, що вони усі ладні за нього голови покласти. Тоді Брюховецький почав говорити за сон, в якому ніби пацюк Сомкові голову відкусив. Іван Мартинович просив Петра Сердюка розтлумачити, що він означає, тоді б гетьман йому віддячив. Козак збагнув, що мається на увазі. Тоді Брюховецький дістав свій перстень і сказав, що віддасть його тій людині, яка перетвориться на мишу та вб'є Сомка. Петро Сердюк образився на такі слова, бо ніхто з козаків на такий злочин не погодиться і порадив гетьманові виспатись, щоб він міг тверезо мислити.
Залишився Брюховецький один у кімнаті. Він все ходив по вітальні і розміркував щодо вбивства Сомка та чому він не може зробити це сам.
Розділ 17
Все ходив по кімнаті Іванець, роздумуючи про вбивство Сомка. Раптом зайшов вартовий та сповістив, що до нього прийшов чоловік, який хоче йому щось серйозне розповісти. Гетьман дозволив і побачив, як до кімнати увійшов якийсь дивак: на голові кабеняк, одягнутий у велику за розміром семрягу, а на спині був горб. Брюховецький злякався і тривожно спитав у гостя, хто він такий. Чоловік відповів, що він той, хто йому потрібен. Іванець не міг отямитись від почутого і почав допитуватись у гостя, чого той прийшов. Чоловік відповів, що гетьману треба, аби Сомка вбили, поки він не втік із в’язниці, тож він зможе це зробити. Брюховецький здивувався, звідки гість дізнався про сон та його плани. Гетьман наказав чоловікові показати обличчя. Гість зняв з себе кабеняк і Іванець побачив перед собою Кирила Тура.
Гетьман спитав у козака про причини такого бажання, адже вони з Сомком товаришували. Той відповів, що хоче помститись за Лесю та за те, що його киями побили через нього. Вислухавши запорожця, гетьман дав йому перстень, завдяки якому він зможе потрапити у будь-які двері. Це була саме та каблучка, яку Богдан Хмельницький зняв з Барабаша, а потім подарував Іванцю на пам’ять. Гетьман провів гостя, а той йому на прощання сказав, що скоро його сон збудеться.
Кирило Тур знову одягнувся, наче опудало, аби його ніхто не впізнав. Вже ввечері дійшов він до Сомкової в'язниці. Запорожця пропустили у глиб, коли той показав вартовим свій перстень. Він сказав, що хоче сповідати Сомка. Тоді порадив вартовому піти, бо він може почути те, що не повинен. Чоловік знав, що гість має на увазі, а тому без нарікань погодився. Тур попросив не входити до світанку.
Кирило Тур увійшов та зачинив двері. Він побачив Сомка, який був прикутий залізним ланцюгом до стіни. Гетьман був одягнутий в лахміття, а його тіло все побите та у шрамах. Тільки виднілася на ньому сорочка, подарована Лесею, бо козаки посоромились її зняти. Кирило Тур наблизився до в'язня та приставив ніж. Сомко не злякався і сказав, щоб козак робив свою справу, але він навіть не застогне від болю – не принесе кату такого задоволення.
Кирило Тур зняв своє лахміття і показався в'язню. Той не міг повірити своїм очам, він гадав, що це мара. Запорожець почав сміятися, а потім сказав, що він тут для того, аби визволити його. Сомко мав би обмінятися з Туром одягом, а на вулиці його вже чекають Шраменки, які їздили рятувати Паволоч від Павла Тетері. Тепер усі дізналися, який насправді Іванець, тож за Сомком підуть усі. Гетьман лиш похмуро відповів, що достатньо вже крові по Вкраїні пролилось, тож він не буде знов протиставляти козаків. Брюховецький міцно тримає булаву, а щоб її забрати треба всю країну втягувати. І все це тільки заради того, щоб гетьманом стала інша людина. Тур відказав, що не булави люди хочуть, а щоб правда взяла верх. Сомко відповів, що так буде завжди, проте для цього треба народу горе пережити – інакше не розуміють.
Тур почав вмовляти гетьмана, аби він пішов за ним. Той запитав, як вони це зроблять. Запорожець сказав, що кайдани є чим зняти, а потім Сомко поїде, а він залишиться тут. В'язень поцікавився, як Тур планує потім втекти. Той відповів, що сам розбереться, та Сомко відмовився, бо не хотів знов жертвувати чужим життям. Навіть після вмовлянь гетьман залишився непохитним.
Тоді козаки почали прощатися і обидва плакали. Коли запорожець виходив, то залишив свою одежу, аби вартові побачили, що не кат приходив, а Кирило Тур товариша навідати. Козак тільки кинув на прощання Сомкові подушку, щоб йому було зручніше лежати. Сумно було Кирилові їхати до Шрама.
Тим часом полковник не міг дочекатись гетьмана. Як тільки побачив, що Тур без Сомка повертається, то не міг і слова промовити. Розповів запорожець Шраму, що трапилося.
Розпрощалися на тому, що Тур знову їхав Лесю викрадати, а Шраменки "на смерть" у Паволоч. Петро тільки шепнув Кирилові, щоб він передав дівчині, що він її навіть на тім світі не забуде. Козаки роз'їхалися, а Кирило Тур все сміявся над почуттями хлопця.
Розділ 18
Після останніх подій Шраму довелося поїхати в Паволоч та здатися Тетері, щоб він залишив у спокої місто. Після того, як полковнику відрубали голову (через підняття бунту), то гетьман заспокоївся. Того ж року відтяли голову Сомкові та Васюті. За це Іванець поплатився власним життям (був вбитий за наказом Дорошенка). Хоч Сомка та Шрама немає в живих, проте вічною буде слава про цих сміливих козаків.
Петро справив батькові похорони та сильно журився. Він вирішив не залишатися в Паволочі. Петро планував піти на Запорожжя, навіть майно розпродав, та усі його думки були під Києвом і одного разу він опинився біля Хмарища. Ворота були відчинені, виднівся занедбаний сад, кругом ні душі. Петро вже подумав, що не повернулися Черевані до своєї домівки. Та раптом почув ніжний спів. Він стрімголов побіг у хату і побачив у пекарні Лесю з Череванихою. Жінка почала обнімати та цілувати хлопця, а Леся навіть не ворухнулася. Тоді Петро сам підійшов до неї та привітався, наче з сестрою. Ще довго вони разом плакали, сміялись та розпитували один одного про останні події.
Ось прийшов і Черевань. Він не міг отямитись від щастя, обнімав та цілував хлопця. Коли всі трохи заспокоїлися, то Петро розповів новини. Усі Черевані плакали, коли дізналися про долю Шрама. Тоді Петро став розпитувати, як їм вдалося до Хмарища живими дістатися.
Черевані почали розповідати, як Гвинтовка все Лесю за Вуяхевича сватав. Та несподівано приїхав Кирило Тур, показав йому печатку та наказав віддати Череванів йому, аби відвести до гетьмана в Гадяч. Вони стали благати запорожця, щоб він не губив їх, а він навіть не дивився в їхній бік. А потім козак розповів, що везе їх до Хмарища. Ті зраділи, говорили Турові приємні слова, а той лиш відповів, що коли на Лесі одружиться, тоді і подякують. Черевані враз засмутилися, але коли приїхали на хутір, то запорожець сказав, що не потрібна йому дівчина, бо від жінок лише негаразди. Після частування на Хмарищі він поїхав на Чорну Гору, покинувши вдома сестру та матір (проте залишив їм грошей).
Перед обідом прийшли Божий чоловік та Василь Невольник, які були безмежно раді бачити Шраменка.
Петро залишився у Череванів, наче в своїй родині. Через деякий час почали вже думати про весілля з Лесею. Усе лихе минуло, наче страшний сон.