Серед тридцяти п'яти всесвітньо відомих книг, створених письменницею, чи не найпопулярніші у всьому світі дві її книги: "Пеппі Довгапанчоха" та "Пригоди Карлсона".
У Стокгольмі, столиці Швеції, на вулиці Далагатан стоїть старий будинок, вікна якого дивляться на невеличкий міський парк. З 1941 року на другому поверсі тут мешкала Астрід Ліндґрен. Листи у цей будинок поштарі доставляли не в поштарських сумках, а в мішках, які доводилося возити спеціальними візочками – така сила-силенна їх надходила до письменниці.
Народилася майбутня письменниця 1907 року у шведській провінції Смоланд, у звичайній селянській родині, і назвали її Астрід Анна Емілія Еріксон. Зрозуміло, батьки й гадки не мали, що їхня донечка стане у майбутньому всесвітньо відомою письменницею. Була вона ніби така ж, як і її ровесники, але відзначалася тим, що майже ніколи не розлучалася з книгами, була найзапеклішим читачем шкільної та сільської бібліотек, де читала чисто все підряд! А ще вона краще за всіх писала шкільні твори.
Справжню славу письменниці принесла вже її перша книга "Пеппі Довгапанчоха". Коли маленькій Карін, доньці Астрід Ліндґрен, було сім років, вона тяжко захворіла і лежала в ліжку кілька довгих місяців… Щовечора вона просила, аби мама розповідала їй якісь історії. Астрід Ліндґрен уже й не знала, про що розповідати, й доня сказала: "А ти розкажи про Пеппі Довгапанчоху!" Як згадувала сама письменниця, вона тоді "не спитала, хто це, і почала вигадувати дивовижні пригоди, які б відповідали незвичайному імені дівчинки".
Отак народилися ці історії, а згодом наче – й забулися. Та якось узимку письменниця… зламала ногу! Щоб якось розрадитись, вона почала пригадувати й записувати пригоди Пеппі, розказані доньці. Потім передрукувала їх і подарувала Карін на день народження, а один примірник надіслала до видавництва. Та невдовзі рукопис повернувся з відмовою.
Але ця відмова не образила письменницю, й вона через рік надіслала рукопис в інше видавництво, де пригоди Пеппі Довгапанчохи і побачили світ, одразу ж отримавши першу премію на конкурсі книг для дітей!
Книгу перекладали десятками мов, про неї знімали телепрограми і серіали, малювали комікси, робили радіопередачі і випускали кінофільми…
А тепер про Карлсона, що живе на даху. Спершу Карлсона звали Лільонкваст і діяв він у казці Астрід Ліндґрен "В Країні між Світлом і Мороком". Цікаво, що на світ він з'явився теж завдяки Карін, доньці письменниці. Якось дівчинка попросила маму: "Розкажи мені про пана Лільонкваста. Тільки нехай він буде добрим дядечком і неодмінно прилітає до дітей, коли вдома нікого немає!" І от на світ народився Лільонкваст, який прилетів до хворого самотнього хлопчини й забрав його із собою в Казкову Країну між Світлом і Мороком. Невдовзі з Лільонквастом сталося щось дивовижне: він прилетів знову, та називався вже Карлсоном, і на спині у нього був… пропелер! Крім цих змін, Карлсон ще й оселився не десь у лісі, в хатині на галяві чи бодай у якомусь підвалі, а на самісінькому даху!..
Письменниця розповідала, що якось уночі, коли її мучило безсоння, до неї прилетів Карлсон і спитав, де можна знайти Малого. Тоді вона дала йому адресу Малого.
…Колись в одному з інтерв'ю Астрід Ліндґрен писала: "Діти – найвдячніші читачі, але й найвимогливіші: вони відразу вловлюють щонайменшу фальш, не терплять дидактики і висловлюють своє ставлення до нецікавої книжки елементарно просто: книжка летить у куток, а юний читач вибирає заняття більш веселе – ну, скажімо, береться за рогатку…".
Я переконаний, що дитина, котра прочитає хоча б одну із двох книг Астрід Ліндґрен, про які йшлося вище, і не подумає кидати її в куток, а покладе на найпочесніше місце.
Астрід Ліндґре єдина у когорті дитячих письменників світу, лауреатів Андерсенівської премії, яка, як виняток, отримала Золоту медаль імені Г.Х.Андерсена двічі – у 1958 і 1986 роках, хоча у положенні про Андерсенівську премію сказано, що вона присуджується лише один раз!
У ЦЬОМУ СВІТІ НЕМАЄ НЕМОЖЛИВОГО!
Туве Янссон
До плеяди найвідоміших казкарів належить Туве Янссон – видатна фінська казкарка, яка пише шведською мовою. Персонажі з її книг – родина Мумі-тролів, диваків і мудрагелів – давно полюбилися дітям Європи.
Народилася Туве Янссон 1914 року у Фінляндії, в родині митців. Батько майбутньої письменниці був відомим фінським скульптором, а мати – шведською художницею. Дівчинка зростала у творчій атмосфері, і шлях її, можна сказати, був визначений уже ледь не з перших кроків. Ще з дитинства вона приохотилася до малювання, якому не зраджувала все своє життя.
Коли Туве Янссон виросла й остаточно визначилась у виборі власного життєвого шляху – а спершу вона була, так би мовити, чистою художницею! – надалі багато в чому допомагали їй яскраві спогади дитинства і нестримна фантазія. П'ять місяців на рік родина Янссонів мешкала на острівці із розкішною природою. І спогади про цю красу перелилися на описи пейзажів у казках Туве Янссон. Скажімо, одного разу вона разом із мамою потрапила в чужий, заметений снігом аж по самий дах будиночок, і дівчинка уявила, що вони живуть у заметі! Згодом вона щось схоже описала про зимівлю своїх неперевершених казкових персонажів – Мумі-тролів.
Взагалі, слід зазначити, що фінський пейзаж – невід'ємна складова частина творчості письменниці. Уже й дорослою, як у дитинстві з батьками, кожне літо Туве Янссон проводила на малесенькому скелястому острівці у тій же Фінській затоці, і не в якійсь віллі чи розкішному котеджі, а у звичайнісінькій невеличкій рибальській хижці.
Спочатку Туве Янсон укладала серіали малюнків "Мумі-троль". Малюнки друкували у десятках газет і часописів багатьох країн світу, виходили і окремі альбоми-книжки. Герої цих книжок-картинок, власне – своєрідних коміксів, стають улюбленцями дітвори ледь не всієї Європи. Намальовані персонажі стали комерційною поживою для багатьох ділків і бізнесменів. Милих, добрих, вразливих героїв Туве Янссон почали виготовляти з марципанів і тістечок, із цукру й шоколаду, з мила та стеарину!.. Їх жували, гризли, ковтали й нещадно спалювали всі, кому лишень заманеться!… І, мабуть, саме стеаринові мумі-тролі, у яких під час горіння капало з їхніх похнюплених і страдницьких носиків, стали останньою крапкою: Туве Янссон по закінченні контракту категорично відмовилася від його поновлення, не дивлячись на казкові матеріальні вигоди, і взялася за перо.
Перша книга одинадцятитомної казкової епопеї про Мумі-тролів та їхніх друзів називалася "Капелюх чарівника" і, на думку критиків, та й самої письменниці, була чи не найоптимістичнішою з усіх інших. Наступні книги казкової епопеї Туве Янссон, на відміну від першої, дуже світлої та оптимістичної, вже позначені деякими жахами, можливими передбачуваними катастрофами та страхітливими пригодами. Сама Туве Янссон вважала: "Жодну дитину не може захопити казка, якщо вона її не лякає". Але кожна з казок, зрештою, закінчується щасливо. Маленькі герої Туве Янссон поводяться не лише як звичайні діти, а ще й уміють творити чудеса і з честю виходити з будь-якої складної і страхітливої ситуації переможцями!
Якщо згадати нечисленні публічні виступи Туве Янссон – а виступати вона страх як не любила! – то основні критерії її творчості полягають у кількох постулатах: "Я ніколи не писала для певного віку. Пишу просто для себе. І буваю щасливою, якщо знаходжу відгук в інших". "Вигаданий світ моїх мумінів – це світ, за яким сумує у душі кожен із нас. Мріємо ми всі, та тільки не всі можемо зізнатись у цьому". "Дитячі письменники вигадують казки для власного задоволення"…
Остання книга про мумінів "Тато і море" з'явилася 1965 року, а у 1966 році Туве Янссон було присуджено Золоту медаль імені Г.Х.Андерсена.
Як не прикро про це говорити, але 1970 року Туве Янссон в одному з виступів попрощалася з Мумі-тролями, які так полюбилися дітлахам світу, і сказала, що надалі писатиме лише для дорослих…
ПАМ'ЯТАЙТЕ НАЙДОРОЖЧЕ!
Отфрід Пропелер
До плеяди письменників, котрі присвятили своє життя і творчість дітям, належить, безумовно, і всесвітньо відомий дитячий письменник з Німеччини Отфрід Пройслер. Він народився 1923 року в невеличкому німецькому містечку Файхенберг, у Богемії, де й минали кращі роки його дитинства, допоки у країні до влади не прийшли фашисти.
Війна жорстоко обпекла майбутнього дитячого письменника своїм безжальним огненним диханням. Може, саме ці страхітливі спогади й позначилися на його подальшому виборі власного життєвого шляху.
По війні, після закінчення вищого педагогічного навчального закладу, певний час Отфрід Пройслер працював учителем, був навіть директором школи, але потяг до письменства переважив, і з 1970 року Отфрід Пройслер стає професійним дитячим письменником.
Першими виданнями для дітей були "Маленький Водяничок", "Маленька Баба-Яга". Неабиякий успіх випав на долю книги дивовижних історій, розказаних письменником про "Розбіяку Хоценплоце", що побачила світ 1962 року.
А далі почали з'являтися книга за книгою. Письменник отримував безліч нагород. Якщо почати перераховувати всі відзнаки Отфріда Пройслера за творчість для дітей – доведеться списати кілька сторінок.
Книга "Крабат" з підназвою "Легенди старого млина", стала не лише сенсацією у німецькій дитячій літературі, а й вважається помітною, значною віхою у подальшому розвої дитячої літератури Європи в цілому.
Мені свого часу пощастило не лише познайомитися з цим автором відомих книг, а й чимало спілкуватися, навіть заприятелювати з ним. Наші зустрічі відбувались у Москві, Будапешті, Софії, Афінах, де в різні роки проводились міжнародні зустрічі дитячих письменників світу.
Отфрідові Пройслеру довелося брати участь у Другій світовій війні, перебувати у полоні в Татарстані, де він, до речі, вивчив російську мову, тож письменник бачив усі воєнні жахи на власні очі. А особливо закарбувалися йому у пам'яті страждання дітей. Саме тому по закінченні війни та поверненні додому Отфрід Пройслер заприсягнувся "ніколи не розповідати дітям про війну". Саме тому всі його книжки завжди добрі, світлі, усміхнені й радісні і мають щасливий кінець.
Найвідомішою та найулюбленішою казкою дітлашні є "Маленька Баба-Яга" й нині налічує лише німецькою мовою наклад більше п'яти мільйонів примірників і перекладена трьома десятками мов народів світу.
Історія про Маленьку Бабу-Ягу виникла завдяки донечкам письменника.