Черевань відповів, що донька його гідна і такого козака. Та Гвинтовка промовив, що вони поспішили і як би тепер в такі складні часи не потрапили в халепу. Черевань відповів, що це ворогам будуть непереливки, а не Сомкові. Гвинтовка застеріг, що і не такі гетьмани програвали і почав говорити про Брюховецького, що він добра людина і ні з ким за гетьманство не торгується. Черевань відповів на це, що Іванець вже давно продав душу дияволу. Гвинтовка не очікував почути такі слова від зятя. Він нічого не відповів і запропонував гостю оглянути господарство. Череваня вразило багатство Гвинтовки. Він подумав, що хоч не має такого майна, проте все нажив чесно. Черевань заплатив магістрату за свій хутір, а на його гроші збудували башту, яка і служить доказом його порядності.
Оглянувши околиці, вони повернулися та побачили, що наближається з Ніженя Гордій Костомара. Розповів сотник, що у місті щось лихе трапилось. Він продовжив, що козаки з міщанами гуляють разом на похоронах війтенка та городову старшину лають, все трощать. Гордій Костомара просив Гвинтовку допомогти навести лад, а той тільки відповів: "Моя хата скраю, я нічого не знаю". Після чого господар запросив сотника до столу на частування. Гордій Костомаров ще намагався вмовити Гвинтовки, але той лише віджартовувався, тож той і поїхав ні з чим.
Череваниха звернулася до брата, не по собі їй стало від його слів. Той знову жартував і сказав, що це не жіноча справа. Потім зауважив, що у Києві панни занадто багато собі дозволяють і вийшов з кімнати.
Настав вечір. Повернувся Петро та почав розповідати про побачене на Романовському Куті. Усім страшно стало від таких слів, та тільки Гвинтовка посміхався. Череваниха побачили це і здивувалася братовій байдужості. Петро з Лесею навіть не дивилися один на одного, а у самих на душі тягар висить. Черевані сиділи засмучені від почутого, а княгиня не проявляла жодних емоцій, бо вже звикла носити в серці тугу.
Наступного дня Гвинтовка послав козака до Петра та Череваня, який сказав одягати білі сорочки та жупани на раду. Гонець також передав від княгині стьожки. Петро здивувався почутому і почав коня сідлати. Хлопець все міркував, чому стьожки синього кольору, а не червоного, як прийнято в козаків. Потім вирішив, що така в ляхів мода та одягнув. Козаки разом з Василем Невольником поїхали, а сестрі Гвинтовка сказав наглядати за господарством.
Коли чоловіки виїхали на узлісся, то побачили багато черні. Було видно царський намет та бояр з військом. По обидва боки стояли Брюховецький та Сомко. Петро побачив, що майже всі козаки з блакитними стрічками, а червоних майже немає і збагнув, що щось лихе задумано.
Брюховецький був одягнутий у гарний блакитний жупан, а Сомко, наче в бій іде (весь у зброї). Обидва тримали в руках гетьманські клейноди. Петрові стало жаль, що його Сомко навіть не здогадується, що проти нього усіх налаштували.
Громада почала кричати, щоб Сомко віддав Богданову булаву. Той відповів, що не буде слухати таких голодранців і взагалі не розуміє, що вони тут роблять. Після цього натовп заревів та хотів чинити бійку, хоча ні в кого зброї не було (за наказом царя).
Поряд із Сомком стояв старий Шрам. Петрові понад усе хотілося зараз підбігти до батька. Та не зміг він пробратися поближче, але почув поряд із собою, як не соромлячись два козака з блакитними смужками розмовляли. Виявляється, що Брюховецький брехав громаді про те, що всіх рівними зробить, а сам своїх побратимів обіцяв паннами зробити та владою наділити.
Раптом голосно загуділи сурми – виходив з намету князь Гагін. Він почав читати грамоту, але голота з задніх рядів почала викрикувати, що хоче Брюховецьокого гетьманом, а їй у відповідь інші козаки кричали, що бажають Сомка та почали битись. Запорожці схопили Іванця та посадили на стіл, при цьому вручивши всі клейноди. Шрам наказав скидати його й Сомка туди відвести. Запорожці почули це та вчинили бійку, переломили бунчук і вихопили Богданову булаву.
Побачив тоді Сомко зі старшиною, що самі вони залишилися. Не було іншого виходу, як тікати. Тоді царське військо пропустило їх та захистило від скаженого натовпу. Череваня мало не вбили козаки у тій сутичці.
Сомко приїхав до Переяславського полку, аби разом із ним вдарити по Іванцю. Ще не дав гетьман команду, як Ніженський полк рушив із табору. Тоді прибіг Васюта і сказав, що тепер не він полковник, а Гвинтовка, який пірначем розмахував серед натовпу. Не встиг Сомко оговтатись від новини, як побачив, що зрадило його ще кілька полків, які поїхали на поклон до Іванця.
Зрозумів Сомко, що самому йому не впоратись і поїхав до царя. У наметі він побачив, як Брюховецький від Гагіна подарунки приймає, а коло них Вуяхевич в’ється. Звернувся Сомко до царя, а той не знав що робити, бо вже з Іванцем домовився. Брюховецький наказав схопити противника. Вірна старшина сказала, що не віддасть Сомка ворогу. Та козак відповів, що його життя не має значення, бо Україна зараз погибає. Від цих слів заплакав разом із старшиною.
Брюховецький зрадів своїй перемозі. Він наказав схопити Сомка, Васюту та їх прибічників, а Вуяхевичу сказав, щоб написав лист московському царю, ніби вони проти нього бунтували. Після цього повів Іван Мартинович своїх побратимів до ніжинської церкви для присяги, а потім разом із князем та послами бенкетував у бурмистра Колодія, де міщани приготували частування.
Розділ 15
Черевань ледве втік від запорожців завдяки Василю Невольнику. Він попросив Петра не кидати його та мріяв скоріше повернутися додому на Хмарище.
Після оголошення Брюховецького гетьманом людей на площі поменшало. Через ґвалт, що відбувався на раді, селяни ще півгодини не знали, що між козаками відбувалося. Та після чернь почала радіти та прославляти Брюховецького. Оскільки варта не пустила селян до міста, то вони вирішили пограбувати табір Сомка, та їх прогнали запорожці, які вже там були. Козаки почали їх бити киями, тоді і зрозуміла чернь, що її обдурили. Вирішили йти додому, поки їх зовсім не повбивали. Соромно стало черні з'являтися в селі, бо чорною радою дражнити будуть. Швидко перестали грати й музики, бо всім було вже ясно, що радіти нема чому.
Роз'їжджалася і шляхта, службовці, які з родинами приїхали в Ніжень з надією знайти гарних наречених для доньок. Та запорожці тільки грабували панів, а дівчат насильно забирали. Аби врятуватись, шляхта мала переодягатись в просту одежу і так вибиратися з Ніжина. Так зробив і Черевань.
Михайло побачив, що і Тарас Сурмач їде на возі з ради. Запорожці його не чіпали, бо він виглядав як звичайний міщанин. Коли Сурмач побачив Череваня, то почав жалітися. Він розповідав, як позабирали собі козаки дорогий посуд, який міщани принесли не бенкет для гетьмана. Бурмистер показав своє невдоволення такому порядку, та йому відповіли, що все тепер спільне. Тоді Сурмач хутко вирішив додому їхати, щоб і господарство козаки собі не присвоїли.
Черевань сказав чоловікові, що і сам хотів би на хутір повернутись, проте дружина із донькою в Ніжині залишились. Сурмач порадив швидше рятувати їх, бо він чув, що Брюховецький засватав Лесю за свого писаря. Батько не міг оговтатись від такої новини.
Раптом побачив Черевань, що їде Кирило Тур зі своїми братчиками. Запорожець вигукнув, що ніхто тепер не засватає Лесю, бо його киями через неї били, тож вона тепер належить йому. Петро почав озивати козака, а той ніби не чув. Тоді відповів, щоб не називав його Туром, бо весь світ з ніг на голову перевернувся, тож і він не мусить залишатися таким, як був. А оскільки Сомко зараз невідомо де, то Череванівна тепер стане його дружиною і просто так він її не віддасть.
Після цих слів запорожець гайнув до хутора Гвинтовки.
Щойно хотів Петро помчати на коні та рятувати кохану, як побачив батька. Шрам сказав, що не до Череванів зараз і треба рушати. Петрові нічого не залишалося і він поїхав з батьком. Його серце розділилось навпіл від туги. Шрам сказав Череваню, що всі їхні старання були даремними і порадив товаришу повертатися до Хмарища. Той запитав у полковника, чи не буде він тоді його дражнити Барабашем. Шрам відповів відмовою і додав, що тепер таких повна країна.
Полковник не сказав Череваню, куди вони їдуть і на який час. Промовив тільки, що це їх остання зустріч. Тоді Шраменки обнялися спочатку з Череванем, а потім з Василем Невольником. Петро потиснув руку Михайлові, а той лише промовив, що краще б вони не бігли за гетьманами.
Козаки роз'їхалися: Шрам звернув на Козелецький шлях, а Черевань з Невольником повернулися до хутора.
Розділ 16
У цей час Іван Мартинович святкував свою перемогу в Ніжині. Біля нього за бенкетним столом сиділи дяки та князь Гагін, якого Брюховецький також обдурив. Через золото такого "диявола" поважити почали, а щира душа мусить помирати. Князь з Брюховецьким гуляли, пили вино. Усюди сиділи і городові козаки, які зрадили славетного Сомка. Навіть вони зрозуміли, якого лиха наробили і сумно їм стало на душі. Князь здивувався, що на такому святі вони не радіють. Гагін на рівні з іншими запорожцями забирав міщанське майно, а після обіду пішов.
Брюховецький провів Гагіна, та біля воріт до нього підійшли двоє січових діди, які вели якогось сіромаху. Виявилося, що він був коханцем ковалихи, яка біля хутора Гвинтовки живе. Уже давно вони здогадувались, що той у гречку стрибає, а тут і спіймали на гарячому. Гетьман запитав, як вони думають його покарати. Діди відповіли, що поб’ють киями, ще дужче за Кирила Тура. Усі чекали, що на це скаже Брюховецький, а той лиш глянув хитро та наказав скликати раду.
Окличники почали по базару ходити та гукати козаків, а довбиш бив у бубни. Коли зібралось їх достатньо, то змайстрували судне колесо, січові діди стали в першому ряді і чекали слів гетьмана. Брюховецький хотів почути, що скажуть старійшини, але як тільки вийшов Пугач, то він наказав вдарити в бубни та сам узяв слово. Гетьман сказав, що неправильно бити козака через те, що він стрибнув у гречку, бо так нікого з побратимів не залишиться. Запорожці почали кричати, що він має рацію. Брюховецький спитав, що про це думають діди. Ті понурили голови і навіть не знали, що відповісти. Тоді Пугач промовив, що хоч вони і зробили його гетьманом, та не дадуть, щоб він так керував, знехтувавши звичаями та думкою поважних козаків.