Утримувався він на благодійні кошти, але в розпорядок життя його вихованців ніхто не втручався. На сотню дітей тут припадало всього сім осіб обслуговуючого персоналу. Вихованці Будинку сиріт мали свої власні права та обов'язки. До того ж обов'язки вихованці обирали для себе самостійно – за власними смаками й уподобаннями. На чолі Будинку сиріт стояла "Рада самоуправління" і "Товариський суд", де могли обговорюватися й поціновуватися відповідно ті чи інші вчинки не лише вихованців, а й на рівних правах – їхніх вихователів…
Як уже мовилося, казкова дилогія про малого короля Матіуша-Мацюся була створена саме в Будинку сиріт. У першій частині хлопчик-король намагається розбудувати щасливу державу для дітей, незалежно від їхнього походження, але його реформи зустрічають шалений опір. Зрештою, вельможі заарештовують короля дітей і висилають, за вироком суду, на безлюдний острів. Друга частина написана дещо в іншому ключі: вона лірична, сповнена роздумів і тихого смутку, та й гумор, який ніколи не полишав автора, м'який і добрий, наче лагідна усмішка дорослого.
Казкова дилогія Януша Корчака значною мірою автобіографічна. Можна сказати, що у закінченні своєї казкової дилогії Януш Корчак, розповівши про трагічний кінець дитячого короля, певною мірою передбачив і свою власну трагічну долю. Гітлерівські окупанти заборонили "старенькому лікарю", як його шанобливо величали мешканці окупованої Варшави, виступати по радіо, відсторонили від роботи у притулку для польських дітей, а Будинок сиріт дедалі більше занепадав…
1940 року за наказом гітлерівських окупантів Будинок сиріт Януша Корчака у повному складі перевели до Варшавського гетто, територію якого було категорично заборонено покидати під будь-яким приводом! За з'яву на вулицях Варшави без особливої позначки – "єврей" – Януша Корчака навіть одного разу заарештували, й він кілька місяців просидів у тюрмі.
Аж ось прийшов чорний серпень 1942 року… У цей час окупаційна влада приймає рішення відправити Будинок сиріт із гетто до концентраційного табору смерті Треблінка. У Корчака була можливість врятуватися, але він поїхав з дітьми на вірну смерть. Дорогою він розповідав дітям казки.
Наступного дня Януш Корчак, усвідомлюючи фінал, рішуче ступив за своїми вихованцями до однієї з газових камер табору смерті Треблінка…
ГОБІТИ НЕ ВМИРАЮТЬ!
Джон Роналд Руел Толкін
Джон Роналд Руел Толкін народився 1892 року у дивовижній країні, яка знаходиться в Африці, і називалася вона у ті часи дуже й дуже казково – Оранжева Республіка (нині – ПАР). Сама поетична назва країни у далекій Африці, та й сам романтичний континент уже з дитинства наклали певний відбиток на малого Джона, що у майбутньому і привело його до казкової фантастики.
1895 року Джон із матір'ю їде на гостини до родичів у рідну Англію, з якої колись подружжя Толкінів подалося до Африки. Погостювавши вдосталь, хотіли вже повертатися, коли раптом прийшла з Африки телеграма: у їхнього батька й чоловіка стався серцевий напад, і він помер… Мати й син зосталися в Англії. Мама вчила сина мов, літератури, історії. Тож коли Толкін пішов до школи, він уже знав чимало, й уроки спершу давалися йому досить легко.
Та ось, коли Джонові Толкіну пішов дванадцятий рік, помирає його матір, і хлопчина залишається під опікою католицького священика, який зумів не лише зразково виховати Толкіна, а й прищепити наполегливість, старанність та обов'язковість.
З дитинства Джон був жвавим і непосидючим. У підлітковому віці він займався спортом: грав за збірну школи у регбі. Коли наблизився час думати про подальшу освіту, хлопчина побачив, що він через свої підліткові розваги дещо запустив заняття, а йому ж треба було неодмінно отримати державну стипендію для навчання в омріяному університеті, бо коштів не було ні в його опікуна, ні, зрозуміло, в нього самого…
І Джон одержимо засів за підручники, прислужилися йому й набуті ще в ранньому віці знання. Так, уже в шістнадцять років він знав латину, давньогрецьку мову, міг читати і спілкуватися французькою та німецькою, а згодом вивчив ще й кілька давніх мов і мову фінську, досить складну, але й цікаву. Володіючи таким чином десь із десятком мов, Джон Толкін уже в юнацькі роки захоплювався складанням нових, вигаданих алфавітів і навіть пробував створювати нові, штучні мови, що у майбутньому позначилося на його літературній творчості, коли він став творцем незвичайного казково-фантастичного жанру, віртуальної країни гобітів і її непересічних мешканців-героїв.
1910 року Толкін стає стипендіатом найпрестижнішого в Англії та й у світі Оксфордського університету! В університеті Джон Толкін обрав спеціалізацію з мови та літератури.
Заняття філологією підштовхнули Толкіна до власних літературних спроб. Починав він із віршів, але потім заглибився в чисту науку…
Після закінчення університету Джона Толкіна залишають в Оксфорді, й він починає викладати у рідному навчальному закладі. Невдовзі набуває репутації оригінального мовознавця й перспективного вченого як серед колег-викладачів, так і у студентів. А вже у 37 років – на ті часи то було рідкісне досягнення! – Толкін стає професором Оксфордського університету! Доречно знову ж таки нагадати, що майже такий шлях пройшов свого часу й автор славнозвісної "Аліси в Країні Чудес"…
Невдовзі Джон Толкін одружився з дівчиною, яку кохав ледь не з десяти років! Вони зажили, як пишуть у казках, дружно та щасливо.
Книгу "Гобіт", яка принесла йому всесвітню славу, він написав випадково: перевіряв якось екзаменаційний твір та й наштовхнувся на чистий аркуш, на якому чомусь узяв і написав: "У землі була нора, а в норі жив собі гобіт"… Так би й зостався "Гобіт" одним-єдиним реченням, якби не діти. Саме на їхню вимогу він почав розповідати казку про якихось дивовижних істот, які називалися гобітами. Пригадуєте? Той же Льюїс Керролл свої пригоди Аліси теж спершу розповідав дітям, а вже потім записав свої розповіді й випадково видав книгою.
На превелике щастя мільйонів читачів, діти Джона Толкіна були не менш вимогливі, ніж знайомі дівчатка Керролла – вони теж попросили батька записати розказану їм історію про гобітів, що він і зробив. Записану казку професор поклав у шухляду і, напевне, був би й забув про неї, якби не щасливий випадок.
Якось одна з учениць професора Толкіна, котра десь колись почула від нього про гобітів, розповіла про них і своїй подрузі С'юзен Дагнел, яка працювала на той час у видавництві "Аллєн енд Ануїн" редактором. С'юзен звернулася до Толкіна з проханням надіслати їй рукопис на ознайомлення. Професор не дуже охоче пристав на це прохання, але, як людина обов'язкова, знайшов рукопис і надіслав дівчині, хоча рукопис був лише в одному примірнику, а отже, міг і запропасти!
Коли С'юзен Дагнел прочитала казку Толкіна, то була просто захоплена! У листі до професора вона попросила завершити логічно казку, подумати над фіналом і дописати його. Професор закінчив казку, і рукопис побачив світ у вигляді окремої книги 1937 року. Твір одразу дістав величезний успіх у найширшого кола читачів різних вікових категорій. На вимоги читачів Толкін написав продовження "Гобіта", яке вилилось у три грубезних томи під назвою "Володар кілець", виданих протягом 1950-1951 років.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
НЕ ЗАБУВАЙТЕ НЕЗАБУТНЄ!
Еріх Кестнер
Детективний жанр у світовій літературі для дітей посідає сьогодні стабільне друге місце слідом за фантастичними й казковими повістями. До письменників, котрі започаткували цей надпопулярний жанр саме в літературі для дітей, належить всесвітньо відомий німецький прозаїк Еріх Кестнер.
Народився Еріх Кестнер 1899 року у місті Дрездені. Батьки майбутнього дитячого письменника були людьми незаможними. Еріх був єдиним сином. Із своєї "одиничності" в сім'ї Еріх узяв для себе на користь такі майбутні риси характеру, як самостійність і здатність бути справжнім другом. З малих літ Еріх Кестнер вирішив стати вчителем. Він не встиг закінчити учительську семінарію, з якої його забрали 1917 року на військову службу.
Військова служба для Еріха Кестнера закінчилася 1919 року, і він продовжив освіту вже в університеті, де вирішив стати письменником. Він починає писати вірші, оповідання, гуморески для дорослого читача. Але паралельно пробує писати і для дітей. І ось 1928 року з'являється на світ його перша дитяча книга "Еміль і детективи", яка відразу завоювала неабияку популярність як у дітей, так і в дорослих. Можна стверджувати, що ця книга стала головною для самого її творця.
Далі Еріх Кестнер пише й видає для дітей книги "Антон і Кнопка", повість "Тридцять п'яте травня", "Летючий клас". Письменникові за своє творче життя, яке він розпочав у 1927 році, довелося пережити дві світові війни та ще й прихід до влади у Німеччині фашистів, які навесні 1933 року наказали палити на вогнищах, що забуяли по всій країні, разом із книгами класиків і дитячі книжки Еріха Кестнера, а йому самому на тривалий час заборонили займатися літературною працею. Але книга "Еміль і детективи" була настільки популярною у німецької дітлашні, що її не наважилися спалити навіть фашисти!
Не зважаючи на всілякі заборони, у 1935 році письменник пише продовження пригод Еміля й видає під назвою "Еміль і троє близнюків". Своє письменницьке кредо, свої життєві погляди й позиції Еріх Кестнер формулював у словах-роздумах: "Життя не суцільно рожеве або чорне, воно строкате. Є добрі люди і злі люди, і добрі часом бувають злими, а злі – добрими. Ми сміємось і плачемо, й іноді плачемо так, ніби вже більше ніколи не засміємося, чи від душі сміємося, ніби ніколи й не плакали. Іноді нам щастить, іноді – навпаки, а трапляється й так, що не було би щастя, так нещастя допомогло…" Такої точки зору на дійсність Еріх Кестнер і тримався протягом усього свого життя…
А про те, як народилася всесвітньо відома славнозвісна детективна дилогія Еріха Кестнера, він розповів докладно й дотепно сам у передмові до неї…
Не лякайтеся слова "детектив", а сміливо беріться читати дилогію про Еміля: принаймні, смак до справжніх пригодницьких книг і розуміння, що таке справжній детектив, ці славнозвісні повісті сформують у вашій уяві, а це вже дуже й дуже немало!
НЕ ХОЧУ ПИСАТИ ДЛЯ ДОРОСЛИХ!
Астрід Ліндґрен
В одному з численних інтерв'ю Астрід Ліндґрен сказала, що на створення дивовижних книг для дітей її надихає одна-єдина дитина на світі: та, якою була колись вона сама.