Проте наказ він уже віддав і не гоже міняти його ще й утретє.
Грицик з Саньком мчали в передніх лавах. У степу привели двох дужих жеребців, які навіжено опиралися. Швайку мали вже прив'язати. Грицик просив Санька щось зробити. За ними їхали не менше трьох сотень вершників. Зовні видавалося, ніби їх жене проста цікавість, про те Санько відчував, як усе потужніше у тій масі наростає жадоба відплати. І раптом він зрозумів, що все це означає. А ще краєм підсвідомості Санько завважив Барвінка з Куцим. Раптом всі угледіли, як звівся посеред натовпу на стременах кремезний русявий хлопець, як свиснув він якимось особливим пронизливим свистом. І тут із сотень горлянок вихлюпнувся жахний зойк: вовки перегризли горлянки диких жеребців. Натовп закричав: "Вовкулаки!".
А русявий здоровань крикнув: "Хто за Швайку – скидайте тюрбани!". І сталося дивне – більша половина вершників поскидала тюрбани. Грицик крикнув: "За Швайку!", а його рука вже вихопила шаблю і полоснула нею татарина. Нукери, відбиваючись від шалених наскоків, рвонули до Басман-бека. Проте вже мчав на нього Грицик. Він вбив Басман-бека. А ще за хвилину Грицик з Саньком підхопили закривавлене, безвільне тіло непритомного Швайки і дві сотні вершників щезли в неозорому просторі.
ВОВКУЛАЦЬКИЙ СЛІД
Особистий ханський писар докладав Менглі-Гірею останні новини: татари у сутички з дніпровськими козаками не встряють, бо чекають на прибуття турецької галери, щоб купно захопити гяурів і назавжди відбити у них бажання селитися на дніпровському пониззі.
Раптом прибув гінець від Басман-бека і сказав, що Басман-бека вбито під час страти Швайки, бо повстали уруські невільники. А ще з ними були вовкулаки. Манглі-Гірей вирішив їхати до річки Тягинки. Один з радників запропонував дістатися туди турецькою галерою. Хан згодився.
ВІТРИЛА В СТЕПУ
Вирвизуб роздумував, чому татари не забираються. Вони ніби чогось чекали. А потім їх почало більшати. Вони почали перекривати усі шляхи відходу. Згодом на Дніпрі козаки помітили велетенського човна. Під його вагою Дніпро, здається, от-от мав вийти з берегів, а широкі червоні вітрила нависли не лише над Дніпровими водами, а й над усім степом.
Черкасець Ротько Беззубий сказав, що це галера, бо сам на таких мучився. І тут її можна посадити на мілину і знищити.
А Менгі-Гірею на галері уже доповідали, що за спинами козаків, на острови, висадилася тисяча чаушів, з високого правого берега за ними стежить ще тисяча. А решта скупчилася на лівому березі і лише чекають команди.
Величезний вітрильник повільно рушив до острова. Назустріч йому з очеретів вилетіло кілька десятків стріл. Проте татари відповіли таким залпом, що найближчі очерети, мов підтяті косою, повалилися на землю, приховавши під собою не одного захисника острова.
НА ДОПОМОГУ!
Гуркан, Гаврило Кощавий, Демид Верес їхали за Швайкою та охороняли його слід від погоні. Згодом Грицик з Саньком зупинились біля джерела, щоб знеможений Швайка відпочив. До них прибігли Вітрик, Барвінок і Куций. Це Санько після битви наказав вовчикам розшукати Вітрика і привести його до Вирвизуба. Вітрик приліг коло Швайки. Швайка розплющив очі, по його обличчю повільно сповзла сльоза. І лише Барвінок поводився, як личить справжньому вовкові. Щоправда, спочатку він заскавулів з радощів і лизнув хазяїна в щоку.
Між двох коней прилаштували ноші для Швайки і обережно рушили. Десь пополудні Швайка знову прийшов до тями і сказав, що чує дим. Санько сказав, що горять плавні. Перед його внутрішнім зором промайнуло замазюкане сажею та кров'ю Вирвизубове обличчя. Схоже, йшла битва. Швайка наказав гнати туди.
Плавні горіли. Раз по раз язики диму лизали ханську вежу на галері, і Менглі-Гірей кашляв. Він лютував. Кляті козаки не захотіли встрявати у відкриту січу, вони підпалили плавні і заховалися за ними. Тож тепер турецькі лучники змушені були бити по островах лише тоді, коли вітер розганяв над ними хмари диму. Зате козаки, користуючись таким прикриттям, наближалися до галери майже впритул і стріляли на вибір. І не лише стріляли. Кілька хвилин тому гостроносий байдак на повній швидкості вилетів з диму. Лучники дружно сипонули в нього роєм смертоносних стріл, проте в байдаку нікого не виявилось. Байдак з розгону увігнався в обшивку галери з такою силою, що та не витримала і затріщала.
Було вирішено відвести галеру на чисту воду, подалі від островів. Тут диму було менше, і Менглі-Гірей зауважив, що над лівим берегом стовпилися тисячі вершників-татар. Вони чекали, доки їхні товариші відтиснуть козацькі байдаки. А вже тоді всією силою наваляться вони на козаків. Але байдаки не відступали. Хоч козаки, що сиділи в них, значно поступалися кількістю, проте були захищені від стріл високими облавками, у той час, як татари на своїх шкіряних човниках та очеретяних плотах були чудовою мішенню.
Зо дві сотні найнетерплячіших вершників кинулися у воду і, обминаючи човни та байдаки, подалися до найближчого з островів, аби якомога швидше зійтися з козаками врукопаш. Кілька байдаків увірвалося межи них і козаки заходилися поціляти у майже безборонних плавців.
Тепер уся надія була на татарів, що висадилися на правому березі. Проте з висоти своєї вежі Менглі-Гірей бачив, що й тим непереливки.
Капудан-паша, що керував галерою сказав ханові, що треба на веслах піднятися вгору, розвернутися і вдарити гяурам у спину: там, за островами, диму немає і уруси будуть на видноті. А що галерні лучники не промахнуться – у цьому не було і найменшого сумніву. Турецька галера повільно, відстрілюючись на всі боки, рушила вгору.
Чорторий був поранений у груди. Телесикові друзі та важкопоранені уже знали, що Чорторий з трьома товаришами націлили свого байдака на галеру і розігнали його так, що той з тріском врізався в її обшивку. Ніхто з козаків не загинув, бо всі вистрибнули з байдака заздалегідь. Одного лише Чортория наздогнала сліпа стріла.
Наближалася галера. Телесикові та його хлопцям, а також пораненим неможливо було тікати від її стріл, бо човнів біля них не було. Телесик з Чорториєм придумали навіяти татарам, що їхній острів – скеля.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
ДНІПРО ГОРИТЬ
Довго виглядати галеру не довелося. І поранені, і дітлахи втупилися в них поглядами. Усі повторювали: "Ми – скеля, пливи праворуч!"
Капудан-паша наказав кинути якір. Телесик розчаровано перезирнувся з Чорториєм: вийшло зовсім не так, як хотілося. Мало того, що галера не сіла на мілину, то вона ще й зупинилася посеред Дніпра, перетнувши сполучення між ними й козаками. Як же тепер бути?
На небо повільно викочувався повен місяць. Спало татарське військо по обидва береги Дніпра і лише пригаслі вогні показували місце його розташування. Спав Менглі-Гірей, але його розбудили, бо на лівому березі сильно горіло, а ще доносився гамір бойовиська. Виявилося, що зі степу налетіли козаки і захопили половину човнів!
Вчорашні невільники справді налетіли зі степу і билися з татарами. Грицик і Санько першими увірвалися в табір. Вони билися пліч-о-пліч. За ними щільною лавою накочувалися Гуркан з Ґьозльова, Демид Верес із гір, Гаврило Кощавий з Бахчисараю і ще зо дві сотні їхніх побратимів.
Тікали татари в ніч, зопалу налітали на вбитих товаришів, зашпортувалися об палаюче гілляччя.
І все ж татар було надто багато, щоб розбігтися від першого удару. Зрештою козаки змушені були відійти в степ, аж доки розчинилися в напівпрозорій імлі.
Швайка вперше не міг брати участі в битві. Його завезли на острів до Телесикової ватаги і поранених. Телесик розповів Швайці, що через галеру не можуть дістатися до Вирвизуба. Тому придумали скласти копички з сухої трави, зв'язати їх і розтягнути упоперек Дніпра. А тоді запалити і пустити на галеру, щоб згоріла.
Хан побачив вогненні копиці. Вони горіли так яскраво, що могли запалити верхівку щогли. В обличчя татарам війнуло гарячим повітрям. Галера була із дерева, тому могла кожної миті загорітися. Якір швидко витягли і корабель зрушив з місця, набираючи швидкість.
Галера проминула козацький острів. Услід галері полетіли стріли й гучні, глузливі вигуки. Ланцюжок вогнів переслідував галеру майже до Тягинської переправи.
Капудан-паша сказав ханові, що втратив половину людей і галеру назад до козаків не поведе. Манглі-гірей боявся поголосу про свою втечу від козаків, тому звелів своєму писареві записати у літопис, що просто прогулювався галерою по Дніпрі. А про козаків звелів не записувати нічого.
ЕПІЛОГ
Майже всі козаки мали сліди від турецьких шабель та стріл, проте це не заважало їм радіти: Дніпрова бистрина і обидва береги були вільні від татарів.
Вирвизуб з Федором Колотнечею пробилися крізь радісну юрбу і підійшли до Швайки. Той напівлежав край берега на возі. Біля нього стояли Гуркан, Кривопичко, Санько та ще кілька козаків. Під берегом щось насвистував Чорторий. Він розмірковував, як полагодити байдак, якого сам і увігнав у турецьку галеру. Ще далі Демко Манюня з товариством, серед яких був і Хасан, тягли проти течії довгого невода. Демкова голова була перев'язана.
На Швайку страшно було дивитися. Попечена палаючими довбешками шкіра, вирвані з м'ясом нігті.
Вирвизуб глянув на Гуркана, що тримав на перев'язі ліву руку. Гуркан заздрив Демидові Вересу й Гаврилові Кощавому, які загинули під час нападу на татарський табір. Мертві сорому не мають. А от йому, Гурканові, сором пік більше, ніж рани. Бо повівся як дитина: кинувся на допомогу Швайці, коли почув, що того катують. А міг залишитися в Ґьозльові, збирати вірних людей для святої справи. Тільки зараз він цілком з'ясував, що Вирвизуб зі Швайкою планували повстання Криму. Але ж ні, сталося трохи не так. Тому й ховав очі Гуркан. І каратиметься за це, скільки й житиме. Гуркан сказав, що вернеться в Крим і спробує знову зібрати хлопців. Пилип сказав, що це тепер ризиковано.
Повернувся Грицик з розвідки і сказав, що галера помчала в море, а в степу жодного татарина. Визирнуть на мить – і ховаються.
На берег вибралася ватага рибалок на чолі з Демком. Хлопець сказав, що повернеться до діда, бо там роботи багато.
Грицик взяв Телесика собі за джуру, і хлопчик дуже радів.