Дві ночі добиралися козаки до Вербової балки. Там вони зустріли Швайку. Наближалося п'ять тисяч татар. Швайка наказав козакам зачаїтися у балці, а сам разом з козацькою старшиною подався по сліду татар. Дізнатися, де воно пройшло, було неважко. Трава була геть витолочена.
Швайка перший вибіг на високий, порослий лісом пагорб. Звідсіля добре було видно величеньку улоговину. Швайка знав, що Саїд-мурза завжди тут зупиняється ділити здобич.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
НАПАД
Татари поверталися без особливого поспіху. Хоч і встигли Швайкові хлопці попередити присульські села про напад – усе ж ординцям вдалося захопити чималий ясир – триста полонених.
Татарське військо пройшло за якихось тисячу кроків од Вербової балки. Саїд-мурза зі своїм загоном зупинився на відпочинок.
Вирвизуб чекав, коли татари відпустять коней та ляжуть спати. Він скликав десятників та сотників і почав роздавати накази: Балеймів Василь мав рушити до татарських табунів, зняти сторожу, вкрасти 300 коней, а решту відігнати; Мацик мав пробратися до полонених, роздати їм ножі; Швайка мав зняти вартових навпроти пагорба.
Грицик з Саньком отиралися межи сотників. Вони розуміли, що Швайка, Василь, Мацик не візьмуть їх з собою. Тому хлопці вирішили тихенько піти за Мациком. Зрештою Мацик це завважив.
Як стемніло, Мацик з товаришами рушили до болота, в обхід ординського табору. Полонених добре охороняли. Мацикові товариші лежали у виямку і не зводили погляду з вартового. Грицик із Саньком взяли ножі і пішли прямо до вартового. Санько заворожив вартового, а Грицик передав ножі крайньому полоненому.
У козацькому таборі тим часом панувало пожвавлення: до байраку з невидимого татарській сторожі боку підходили перші табуни. Піші козаки приманювали коней.
А по той бік пагорба татарський табір почав стихати. Швайці з десятком сміливців вдалося без особливих труднощів безшумно зняти сторожу з сідел. Біля вогнищ і не завважили, що на одному з пагорбів чатують вже не їхні товариші.
Вирвизуб сказав, що пора починати. З балки до пагорба скрадалися без звуку.
Саїд-мурза не спав. Він був злий, бо зловив всього п'ятсот невільників. Він хотів повернутися ще раз, щоб взяти більше.
Раптом на ординців налетіли козаки. Сотні стріл з підпаленим жмуттям полетіли в шатри вельможних ординців. Їхніх коней уже не було. Частину табунів Байлем погнав у бік дніпровських плавнів, а решта коней, на яких сиділи козаки, чвалом накочувалися на своїх колишніх господарів. Спалахувала люта січа. Бранці теж кидалися на ординців.
Демко Манюня на мить зупинився, щоб витерти піт з чола. Зненацька хтось вихопив у нього з рук ковану довбню. Демко лише встиг помітити, що навколо голови його кривдника розсипалося довге волосся.
Затято билися татари. То один, то другий, набачивши щілину між козаками, поодинці шмигав у темряву. Коли зійшло сонце, на полі бою залишилися самі козаки. Окроплені своєю й татарською кров'ю, вони підкидали у повітря шапки, обіймалися й кричали так, що можна було подумати, ніби починалася нова битва.
Згодом Демко побачив свою довбню. Біля неї сиділа тітка Мокрина.
А серед зловленої татарами худоби, а тепер звільненої козаками, був навіть бугай Петрик.
ЖІНОК У ТАБОРІ НЕ ТРИМАТИ!
Скільки загинуло татарів, ніхто не рахував. Полонені бранці вирішили лишитися з козаками. Жінки – а їх було понад сотню – звісно, хотіли повернутися до своїх домівок. Проте вони були такі знеможені, що дід Кібчик вирішив трохи потримати їх на острові.
Серед бранців було з півсотні дітей Грицикового віку, або й молодших. Вони одностайно вирішили навіки залишитися в козаках. Проте на їхню думку дорослі не зважали, і хлопці люто заздрили Грицикові й Санькові.
Козацькі роз'їзди постійно пильнували степ. Ніхто не мав ані найменшого сумніву, що розлючені татари ось-ось наваляться на козацький острів всією силою. Тож Остап Коцюба разом з дідом Кібчиком їздили по довколишніх місцинах, вирішуючи, де б краще влаштувати засідки.
Швайки на острові не було. Одразу після розгрому ординців він нишком подався у степ на татарському коневі. Тож Грицик тепер складав компанію Остапові та дідові Кібчику. Час від часу до них приєднувався і Санько. Проте здебільшого він сидів біля матері. Мокрина хотіла лишитися на острові, бо Воронівку спалили.
Піші козаки тепер перебирали татарських коней, як поросят на ярмарку. Вистачило на всіх. Навіть зайві були.
Чекання майбутньої битви виявилося чи не страшнішим від самого бою. В голову лізло всяке. А що, коли Швайка вчасно не подасть вістки зі степу? А що, коли татари наваляться не найближчими улусами, а покличуть допомогу з самого Криму? Тож не дивно, що дехто з старшини був за те, аби нишком розійтися по довколишніх плавнях. Інші, серед них дід Кібчик і Вирвизуб з Остапом, були за те, щоб зустріти ординців оружно.
І Вирвизуб готувався. Майже цілими днями учив битися новобранців.
Проте небезпека чатувала на козаків з іншого боку. Жінки і дівчата на острові геть розперезалися: то одяг в козаків брудний, то їжу не таку варять, то дівчата цілу ніч з хлопцями стоять, а вдень хлопці ходять сонні. Тому жінок, дівчат і дітей попросили йти додому. Мокрина не хотіла покидати Санька, тому йому довелося заворожити матір.
ЗАСІДКА
Саїд-мурза повагом вибрався на вершину пагорба. Навколо нього стояло готове до бою військо. Він бачив, як перед плавнями метушилося з півсотні невірних. Скидалося на те, що вони лише щойно уздріли перед собою таку могутню силу і тепер з жаху не знали, що чинити. Саїд-мурза зараз помститься за всі приниження, яких зазнав два тижні тому. Він навіть не кликав собі підмогу, бо думав, що є ще сила, здатна розтоптати цих козаків.
Неподалік від Саїд-мурзи щулився Тишкевич. Одіж на ньому була пошматована, на тілі досі не зажили рубці від канчука, яким Саїд-мурза пригостив його два тижні тому. Кобильський за голову Тишкевича заломив таку ціну, що можна купити табун добрячих коней. От і лишилося йому дійти згоди з татарами.
Саїд-мурза наказав винищити тих людей, що крутилися перед плавнями. Козаки побачили татар і подалися углиб плавнів. Козаки то щезали за закрутом дороги, то знову вигулькували перед татарські очі. Потім козаки розтанули в плавнях, наче їх і не було. А татари почали тонути у трясовині. Тоді тисячі стріл сипонули в татар. Саїду-мурзі доклали, що козаки зробили засідку: з трьох боків болото. Саїд-мурза наказав спалити плавні.
БИТВА У ПЛАВНЯХ
Вирвизуб, дід Кібчик і Швайка спостерігали, за тим, що відбувалося. Це Швайка придумав загнати татар у трясовину, але Остап пішов втілювати план, бо боявся, щоб Швайка не загинув. В Швайчинім задумі був один ґандж. Замість того, щоб гнатися за десятком другим козаків, татари могли б віялом розсіятися плавнями. Тоді вони неминуче зайшли б за спину засідки, і хлопцям довелося б непереливки. Та, на щастя, цього не сталося. Але через деякий час Вирвизуб побачив, що татари і віялом, і клином поперли на козаків. Добре, що татари в плавнях не вміли так добре битися, як у степу. Воронівці засіли в глибині плавнів на одному з плавучих острівців.
Дід Кібчик, як і інші старі та ті, хто одужував, залишилися на Бобровому острові. Важко поранених козаків та Санька з Грициком дід заздалегідь запроторив у такі нетрі, що навіть Швайка не зміг би їх розшукати.
За хвилину перед воронівцями стояло десятків зо три ординців. А тріск в очеретах усе не вщухав. Рій козацьких стріл вдарив у груди зайдам. За ним другий, третій. Татари відповіли зливою стріл. Воронівці поповзли в протилежний від ординців бік острівця, затим подолали нешироку протоку вплав, бо хоча води було по коліна — під нею зачаїлася глевка безодня.
Татари ще довго обстрілювали безлюдний острівець. Тоді шаблями накосили побільше очерету, зв'язали його в кулі і, вкладаючи перед собою, поодинці перебралися на острівець.
Швайка, зібравши з півсотні братчиків, погукав зайд і влаштував їм теплу зустріч. Та все ж відбилися ординці, відігнали козаків углиб плавнів, хоч і втратили майже половину своїх товаришів.
Перед татарами з'явився Тишкевич, його вбили, прийнявши за ворога.
А от Грицик з Саньком почувалися найнещаснішими в світі. Щоправда, Санькові було трохи легше. Він перев'язував поранених, зашіптував болі, поїв зіллям. А Грицик сидів з бугаєм і жалівся, що не взяв Швайка його. Несподівано з очеретів вийшло четверо татарів. Один з козаків, над якими клопотався Санько, підвівся і потягся до шаблі. Блаженні посмішки сповзли з татарських облич. Прибульці вихопили зброю і рушили вперед. Санько не міг заворожити татар. Врятував хлопців бугай Петрик. Але ціною власного життя, бо вбивши трьох татар, з четвертим потонув у болоті.
Татари таки прорвалася до Дніпра. Вихопилися ординці з очеретів саме навпроти Бобрового острова. Доки старі та криві добиралися до берега – ординці були вже посередині протоки. Дід Кібчик наказав ховатися у Воронівському курені. Хотіли діди запитати, чому треба ховатися саме у Воронівському курені, проте на запитання не було часу, тому швидко заховалися. Татари вистрелили вогненними стрілами у курінь. Він почав горіти. Але дід у задній стіні зробив дірку, під нею погойдувалася вода. Так діди врятувалися, а тоді почали стріляти у татар, які не сподівалися нападу. Незабаром надбіг з хлопцями всюдисущий Швайка, котрий побачив дим на острові. З татарами було покінчено.
А бій у плавнях не вщухав. Татари палили плавні, але вони не горіли. Саїд-мурза зрозумів, що не переможе. Та все ж він на щось чекав. Ввечері наказав сурмити про відхід. За мить перші татари висипали з очеретів, мов зграя наполоханих горобців. Майже половина залишилася у плавнях.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
ДЖУРИ ВИРУШАЮТЬ У ДОРОГУ
Після битви з воронівських хлопців залишилися лише Левко Заярний, Демко, Влодко Кривопичко та Тиміш Одуд. Загинув Остап Коцюба, разом з ним полягло й двісті його товаришів. Загинув Мацик з товаришами. Вирвизуб був перев'язаний з ніг до голови. Він теж втратив майже всіх братчиків. Живими лишилися близько чотирьох сотень козаків.