От підмайстри йшли далеко позаду. Це Доброногу якраз і на руку! Він їм посулив по три гривні сріблом, кожному, якщо вони умовлять Алімпія списати для нього образи. Вони і хрест цілували, що умовлять... То Алімпій на людях непоступливий. Вони сказали Доброногу, щоб він швидко замовив дошки. Тільки щоб інші ізографи не провідали...
Два тижні тому Доброніг продав одному лихвареві двадцять штук полотна. І в того лихваря на подвір'ї була гора болонків. Добре вистояні, потесані. Вже готові вруби зроблені. Їх лихвар взяв за борг, а дерево те мало йти на церкву, що мала стояти біля Оболонської брами. Доброніг викупив ці болонки в лихваря і думав докупити ще дерева й до Покрови звести на свій двір, щоб потім взятися будувати церкву.
Чоловіки так говорили і зайшли на Торжище. Доброніг помітив, що Ілько розумний, і запропонував його батькові віддати сина до нього в науку. Микита побачив Бориса і пішов до нього.
Торговець Доброніг запросив батька і дідуся до заїзду. Дідусь не пішов, пояснивши, що вже старий і пити не зможе. Він не хотів нікого образити, тож з Доброногом пішов тільки батько.
А Ілько з дідусем потихеньку, поволеньки пішли до того ряду, де сиділи писарі і книжники та ізографи. Дідусь купив онукові книжечку з грушевого дерева і писало.
До Ілька і діда підійшов поважний літній чоловік. То був Іван, майстер, що лив дзвони. Дід попросив Івана поговорити зі Стефаном, може саме йому замовлять лити дзвін. А Іван саме йшов до церкви Параскеви, бо почув про перлину. Дід вирішив йти з Іваном, а Ілько лишився чекати на Микиту та дивитися на лицедіїв.
Згодом до Ілька підійшли Іванкові сестрички. Найменша віддала ножика і казала, що то Іванко передав. Ілько взяв ножа. Разом з Микитою, що тримав дві великих корчаги, вони рушили додому. По дорозі вони побачили Іванка. Хлопчик був уже здоровий. На груднині не було ніяких струпів і виразок. Тільки легкий блідо-рожевий значок чи то хрестика чи знака пташиної лапки.
Ілько та Іванко пішли за Микитою. Їм зустрівся Борис, який вів коня, а собака їхав верхи. Борис посадив і хлопчиків на коня.
Микита і Борис щось тихо між собою гомоніли. Але що вони говорили, Ілько не чув. Вони доїхали до Житнього торжка. Іванко зліз, щоб йти додому. Ілько гукнув, щоб Іванко завтра приходив по чикотня.
Микита з Борисом та Ільком на коневі дістались до Параскеви. Там вони побачили дідуся, що розмовляв із Стефаном, Іваном-котельником та попом Іваном. Молодці Микита та Борис зачекали, поки дідусь з ними попрощається. А тоді посадовили діда на коня. Дідуся відвезли до самої їхньої садиби. Ілько ж, звичайно, пішов пішки.
Перед садибою Борис віддав Ількові якийсь довгий пакунок і пішов. Ілько з Микитою пішли в комору, де брат поставив корчаги з олією. Ілько розгорнув пакунок, в якому був Микитин меч. Три роки Борис зберігав цей меч, бо Микита не міг його з собою взяти, коли повертався додому. Брати ретельно сховали меч під сволоком.
У цей час прийшов батько і сказав, що після Спаса починає рубати церкву! Він запив могорич із Доброногом, а свідками були хазарин-вихрест Захаркович та Іванків тато. Тож знову треба збирати артіль. "Е-е-ех-х-х! – З жалем вигукнув Микита. – А я оце думав із Борисом погуляти в полі".
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу