Прийшло кількоро сусідок, серед них мати твоя і Секлета Воропай. Намагались пособити, та якось так виходило, наче заважали, то поставали коло воріт, стежили. Василинка ніби не звертала на тебе уваги.
Тітка Ярина перепросила сусідів, якщо часом чимось їх образила. Зібралася у дорогу. І Василинка, опустивши голову, слухняно пішла до воза.
Ти стояв коло воріт, відчуваючи, як у грудях наче холодною м'ятою терпкою розіллялось, її духом свіжим. Чи то острах, чи тривога. Хотілось побачити Василинчині волошкові очі, проте вона вперто уникала дивитись у твій бік. І враз тобі стало так боляче, кривдно, ось-ось бризнуть сльози з очей. І тоді перебіг дорогу, вскочив на своє подвір'я, далі на город, у самісіньку гущавину, — й тут дав сльозам волю.
Чудно було знати, що Василинчина хата стоїть тепер пусткою. Ти приглядався вдень, чи нікого не видно на подвір'ї. І даремно поглядав увечері, чи не блимнув у вікні вогник. Стояла пусткою, ніби несподівано перестало битись її велике серце, і те серце для тебе мало ім'я Василинки…
Одного вечора мати тебе виглядала, а потім сказала, що у хліві є дехто. Ти пішов у хлів і побачив маленьке телятко. Яскраво-червоне, проте хвіст білий, і на лобі латка біла. І скрадливо, щоб не налякати, ступив ти перший крок, другий. Телятко не злякалось, дивилось розумно, очікувально. Й коли наблизився, коли торкнувся долонею спинки, то шкіра дрібно-дрібно затремтіла. Нагнуло морду, обнюхуючи твої ноги, і від його теплого, хвиля за хвилею, дихання тобі стало лоскотно.
Мати говорила, що колись будете мати з корову з цього телятка. А ти повинен гарно його доглядати. Ти прожогом гайнув на межу, хутенько нарвав трави і дав телятку. Тобі не хотілося йти з хлівця – усе стояв би, усе дивився б. І ніяк не вірилося, що ваше, що ніхто не прийде й не забере.
Довго не міг заснути, і навіть вночі ходив до хліва, щоб побачити, чи спить телятко.
Якось допитувався матір, як іти до Псярівки, адже там була Василинка. Мати наказала не ходити далеко від дому, особливо – у ліс. Вона здогадалася, що ти хочеш побачити Василинку, але сказала, що дівчинка сама прийде в Овечаче. І як тільки мати вгадала, що тобі кортить побачити Василинку! Ти вже не раз намірявся піти до Псярівки, там розшукати її. Дорогу через поле знаєш, не страшно, от як тільки через ліс простувати, боязко…
Ти виліз на найвищий осокір за хатою. Далеко внизу було подвір'я, верхівки яблунь, хвилі городу. Зелене, кучеряве Овечаче розкинулось кругом, а за отим лісом лежала Псярівка. А може, буде краще видно з отієї тополі, що росте коло криниці в Секлети Воропай? І ти вже побіг до тітчиного подвір'я. До тополі ступив, а вона – висока. Вирішив узяти драбину, але тітка побачила. Вона почала випитувати, навіщо тобі на тополю. А ти утік. Почувався так, мовби про твою таємницю вже й інші люди довідались, бо чому ж ото цікаво так позирають, чому всміхаються?
Стоїш коло воріт і ждеш, коли має проїхати Семен Сухорада. Знаєш достеменно: подався додому на обід, то має скоро вертатись. Ось, нарешті, показується. І не летить у скаженому галопі, а легкою риссю посувається. Ти випереджаєш його, і здається, що ніякий кінь, навіть Дикий, не наздожене. Семен Сухорада питає, чи хочеш прокататися, і, перехилившись, бере тебе дужою рукою попід пахви й висаджує на коня. Опинившись верхи, ти спершу не можеш повірити своєму щастю. І зразу хочеться тільки одного: щоб не зсадив так само швидко на дорогу.
Ген стоїть коло свого обійстя Павло Гречаний – дивиться заздрісне, як ви скачете. Ось і подвір'я тітки Секлети. Ви скачете в поле. Там Семен Сухорада осадив коня і просить тебе швидше виростати, адже йому потрібні помічники. І ви вже летите до села, й так швидко – ніби в своє майбутнє, у завтрашній день. Щастя твоє летить, радість твоя розгорнула крила, і погожий день обіймає по-батьківському.
"У гаї сонце зацвіло!"
Отак і твоє сонце зацвіло колись, давно. Зацвіло у гаї людського життя, набиралося снаги, розуму, пізнавало широкий світ, правду і добро.
Цвіте сонце у гаї, ніколи не переставало і не перестане цвісти!
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу