Там різдвяний сніг м'яко лягав на підвіконня, і новісінькі санчата-подарунок виблискували в сяйві святкової ялинки.
Вигукові раптом здалося, що він бачить семирічну дівчинку, котра співає, дивлячись у маленький ілюмінатор, і сльози все котяться й котяться по її щоках. Принц відступив, зблід і зник у сутінках.
IX
Комп'ютерний геній важко дихав у слухавку, красуня на фото всміхалася крижаною усмішкою. Геній напружено слухав, потім раптово зблід:
— Лоро, але ж я не можу...
Голос у трубці зазвучав так різко, що холодне відлуння забриніло в кімнаті. Геній приречено схилив голову:
— Добре, я зроблю.
Він озирнувся на принців, котрі мовчки спостерігали цю сцену.
А в будинку Аг, перед увімкнутим комп'ютером, сиділи: сама Аг, Фана, Еріона й Темний. Батьки Аг веселилися на дні народження татового директора, отже, не було кому питати, чим так стурбована вся компанія. А компанія грала в гру, і не було для них нічого важливішого за неї. Вони проходили рівень за рівнем, зосереджено, не кваплячись, даючи одне одному поради.
Для того щоб знищити принців і все Королівство Камінної Волі, у грі потрібно було пройти крізь безліч випробувань, подолати спритних та підступних ворогів, дістатися до найглибшої безодні, із джерела на самому її дні набрати води, потім непомітно увір йти до замку принців, потрапити в підземний храм і загасити тією водою полум'я на священному камені.
Ось герой, керований спільними зусиллями, притискає до грудей глечик з водою і ступає під похмурі та величні склепіння підземного храму. От він підходить до священного каменя, де танцює свій багряний танець хистке полум'я, дух Королівства Камінної Волі. Герой підходить, зупиняється і... І нічого. Фігурка на екрані заклякла. Аг зняла руку з миші:
— Я не можу.
Вона обвела поглядом присутніх, потім знову втупилася в екран:
— Я не можу. Не ми вигадали цю гру, я не гратиму за чужими, паскудними правилами!
Миша розгублено лежала на килимку, випроставши дротика, хвоста.
Фана сказала напрочуд спокійно й тихо:
— Я теж не можу. Я гепнулась би з даху на бруківку через отой дурний капелюшок, якби не Спалах.
— Не дивіться на мене, — похитала головою Еріона, — я бачила Вигукове обличчя, коли співала. Він наче розумів, які ми самотні й нещасливі на цих астероїдах. Ні, я не можу.
Темний зсунув на лоба окуляри і, суплячись, потер перенісся:
— Неймовірна графіка. Таке зображення неможливо створити, це реальний, живий світ. Я б не хотів його псувати.
— Дякую, — пролунав від дверей знайомий тихий голос.
Усі озирнулися. Три принци стояли зовсім поруч, схвильовані, майже перелякані.
— Ми поспішали, — сказав Вигук, — ми відчули, що ви зможете довести гру до кінця й зруйнувати наш світ. Але...
Спалах рвучко подався вперед і зазирнув Фані у вічі:
— Твій дядько наказав здобути диск будь-якою ціною.
— Це, мабуть, через Лору, — сумно відповіла Фана. — У неї така
моторошна посмішка.
— Ми відмовились, — промовив принц Вигук, — тоді Володар сказав, що не поверне нас додому, навіть коли відновить Синій коридор.
— Він його ніколи не відновить, — хихикнув Темний, — але ми маємо диск.
Вигук кивнув:
— Та чи зможеш ти відчинити Коридор?
— Я? — Темний мовчки знизав плечима, показуючи, що в нього немає слів від обурення.
— То зробиш? — підскочив до нього Спалах.
Темний хитро примружився. Вигук зітхнув:
— Ми достатньо наробили помилок, нам не місце у вашому світі.
Темний посерйознішав, сів перед дисплеєм і забігав пальцями по клавіатурі, набираючи якусь суперскладну комбінацію. Синя глибина довжелезного коридору розчахнулася на екрані. Усі три принци зробили крок уперед, і тут сталося незвичайне: заплакала Аг. Фана, котра знала Аг ще з дитсадка, не пам'ятала, щоб та плакала. Зараз Аг відвернулась до чорного вечірнього вікна й схлипувала глухо, нестримно. Вона схлипувала, аж поки руки в темних рукавичках не лягли їй на плечі.
— Мороку, я ніколи не бачила гір, і хмар, і вогнища. Мені так тісно!
— Я покажу тобі все, що захочеш, якщо ти підеш зі мною, якщо ти віриш мені.
— Вірю, — твердо сказала Аг.
Фана демонстративно шморгнула носом, хоч очі її сміялися:
— Звичайно, мене ніхто нікуди не кличе, бо я галаслива, вередлива й зі мною самий клопіт.
— Але з тобою було весело, — підморгнув їй Спалах. — До того ж я зовсім не хочу, щоб усесвіт оглух від твого ображеного вереску.
Вигук озирнувся на Еріону:
— А ви, панно, хіба не хочете на прогулянку в інший вимір?
Еріона дістала з кишені реп'ях і причепила Вигукові на плащ:
— Хочу.
Вигук усміхнувся:
— Але за однієї умови: ви заспіваєте колискову для нашої молодшої сестрички.
Морок схопився за голову й голосно застогнав, а Спалах пхикнув:
— Приспати Кітті? Та це не вдавалося ні співцям балад, ні чаклунам, ні наймудрішому з драконів!
Коридор почав мінитися яскравою блакиттю й спалахувати блискавками.
— Час, — промовив Вигук.
Темний кахикнув:
— Я, звичайно, ні на що не натякаю, але якби не мої скромні здібності...
Усі засміялися й уже готові були ступити до коридору, коли Морок показав рукою вглибину екрана:
— До речі, про Кітті.
На тому кінці коридору стояла, уперши руки в боки, дівчинка, вогненно-руда, з такими яскравими й дикими зеленими очима, що могли позаздрити всі кицьки.
— Оце так владуща династія! Оце так надія держави! Аж три надії, котрі хтозна-де вештаються, начхавши на свої обов'язки перед народом і перед своєю маленькою, беззахисною сестричкою! — заволала принцеса Кітті, здалеку вгледівши братів.
— Що сталось, маленька? — заспокійливо запитав принц Вигук.
— Вам час вертатися, короновані пройдисвіти, з такими проблемами навіть я сама не впораюсь!
Принци покірно схилили голови, а тоді Морок озирнувся на Аг:
— Ми повернемось по вас, коли все буде гаразд.
— Ми повернемось, — повторив Спалах і підморгнув.
— Якщо ви нам вірите, — уже ступивши до Коридору, додав Вигук.
Тут прочинилися двері кімнати, і зайшов комп'ютерний геній.
Еріона загрозливо підвелася йому назустріч. Вона була трохи вища на зріст і ширша в плечах. Геній провів поглядом три темні постаті, що рухались коридором уже по той бік екрана.
— Що ж, мабуть, це й на краще, — сказав він і пішов геть, згорбивши спину.
Еріона всміхнулася дівчатам і Темному:
— Нічого, перемога ніколи не буває остаточною. Поки триває життя — тривають пригоди.