Божий чоловік почав розпитувати полковника, як себе почуває Петро і чому він до Ніжина навідався. Шрам відповів, що син разом із ним приїхав, проте ще слабкий, а в місто він приїхав до Васюти. Божий чоловік відказав, що той поїхав у Батурин на раду, але Гвинтовка вдома. Після цих слів він попрощався з полковником і пішов.
Шрам вже був біля воріт Гвинтовки. Дім виглядав дуже заможно: висока стеля, прикрашені візерунками вікна, а зверху на даху височів півень. Все виглядало по-панськи, що і обурило Шрама. Гвинтовка саме повертався з полювання, а козаки трубили у роги, ніби він великий поміщик. Чоловік привітав свою сестру та інших гостей. Гвинтовка покликав свою дружину Настусю познайомитися: "молода і хороша, тілько бліднолика пані". Вона привіталася з гостями, але всі помітили, що якесь горе турбує господиню. Та як тільки побачила вона ридван (карету), то закричала і знепритомніла. Усі засмутилися, тільки Черевань сміявся, бо здогадався в чому справа. Цей ридван здобули під Зборовом. Князя, який в ньому сидів, татари відправили у Крим, а дитину козаки на конях затоптали. Господарка прийшла до тями, їй допомогли піднятися. Почувши слова Череваня, жінка аж застогнала. Гвинтовка почав лаятись на дружину, що вона зовсім забула, де її місце. Черевань погодився, що полячка не краща партія для козака, після чого вони зайшли в дім.
Гвинтовка все жалівся гостям, що народ не поважає городову старшину, навіть шапки не знімають при зустрічі. Шрам спитав чоловіка, на чиєму він боці. Той відповів, що на гетьманському. Полковник тоді відказав, що ходять чутки, ніби він з запорожцями зв’язався та бенкетує з ними. Гвинтовка відповів, що такому пану, як він, не гоже з челяддю справи мати. Потім він зазирнув у вікно та наказав прибрати личаків (міщан) з подвір'я. Череваня і Шрама обурила така поведінка, адже не по-козацьки було проганяти християн з порога. Тоді полковник порівняв Гвинтовку з Яремою Вишневецьким. Той від таких слів почервонів, але потім сказав, що якби Шрам не був панотцем, то цю суперечку вони вирішили б на шаблях.
Потім Гвинтовка покликав свою дружину, розповідав гостям, як він її покозачив і наказав жінці нести вечерю. Він хотів довести Шраму, що Настя хоч і княгиня, проте для нього вона завжди залишиться "служебкою". Господиня була змушена, наче рабиня, слухатися грізного чоловіка. Гвинтовка сказав своїй сестрі, щоб вона відпочивала і не турбувалася ні про що, бо сьогодні їм слугує польська княгиня. Череваниха відмовила, що Насті треба перепочити і скуштувати свяченої води, бо через втрату свідомості вона погано виглядає. Гвинтовка сказав, що нічого страшного з нею не трапиться, а якщо він накаже, то вона і посміхатися почне.
На душі в бідної жінки висів тягар. Вона вже звикла, що чоловік її зневажає, а тому більше не плаче. Гвинтовка наказав нести частування для гостей, а вона, подавши запіканку, мусила сама її спершу скуштувати, аби всі переконалися, що їжа не отруєна. Жінка була змушена відплачуватись за ворожнечу, що історично склалася між двома народами.
Череваниха спитала, чи молиться дівчина по-їхньому. Той голосно відповів, що католичку за жінку не взяв би. Що в дружини на серці йому все одно, але в церкву ходить православну. Тоді наказав Насті перехреститись перед гостями. Чераваниха та Леся не могли на це дивитися, адже жаль їм було дівчину.
Як тільки Шрам благословив їжу, почулося привітання запорозьких пугачів. Гвинтовка зашарівся, а потім був змушений впустити гостей за стіл. Це був кошовий отаман Пугач з декількома міщанами. Шрам перепитав у Гвинтовки, чи справді він із запорожцями не знається. Той відповів, що часи змінилися і треба з усіма находити спільну мову. Шрам розчарувався у товаришеві та засмутився.
Гвинтовка запросив Пугача за стіл, проте той відмовився, оскільки не хотів сидіти поряд з крадієм. Отаман продовжив, що міщани жалілися, ніби він забрав їхніх волів за те, що вони в міському гаю наламали собі хмизу. Гвинтовка почав наполягати, що ця територія належить йому. Після суперечок пан сказав, що вони позабирали собі землі, коли козаки на війні були. У розмову втрутився Пугач, який сказав, що хоч міщани і забирали собі землі, проте зараз козаки ще більше свавілля чинять, а тому Гвинтовка має повернути волів. Він не погодився і знову почав доводити, що це його гай. Пугач розсердився і сказав селянам не витрачати на нього час, а волів обов'язково повернуть. Гвинтовка побоявся помсти, а тому погодився віддати вкрадене, а отамана знову запросив за стіл. Той відмовився і пішов разом з міщанами.
Гвинтовці було незручно перед Шрамом і він почав зриватися на дружину. Йому не подобались її страви, він гримав на неї, а княгиня тільки тремтіла від страху. Коли вона перекинула келих, то Гвинтовка штовхнув її і та впала. Чоловік наказ прибрати "погань".
Шрам і Черевань були сумними, нічого не казали. Врешті-решт, увечері полковник розповів господарю, що вранці поїде в Батурин, а Петра залишає в нього. Після цього вони розійшлися відпочивати.
Розділ 11
Петро рано встав і побачив, що батькового коня вже не було. Хлопцю було сумно, адже переживав він за своє втрачене кохання. Одна справа, коли б дівчина його не любила та за іншого заміж виходила, а так вона кохає його. Петро так хвилювався, що і сонце йому перестало бути милим. Можливо, хтось інший і переступив би через те, що вона з іншим заручена та гайнув би з нею світ заочі. Та Петрові було страшно й подумати про таке. Він вирішив, що після смерті батька піде на Запорожжя, а зараз буде уникати Лесі і боротися з почуттями наодинці.
Хлопець захотів прогулятися і дійшов до якогось хутора. Він вже планував повернути та повертатись додому, та раптом побачив Кирила Тура під руку з чорнявою дівчиною. Петро неймовірно зрадів зустрічі, а недавню сутичку навіть не згадав. Кирило Тур був також щасливим побачити хлопця. Він почав розповідати, як його ледве вилікували. Якісь люди про нього турбувалися, а потім привезли сюди, до хати матері. Тут Божий чоловік за допомогою пісень посприяв одужанню козака.
Тур також розповів, що його побратим Чорногорець чекає чорної ради. Запорожці з Іваном Мартиновичем планують на ній відновити справедливість. Петро не міг оговтатись від таких слів. Спочатку він хотів побігти та все розповісти батькові, коли згадав, що його немає вдома. Потім він почав переживати за Лесю, яка могла постраждати в козацьких сутичках чи просто вдруге бути викраденою запорожцем. Петро натякнув Турові за дівчину, на що той відповів, що він вже давно забув про неї. Хлопцю стало аж легше на серці і він повеселішав.
Петро спитав, куди це Тур йшов. Той відповів, що сестра з матір'ю не вірять, що він одужав, тож козак хотів осідлати коня та гайнути по полю, аби їм продемонструвати свою силу. Потім запорожець запросив хлопця на сніданок.
Тур привів Петра в дім та позайомив з ненькою. Він сказав, що це той козак, якого разом з ним під Києвом поранили, аби мати не віднеслась вороже до хлопця. На думку Тура, жінки ніколи не зрозуміють, як одного дня чоловіки можуть битися, а на другий разом бенкетувати. Мати частувала гостя найкращими стравами. Вона дуже любила сина, постійно нарікала на Січ, яка його забирає. Тура ображали такі слова і він відказав, що Бог козаків створив не для жінок.
Раптом почулося за вікном козацьке привітання. Жінки злякалися, а Тур лиш відповів, що це прийшли за ним. Коли відчинилися двері, то увійшов Пугач з чурою та сказав йому прощатися з жінками. Мати почала благати гостя, щоб він не залишав її сиротою на старості. Пугач образливо називав Тура і сказав йому сідлати коня, аби той їхав відплачуватись за сором, який через нього пережило товариство. Мати від таких слів впала на землю і почала плакати в ногах у Пугача. Отаман грізно крикнув і сказав, що тепер козаки йому будуть за правосуддя.
Кирило Тур встав і весело промовив, що не можна так жінок лякати. Він запросив Пугача за стіл, а сам пішов одягатися та коня сідлати. Він пояснив матері, що це були звичайні козацькі жарти. Жінки не знали, чи вірити Кирилові Туру, проте заспокоїлись. Пугач грізно дивився на запорожця, але той наче не помічав цього. Поки чекав Кирила Тура, то сів млинці наминати.
Запорожець свистом погукав коня та зібрав зброю. Він заспівав пісню, аби розрадити неньку, проте це завдало ще більшої туги неньці. Сестра обняла матір і тільки спитала, як вони без запорожця жити будуть. А ненька від сліз і промовити нічого не змогла.
Кирило Тур, який одягнувся наче на весілля, почав заспокоювати жінок, побачивши їх сльози. Він був веселий і обіцяв повернутись. Пугач прискорив запорожця, а потім звернувся до Петра і спитав, хто він такий. Той назвав своє ім'я та прізвище, на що отаман відповів, що це він син того попа, що пхає носа не в свої справи. Петро більш за все хотів відповісти йому, проте через слабкість не зміг би тримати зброю в руках, а тому вважав за краще промовчати.
Пугач встав із-за столу і подякував за частування. Кирило Тур попрощався з жінками, яким здалося, що бачать його востаннє. Вони кинулись за запорожцем слідом, але той вже гайнув на своєму коні і лише крикнув, що повернеться, коли "виросте трава на помості".
Петро заспокоював жінок. Мати попросила козака, аби той поїхав до Романовського Кута і подивився, що там з її сином будуть робити, а потів передав їм вісточку. Петрові жаль стало неньку і він погодився. Жінки проводили його та благословили в дорогу.
Розділ 12
Романовський Кут знали всі у Ніжині, а особливо тепер, коли пресловутий Іван Мартинович був там кошовим.
Ще здалеку почув Петро галас, а коли під'їхав, то побачив, величезну кількість людей. Хлопцю стало сумно, адже він збагнув, що ця голота називає себе козаками. Поміж натовпу стояло багато бочок, напоїв та їжі. Це їм дав Іван Брюховецький. Усі тут робили, що заманеться і ніхто ні в кого не питав. Одні їжу готують, інші п'ють, але в очах кожного вбачалася божевільна радість. Козаки прославляли Брюховецького, який все це їм подарував. Грали там і кобзарі, співаючи різноманітні думи. Багато чого повидав Петро та найбільше його вразило те, що Брюховецького другим Богданом Хмельницьким називали.
Чим глибше у натовп йшов Петро, тим краще вдягнутими були козаки.