"А чому не припустити, що мені душно на своїй вітчизні?" – загадково посміхнулась Аглая. Вовчик сказав, що коли чесно, то він нічого не зрозумів з того, що вона говорила. А потім запитав, чи вийде вона сьогодні до Дмитрія, бо коли й далі Дмитрій буде з таким же настроєм, то з їхнього полювання нічого не вийде... Аглая сказала, що не вийде. Вовчик сказав, що йому шкода стільки змарнованого часу на цю розмову. Аглая зареготала. Ах, який він смішний, цей Вовчик! Він "прогаяв стільки часу"! Хіба все його життя не є порожнє місце в світовому рухові? Вовчик не образився, а лише дивувався, чому це "пастир" (він таки зіронізував) не хоче йти до своєї вівці...
Вовчик пішов від Аглаї, але його перепинила тьотя Клава. Вона запевнила лінгвіста, що й не думала підслухати його розмову, але вона ставить такі дві вимоги: перша – Вовчик дає чесне слово, що Дмитрій нічого не знає про те, як думає про нього Аглая; а друга – тьотя Клава просила поцілувати її праве вушко й піти з нею до Євгенія Валентиновича.
Тьотя Клава і Вовчик пішли спершу в глибину абрикосового саду. Там вона притиснула його до своїх грудей. І тільки коли все було зроблено, вона взяла його під руку й, трохи похитуючись від задоволення, пішла з ним до Євгенія Валентиновича.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу