І знову двадцять літ жили без воєн, аж поки з-за Волги не посунув беклербек. Вийшов Вітовт із Тохтамишем йому назустріч. Але у вирішальну хвилину Тохтамишеві нукери не витримали і втекли з поля битви. Страшно пошарпали тоді Вітовта, проте бити горшки з Тохтамишем він не став. Тож українці з татарами були у приязні ще літ з вісімдесят. І лише п'ятнадцять літ тому Тохтамишів нащадок Менглі-Гірей вирішив, що краще йому піддатися під турецьку руку. Але за це мусив він налітати на наші землі, хапати в полон наших людей, щоб з дорослих робити безвідмовних рабів, а з малих дітей – лютих яничарів.
Швайка сказав, що зараз між татар є гарні люди, наприклад, Хасан та його хлопці. І навіть серед ногайців і кримчаків є теж непогані люди.
Федір Колотнеча розповів, що в жилах черкаського старости Глинського тече кров Мамая. Глинський був руським послом у Криму. А коли там перемогли люди Менглі-Гірея, він перебрався до Черкас і зараз не дає татарським нападникам пощади. Татари тепер ходять по ясир куди завгодно, але черкаські землі обходять десятою дорогою.
ПОРОГИ
По дорозі до Вирвизуба козаки почули глухе, проте потужне гудіння. Колотнеча пояснив, що це гудуть Дніпрові пороги, бо там вода з камінням б'ється. Молоді козаки зацікавилися, бо хоч і чули, що то за диво, проте жоден з них не бачив пороги.
Швайка дозволив молодим козакам поїхати і подивитися на пороги. Грицик мчав попереду. Гул був такий, ніби ревли з десять сотень голодних биків. Дніпро гнівно ревів, до неба злітали осяйні розсипи бризок. По річці неслися копиці сіна, уламки човнів, гілок, дерева.
У божевільному герці зійшлися водна стихія і непорушна кам'яна твердь. Нараз з Телесикових грудей вихопився крик, бо звідкілясь вигулькнуло невеличке човенце, у якому стояв чоловік. Човник то пірнав, то злітав на гребінь найближчої хвилі, то ставав майже сторч, мовби намагався позбутися чоловічка. Але чоловік тримався міцно і з усіх сил працював веслом. Течія відносила його все далі, до наступного каменя. Чоловік помахав хлопцям рукою і ковзнув далі. Телесикові було цікаво, що це за чоловік. Повертаючись від порогів, він мріяв, щоб така сильна хвиля вдарила на татар.
ЗА ПОРОГАМИ
Черкаські та переяславські козаки вже давно змішалися і тепер їхали пліч-о-пліч, жваво перемовляючись. Багато з них були давні знайомі — ще з дитинства, коли вони перепливали Дніпро і навідувалися одне до одного в гості.
Тепер тільки й було розмов, що про пороги та безмежного сміливця, котрий насмілився їх подолати. Колотнеча розповів, що найжахніший з порогів називається Ненаситець. На нього навіть з берега страшно дивитися.
На ранок четвертого дня Чорний ліс почав відступати назад, з'явився споловілий степ. Полудень козаки зустріли в одному з рідкісних тут байраків, аби переховатися від нещадних сонячних променів.
А ще за два дні козаки добралися до Вирвизуба. Він з льоту почоломкався з Швайкою та Колотнечею, тоді притис до грудей Грицика й Санька. Усі раділи зустрічі.
Невдовзі козаки зупинилися на невисокому урвищі і перед їхніми очима знову відкрився Дніпро, протилежний берег якого лише мрів у тремтливій блакиті. По обидва боки купами були розкидані великі й малі острови. Вирвизуб крикнув і, неначе з-під землі, вигулькнули оголені до пояса люди і заходилися розвантажувати вози. Усе складали на човни. На деякі навіть воза можна було поставити.
Вирвизубу сповістив про швидке прибуття козаків Марко Чорторий. Це був той чоловік, що плив порогами. Марко був юний, ще й вуса не засіялись, але відважний.
Вирвизуб сказав усім їхати понад берегом до річки Тягинки, де є гарні острови. Там недалеко був брід через Дніпро, що ним татари переправлялися на правий берег. Кращого місця, щоб їх поколошкати, й шукати не треба. Дорогою Вирвизуб розповів, що тут татари зовсім не такі, що над Пслом чи біля Сули. Ці ногаями себе називають. Вони більш войовничі за присульських татар.
Під обід козаки дісталися до гирла Тягинки, де на них чекала валка вже спорожнілих човнів. Місцеві козаки переправляли прибульців на найбільший з тутешніх островів і ті почали негайно облаштовуватись.
ВІДРІЗАНІ СКИБКИ
Байлем, який щойно привіз півтора десятка молодих хлопців, сидів біля діда Кібчика, який саме віддавав татарину Рахмону гроші за шкурки. А ще дід обіцяв продати йому вівса. Татарин був задоволений з торгівлі. Рахмон повідомив, що восени кримські татари планують піти попід Сіверським Дінцем і напасти на Урусію-Україну зі спини. Татарин поїхав геть, а дід розпитував Балейма про Абдуллу – дядька Хасана. Василь розповів, що Абдулла радий, що Хасана і інших татарчуків дід віддав Рахмону за пастухів. Так хлопці пересидять, доки закінчиться шарварок навколо Саїда-мурзи.
У плавнях дід уже мав коптильню, де поралися Санькова мати і дідова невістка Ждана. Балейм розповів, що Швайка дістався Вирвизуба, і їм потрібно багато хлопців. Тому Балейм забирає дідових хлопців, а цих, малих, що привіз йому, залишить.
Дідові було шкода своїх славних хлопців, які подалися далеко. Дід боявся, щоб вони не загубилися, наче відрізані скибки. А Балейм відрізаними скибками вважав себе і діда.
ПЕРША СУТИЧКА
На світанні козаки, розділившись на десятки, виїхали у степ. Чабани з табунниками поволі виганяли свою худобу з плавнів. Козаки знали, що татари за ними слідкують.
Грицик їхав поруч з Саньком. За ними – Данило Куріпка та ще п'ятеро черкаських здорованів. По інший бік від Санька їхав Швайка. Санько вперше виходив на січу, і Швайка про всяк випадок вирішив бути поблизу. Гостре Грицикове око помітило двоє татар. Але вони зникли. А тоді з'явився з десяток ногайців. По обіді козацькі десятки злилися в один стрій. А коли татари з'явилися на обрії – на них уже чекали щільні козацькі лави.
Козаки полетіли вперед. Над степом здійнялися дикі вигуки й свист. Зійшлися у герці козаки з ординцями. Недарма Санько пройшов науку у Швайки. Він поборов одного татарина і взявся за іншого. Поруч з Саньком бився Швайка. Неподалік бився Грицик і Марко Чорторий.
Татари не сподівалися на таку рішучу відсіч, і багато втекло. Швайка наказав Грицикові стежити за ними з найближчого кургана, а сам повернувся на місце бойовиська. Козаки втратили чотирьох. Поранених було значно більше, але всі вони трималися на конях. Вбитих татар було понад двадцять. Ще з десяток пробували підвестися з землі. Швайка звелів їм їхати додому і передати усім, щоб лишили козаків у спокої, бо на будь-які підступи татар козаки даватимуть гідну відсіч.
Швайка не дуже радів з перемоги. Бо то були татари-пастухи. А попереду битви зі справжніми нукерами, чи, не дай Боже, з братом-яничаром.
ТЕЛЕСИКОВІ РОЗВАГИ
За якихось кілька днів на острові виросло ціле містечко. До шести Вирвизубових куренів прилучилося ще стільки ж. І одразу стало ясно, що вони вельми різняться один від одного. У Переяславському курені жили могутні козаки. Ще могутніші обрали собі черкаський курінь. Наймудріші вподобали канівський курінь, найкраще співали у кропивнянському, послухати казки й цікаві побрехеньки збиралися біля солоницького куреня.
А от Воронівський курінь вважався найвреднішим. Хоча тут жили такі самі козаки, як і деінде. Серед них – Швайка, Грицик з Саньком, Кривопичко з Одудом, дніпровський човняр Марко Чорторий і ще десятків зо два козаків. Все через Телесика та його верескливу ватагу. Одного разу хлопчики заворожили козака з іншого куреня віддати їм очерет для куреня. Іншого разу хлопчики зробили так, що один козак хотів усістися на іншого, прийнявши його за пеньок. Вирвизуб сердився за ці витівки, але поцікавився, як же воно у хлопчиків так виходить? Вони пояснили, що навчилися у самого Санька. Тоді Вирвизуб спитав, чи можуть хлопці самому Санькові щось навіяти.
Що хлопці не загаялися скористатись порадою Вирвизуба, Санько зрозумів під час обіду. Він саме облизував після кулешу свою ложку, коли відчув, ніби у його розум хтось втручається. Щось говорило дитячими голосами: "Віддай ложку… віддай ложку…". Але Санько подумки примусив хлопчиків віддати йому свої ложки.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
У СТЕПУ
П'ятеро козацьких вивідників, серед яких був Микола Дишло, довготелесий м'язистий парубок з-під Черкас, спостерігали за пагорбом. Микола був спритним в бою, але Вирвизуб хотів, щоб хлопець зрозумів, що все на світі можна вирішити за допомогою однієї шаблі. І от тепер Дишло лежить поруч з колишніми Швайчиними джурами і нудиться. У Грицика був кепський настрій, бо Швайка поїхав у Крим і прощався ніби востаннє. Зараз хлопці мали простежити, чи його слідом не звернув бодай один татарин. Грицик і Санько здогадалися, що поруч є ворог, хоч Микола не вірив. Куций теж був поряд, а п'ятим вивідником був Телесик. Раптом два вершники-татари рушили в бік сховку хлопців. Санько наказав усім думати, що вони кущики, хоч Дишло радий би був піти у бій.
Санько ледь чутно свиснув – і Куций безшелесно розчинився в траві. А тоді вискочив перед татарами, які подумали, що це вовкулака, який уміє відкидати випущену у нього стрілу назад. Татари втекли. А хлопці пояснили Миколі усю історію з вовкулаками: татари бояться козаків, які вміють обертатися на вовкулак. Хоч ніяких вовкулак немає. І стрілу назад пускає не вовкулака, а сам Швайка.
Ввечері весь воронівський курінь сидів і дивився на протилежний від себе кропивнянський курінь. Поруч стояли десятків зо два козаків з інших куренів і, роззявивши рота, стежили, що з цього вийде. Воронівці подумки наказували кропивнянцям принести їм свіжого сала, хоч Вирвизуб сказав, що сала на острові немає. У кропивнянців зчинилася паніка: вони неохоче роззиралися на всі боки, тоді кинулися до куреня, за якусь хвилину вибігли з нього і заходилися нишпорити у траві та кущах. А один гукнув: "Ну нема в нас свіжого сала".
ГОСПОДАР ДНІПРА ПРИХОДИТЬ НА ПОМІЧ
Грицик переправляв на правий берег хлопців для Вирвизуба, у якого з товариством незабаром буде чимало роботи: татари от-от визирнуть з Криму, є гарна нагода скубнути їх під час переправи через Дніпро. А для цього потрібно багато сил. Тому Вирвизуб і розіслав своїх людей по всіх усюдах за поміччю.