Звичайно ж, на перерві всі шкільні красуні та модниці, і Фана серед них, побігли до крамнички подивитися на новинки.
У невеличкому залі, щільно завішаному різнобарвним убранням, у Фани просто очі розбіглися. Раптом вона побачила пихату Барбі, котра приміряла перед великим дзеркалом чарівний капелюшок. Батьки Барбі були дуже багаті, тому вона могла купувати на свої кишенькові гроші не лише бутерброди та лимонад. Блідо-блакитний капелюшок не пасував до рум'яного круглого обличчя й жовтавих очей Барбі. Проте дівчина самовпевнено всміхнулася й недбало тицьнула продавцеві гроші. Фана закусила губу й пішла з крамнички.
— Ну, що там гарного? — спитала Аг, коли похнюплена Фана проходила повз підвіконня, на якому все ще сиділи Аг і Темний.
Фана переборола заздрість до пихатої Барбі, кваплячись і захлинаючись почала розповідати подрузі, які там спіднички та блузочки. Темний затиснув вуха долонями:
— О Господи! Фана-фонтана! Безперервний потік дурної інформації.
Фана показала йому рожевого язика:
— І зовсім я не фонтана! Моє повне ім'я Фантазі. Мама каже, що мої предки жили в такій країні, Франції. Уся планета хотіла одягатися в убрання, яке вважалося модним у Франції, а ще там були найчарівніші жінки.
— І найгаласливіші, — буркнув Темний і попрямував до класу.
За ним подалася й Аг, бо вже лунав дзвоник.
У цю мить Фана побачила, як коридором у своєму новенькому капелюшку йде пихата Барбі. Фана стояла й зачаровано дивилася, аж доки Барбі не пройшла повз неї.
Треба сказати, що того ранку Барбі страшенно посварилася зі своїм молодшим братом через якусь дрібницю. Тепер малий бешкетник, зустрівши сестру в коридорі з обновою на голові, прудко підскочив, зірвав капелюха й пожбурив у відчинене вікно. Капелюшок зачепився за пожежну драбину й сумно повис на ній. Брат Барбі встиг заскочити до свого класу перш, ніж відчув на собі силу сестриного гніву.
Фана підійшла до Барбі, і вони вдвох утупились у вікно. Фана поклацала язиком, погризла нігтик.
— Це верхній поверх. Якщо вийти на дах, а потім трохи спуститися по драбині...
Барбі знову самовпевнено всміхнулась:
— Дістанеш — буде твій.
Фана затято зблиснула на неї блакитними очима:
— Дістану.
Вона заховалась під сходами й зачекала, поки розійдуться по класах останні учні й учителі. Потім піднялася до маленьких дверей на горище, поколупалася в старому замку гостро заточеним олівцем і, добре усвідомлюючи всю зухвалість своєї поведінки, вибралась на дах школи. Якоїсь миті Фані вчулись позаду чиїсь кроки, але невдовзі все затихло, і вона попростувала до пожежної драбини.
Та все було не так просто, як здавалося на перший погляд. Вихід на драбину виявився загороджений невисоким залізним парканчиком. Намагаючись перелізти через нього, Фана стала на самісінький краєчок даху. О, якби вона знала, що кидати під ноги собі та іншим жувальні гумки не лише свинство, а й смертельна небезпека! До Фаниного чобітка прилипла жувальна гумка, дівчина послизнулася, утратила рівновагу й, задихаючись зі страху, повисла на краю даху. На астероїдах не було високих будівель. Школа мала лише три поверхи, але й цього було досить. "Господи, досить для чого? — подумки зойкнула Фана. — Це ж просто смішно, ні, навіть принизливо: розбитися на смерть через блакитний капелюшок!"
Вона спробувала підтялися на руках, але спітнілі від переляку долоні ковзали по залізному парканчику, і у Фани нічого не вийшло. Запала цілковита тиша. Усі були в класах. Ніхто не підніметься на дах, аби врятувати дурну, заздрісну Фану. Вона тихенько схлипнула, відчуваючи, що руки слабшають.
Коли Фану сильно смикнули догори й поставили на тверду поверхню даху, вона відразу навіть не повірила, що врятована. Тільки за кілька секунд дівчинка розгублено подивилася на руки, що й далі міцно стискали її плечі. На сонці зблиснули гострі срібні нігті.
Фана знову схлипнула й сіла, міцно притискаючись спиною до парканчика. Спалах перехилився через огорожу й одним легким рухом дістав капелюшка.
— Ти це хотіла? — він простяг капелюшка, але Фана й далі приголомшено дивилася перед собою. Тоді Спалах просто надяг капелюшок їй на голову й трохи відступив.
Фана дістала хусточку й витерла ніс:
— Чому?
— Тому що ти дурна й незграбна.
— А диска в мене немає, і в Аг також. Ми його втопили. У каналізації.
— Та ще й брехлива.
— А ти — потвора!
Фана сама злякалась того, що сказала, але Спалах чомусь не розлютився. Він стояв і дивився собі під ноги. Тільки тут Фана помітила, що він невеликий на зріст, зовсім не такий загрозливий, як у грі, і дуже засмучений.
— Пробач, я не хотіла.
Принц повернувся спиною, постояв секунду й зник у низьких дверях горища. Не розуміючи, для чого вона це робить, Фана побігла за ним:
— Зачекай, я...
Але його швидкі кроки вже лунали десь на першому поверсі. Фана повільно попленталася по коридору, стягла з голови блакитного капелюшка й байдуже поклала його на підвіконня навпроти класу Барбі.
Коли чиясь рука лягла їй на плече, Фана з раптовою радістю вигукнула:
— Спалах!
На неї дивились ясні, пильні сірі очі вчительки Еріони:
— От тепер ти розповіси мені все.
• Чому Фана ледь не зірвалася з даху будівлі?
• Як ви вважаєте, чому Спалах допоміг дівчинці?
VIII
— Ви мені не вірите? — Фана кліпала очима, готова розрюмсатись. Еріона, геть забувши про свій учительський авторитет, сиділа на столі й зосереджено хитала високим шкіряним чоботом, котрий нагадував старовинне ковбойське взуття, хіба що в ковбоїв не було такого невеличкого розміру ноги.
— То ви мені не вірите? — ще нещаснішим голосом перепитала Фана. — Ви скажете зараз, що цього не може бути?
Еріона зітхнула. Коли вона, семирічна дівчинка, з ілюмінатора космічного корабля востаннє озирнулася на свою рідну загиблу планету, єдині слова, що крутилися в Еріониній голові, були: "Цього не може бути!" Відтоді Еріона подорослішала й зрозуміла,, що на будь-яку подію немає реакції дурнішої й жалюгіднішої, ніж слова: "Цього не може бути!" Ось тому зараз Еріона — доросла людина, Еріона-вчителька — суворо й спокійно сказала:
— Один з них — високий, весь у чорному, із темно-синім волоссям?
Фана гаряче закивала.
— Ось що, — Еріона нарешті схаменулась і зіскочила зі столу на підлогу, — покажи мені їх. Я хочу з ними поговорити.
— Вони небезпечні.
— Небезпечніші за шостий Б?
Перелякана й спантеличена останнім Спалаховим учинком, Фана змусила себе всміхнутися:
— Добре, панно Еріоно, я спробую. Вони часто приходять порадитись із моїм "геніальним" дядиком. Зустрінемось увечері. Якщо Ви згодні сидіти в кущах і підглядати у вікно, у нас усе вийде.
Спостерігаючи, як Фана, Аг і Темний, напружено озираючись, ідуть шкільним двором серед безтурботних, галасливих дітей, Еріона сиділа вже не на столі, а на підвіконні, де суворо заборонялося сидіти учням. Не годилося так чинити, але, зрештою, хіба в шкільному статуті сказано, що вчителям заборонено сидіти на підвіконнях? Та не про те вона думає.
Думати треба про трьох дітей, пригнічених, може, вигаданою, а може, і справжньою небезпекою. До того ж й уроків у неї сьогодні більше немає. Еріона підхопила свій невеличкий шкірзамінниковий рюкзак і швидко вибігла з класу. Якщо поквапитись, вона наздожене їх біля крамниці й уже не випустить з поля зору.
А в цей час принц Спалах роздратовано гасає туди-сюди стежкою на схилі пагорба. Принци обрали цей пагорб місцем зустрічей, коли не хотіли залучати до своїх розмов комп'ютерного генія.
— Це просто неможливо! Чому мені їх шкода!
Морок поклав руки йому на плечі, примусив сісти, зазирнув у вічі:
— Тому що їм тебе шкода. Тому що їм на цьому астероїді, законсервованому в склянці, так само тяжко й самотньо, як тобі, як нам. Ми втратили дорогу у свій світ, а ці люди втратили свій світ, і ти розумієш, що вони відчувають. Коли когось розумієш, брате, нізащо на світі не зможеш бути йому справжнім ворогом.
— Досить, — раптом важко й твердо сказав принц Вигук. — Час і мені особисто познайомитися з нашими ворогами-неворогами.
Люди звикли жити на астероїдах, але не змогли звикнути до їхньої мертвої, камінної поверхні. Тоді люди застелили астероїди штучною травою й прикрасили синтетичними деревами та кущами. Ось у таких кущах зараз, нерухомого теплого астероїдного вечора, залягли, підклавши рюкзаки під голови, Аг і Фана. Аг нервувалася:
— Ну, то де твоя Еріона? Навіщо ти взагалі їй розповіла? А раптом настукає батькам або просто піде до твого дядика? Що тоді буде?
Фана не встигла відповісти, бо в ту мить їй страшенно захотілося спати. Щоправда, для Аг також стала байдужою її відповідь. Аг зручно вмостила голову на рюкзаку й теж задрімала на хвилинку. "Добре, що сьогодні за диск відповідає Темний", — була остання думка Аг.
Принц Вигук, сівши поруч і поклавши обидві руки дівчатам на голови, ступив у їхні сни.
Аг снилося, що вона здирається на височенну скелю. Вітер грав її коротким волоссям, пальці міцно стискали каміння, полум'я вогнища тремтіло десь далеко внизу, і дихалось так глибоко, як ніколи раніше.
Фана бачила високі та широкі мармурові сходи. Біля їх підніжжя розкинулися клумби, де квіти висаджено складними різнобарвними візерунками. Квіти були справжні, вони пахли краще за найдорожчі мамині парфуми. Фана спускалася тими білими сходами, ледь торкаючись їх білими черевичками на золотих застібках.
Вигук тихо сказав:
— Ми не заподіємо шкоди тому, що лишилось від вашого світу, ми загубили дорогу у свій. Віддайте диск, і ми підемо. Той, хто втрачає найдорожче, утрачає бажання володіти хоч цілим усесвітом. Присягаюсь, ми просто підемо!
Фана уві сні схлипнула. Аг тяжко зітхнула. Цієї миті Вигук почув якийсь рух у себе за спиною. Принц озирнувся. Перед ним стояла висока білява дівчина. Доросла дівчина, рівна йому зростом і, здається, фізичною силою. І ще, здається, він бачив її вчора на вулиці.
— Значить, усе це правда.
Вигук мовчав.
— Відійди від них.
Вигук не рухався. Еріона стисла кулаки й зробила крок уперед.
— Стій.
Тихий голос ударив її в груди, змусив зупинитися, звів перед нею невидиму стіну. Еріона згадала Фанині слова: "Для Вигука є спеціальна пісенька", — та Еріона її не знала. Вона мить повагалася, а тоді, дивлячись на заснулих дівчат, заспівала своїм низьким, хрипкуватим голосом стару колискову.