що кучерями спадала йому на плечі. [...]
Іванові Силі проломили череп, тож операція була складнюща. Хірурги навіть замінили перебиту черепну кістку на платинову пластину. Всі чекали, коли хворий прийде до тями і чи взагалі прийде.
— Що бажаєте? — мсьє Фрасьє відкрив свій розкішний бар.
Не встигла мадам вибрати напій, як до кабінету влетів захеканий черговий.
— Ожив! — здивовано видавив він із себе. Всі кинулися до палати Івана Сили.
Хлопець лежав із перебинтованою головою і дивився в стелю.
— Мій коханий ведмедику! — мадам молитовно склала руки. — Ти пізнаєш мене?
— Так, пані Аделіє, — самими губами мовив Іван. — Поворухніть рукою, — попросив мсьє Фрасьє. Сила підняв руку.
— А тепер ногою, — вів далі головний лікар.
Іван зігнув ногу в коліні.
— Мадам, я вас вітаю! — чарівно всміхнувся мсьє Фрасьє. — Схоже, ваш богатир оминув найсерйознішу небезпеку. [...]
Іван Сила одужував доволі швидко.
Газети тільки й писали про таємничий напад на найсильнішу людину Європи та як проходить лікування.
— Цирк "Бухенбах" оголосив канікули. Але ніхто з циркачів не роз'їхався — не хотіли залишити Івана на самоті.
Його палата перетворилася на міні-цирк. Мілка з Ренатою його доглядали, Голий розповідав анекдоти, Пандорський з Фандіго забезпечували охорону, мавпочка робила масаж і зачіску. [...]
З Іванової палати постійно чувся галас і сміх, тож неедоволені сусіди стали нарікати. Зрештою, циркачі почали давати для хворих вистави, і всі помирилися.
Коли Мілка опинялася з Іваном на самоті, вона брала його за руку і лагідно дивилася у вічі.
— Бідолашний! — казала вона.
— Мілко! — тільки й міг промовити Іван, тонучи в її бездонних синіх оченятах.
День по дневі між ними виникало щось більше, ніж дружба, і це вже завважували всі.
Одного дня Івана провідав навіть карлик Піня. Він простяг хворому кілограм вівсяного печива в пакеті, насторожено зиркаючи на Пандорського. Той лише задоволено погладжував бакенбарди. [...]
РОЗДІЛ 39,
в якому Америка є Америкою
Хоч як пані Бухенбах не хотілося прощатися зі своїм мушкетером, але цирк мусив на себе заробляти. Випробовувати долю в Європі директриса більше не бажала, тож цирк "Бухенбах" подався за океан.
Америка вражала всім — ідеями, багатством, людьми. Все тут змагалося, галасувало, надималося. "Успіх і конкуренція" — здавалося, тільки ці два слова викликали справжні емоції у тутешніх мешканців, які в надії на кращу долю з'їхалися сюди з усіх кінців світу. Фізична міць для американця не менша чеснота, ніж тугий гаманець. Тому цирк "Бухенбах" мав чудову виручку.
Іван Сила тепер виступав у римському шоломі з пишним пір'ям, аби про всяк випадок убезпечити себе від випадкового удару в травмоване місце.
Його знали, упізнавали, зупиняли на вулицях і просили автографа.
Якось, коли Сила повертався з прогулянки, біля нього пригальмувало розкішне бордове авто з відкритим верхом. Звідти вийшов усміхнений смаглявий пан у смугастому костюмі, з вусиками-щіточкою. В його модній краватці блищала діамантова шпилька.
— Ви — Джон Сила? Я не помиляюся? — мовив він, пересовуючи товсту сигару з одного кутка губів у другий.
Іван кивнув головою.
— Я — містер Піцікато. Тримаю парі, що ви не витримаєте мого кабріолета. Називайте будь-яку суму, — горбоносий американець обіперся ногою на колесо.
— Як це не витримаю? — не зрозумів Сила.
— Я хочу переїхати вас машиною. Якщо виживете, отримаєте, скільки захочете, — він показав здорові білі зуби.
Івана зачепила зарозумілість цього американського вискочки.
— П'ять тисяч, — мовив він і почав знімати піджак.
— О'кей, — Піцікато спритно скочив за кермо. Авто загуркотіло і повільно почало наїжджати на Івана. Тут невідь-звідки взялися фотографи і затріскотіли своїми камерами. Іван стиснувся в кам'яний клубок м'язів, і авто переднім колесом переїхало йому через груди.
— Ет, цирк на дроті! — зітхнув Іван. — Бачили б мене тато з мамою! Ото би всипали березової каші!
Нарешті й заднє колесо переповзло через хлопця. Сила встав і почав обтріпуватися від пилюки.
— Це неймовірно! Бравісимо! — вигукував Піцікато. знімаючи шкіряні рукавички. Він потиснув Іванові руку і просто на капоті почав виписувати чек. Усе це ретельно знімали фотографи. Вручаючи винагороду, пан підняв правицю догори: "Містер Піцікато — власник автомобільного заводу. Хай вам щастить. Джоне Сило!". Далі скочив у авто, в якому вже сиділи фотографи, і за ними тільки закурилося.
На другий день в газетах з'явилася реклама "найбезпечнішого автомобіля" зі світлинами, на яких машина переїжджає через Івана Силу.
— Ех, Америко! — зітхнув хлопець, розглядаючи принесений Пандорським часопис. — Гроші тебе псують!
— Гроші хоч кого зіпсують, юначе! — почав напудровувати собі обличчя імпресаріо. — Тому тримайтеся від них на розумній дистанції.
— Це як? — здивувався Іван.
— Треба мати їх рівно стільки, щоб про них не думати найближчим часом. [...]
РОЗДІЛ 41,
в якому постає питання про найсильнішу людину світу
[...] Та пригоди цього дня не закінчилися. Іванові принесли запрошення на вечерю в ресторані "Самурай" від пана Тосіко Хамацурі. Спочатку його з Міхою там частували всілякими екзотичними японськими наїдками та напоями, від чого їм з незвички було не зовсім добре. [...] Після учти зірку цирку запросили в окремий кабінет, де сиділо двоє японців.
— Тосіко Хамацурі, — представився старший із них. — Маємо честь запропонувати вам бій за звання найсильнішої людини світу.
Він усміхнувся.
— Без сумніву, ви не маєте собі рівних в Європі та Америці, але є ще й Азія.
— Особливо Японія, — додав маленький з тоненькими вусиками.
— Чи чули ви що-небудь про Пацаку Мацурі, якого в нас кличуть Чорною горою? — запитав старший, поправляючи тоненькі окуляри.
— Панове, я еже не борюся на арені, — заперечив Іван. — У мене серйозна травма.
— Але ви ще не знаєте наших умов, — неухильно продовжував Тосіко Хамацурі. — Японські корпорації готові заплатити 150 тисяч переможцю і 50 тисяч — переможеному.
Умови були справді привабливі. Особливо перед від'їздом додому.
— А головне. — Тосіко Хамацурі узяв до рук позолочений ціпок, — йдеться про звання найсильнішої людини світу.
Іван задумався. Вони з Мілкою вирішили одружитися. А з такими грошима можна навіть покинути цирк.
— Згода! — потиснув він руку японцеві.
— Поєдинок відбудеться за тиждень. Розрахунок на місці, — діловито прощався Тосіко Хамацурі. — Ах так, забув сказати. — він торкнувся рукою чола, мовби щось згадуючи. — Боротьба вестиметься в японському стилі, а не європейському.
"От бісові діти", — подумки вилаявся Іван і поспішив повідомити новину друзям.
РОЗДІЛ 42,
в якому нарешті встановлюється істина
Мадам Бухенбах гнівалася, як сто чортів! Що за свинство! Іван Сила домовився про головний бій, не порадившись із нею.
— Мій коханий ведмедику! — лащилася вона, хоча в її очах спалахували іскри. — Я стільки для вас зробила, а ви дієте за моєю спиною. Це як мінімум непорядно.
Іван скипів (киплять не тільки чайники, а й великі люди).
— Пані Аделіє, нарешті я зрозумів, які гроші ви заробляєте на мені! Скільки ви отримали за бій у Німеччині? А за поєдинок з Джебсоном? А в Іспанії?..
Мадам Бухенбах кинулася до рятівного шампанського. Тремтячою рукою вона налила повний келих.
— Якщо ти хочеш, аби наш цирк збанкрутував, то можеш робити усе, що завгодно, — мовила приречено вона.
— Гаразд, — задумався Іван. — Враховуючи, що ви оплатили моє лікування, третина виграшу — ваша. Якщо програю — не отримаєте ні шеляга.
Мадам мовчки перехилила келих.
Поєдинок за звання найдужчої людини світу викликав неймовірний ажіотаж.
У розкішному спортивному палаці набилася купа кореспондентів. Особливо багато їх було з Японії. Там не мали жодного сумніву, що Пацака Мацурі стане світовим чемпіоном. Зрештою, японці тому й оплачували поєдинок.
Іван, як завжди, зранку добре попоїв, зробив силову гімнастику, погрався з мавпочкою, послухав поради Міхи, попригортав до грудей Мілку (два підходи по двадцять разів) і вирушив на ринг.
За великим рахунком він нічого не втрачав: отримає або сто п'ятдесят тисяч, або п'ятдесят. На відміну від Пацаки Мацурі, якому головне було звання переможця, слава Івана не цікавила. Тому верховинець хвилювався набагато менше за суперника. А часто саме це має вирішальне значення.
Чорна гора справді виявився горою, у півтора рази більшою за Івана. Тільки горою м'яса. М'язами це було назвати важко, адже еони практично не мали форми. За японськими правилами перемагав той, хто виштовхає суперника за коло.
Суддя дав сигнал, і Пацака Мацурі з розгону втелющився в Івана. Але очікуваного японцем ефекту не сталося. Сила міцно стояв на ногах, натомість Чорна гора відпружинив назад. Іван спробував схопити суперника в свої лещата, але той був чимось намащений і весь час вислизав.
Поєдинок затягувався. Обидва борці вже дихали, як бугаї. Зал поділився навпіл. Одні кричали: "Джон Сила!", інші ревли: "Мацурі! Мацурі!".
Але суперники вже порядно втомилися. їхні велетенські від фізичного напруження очі аж виблискували, а з волячих потилиць градом котився піт. Сили були приблизно рівні.
І тут Пацака Мацурі наважився на вирішальну атаку. Він знову з розгону вдарив усією масою Івана.
Але парубійко в останню мить встиг трохи відхилитися, тож Макурі, ковзнувши тілом по Іванові, вилетів за коло. Та ще й так. що повалив трьох фотокореспондентів і представника відомого благодійного фонду.
Японці схопилися за голови. (Добре, що не за самурайські мечі, що їх кожен порядний японець мусить тримати при собі).
Чорну гору довго не могли підняти на ноги, бо він добряче-таки потовкся об лаву.
Зате Іван відразу опинився у вируючому людському морі, яке простягало до нього сотні рук. Але він шукав поглядом Мілку. Вона стояла позаду всіх у чудовому солом'яному капелюшку, прикрашеному квіточками, і плакала.
"Маленька моя!", — зітхнув Іван і почав роздавати автографи.
Що тут скажеш? Любов творить дива. Чи не тому наш герой переміг, що поруч билося сповнене найпалкішого почуття закохане ніжне серденько? Хтозна...
ПІСЛЯМОВА
Україна славиться своїми силачами. Але не тільки Василь Вірастюк з Івано-Франківщини чи брати Клички з Київщини належать до найдужчих людей світу.