Уночі, він запитує її про Дениса. Жінка сміється з того, що Федот її ревнує, і сварка закінчується примиренням.
XXII
Денис — наймолодший син Гордія та Мотрі Кошари. Він безжалісний, лінивий, грубий і злодійкуватий. Хлопець працює у колгоспі і займається полюванням. Він завжди запізнюється на роботу.
Оксен наказує Денису і Сергію навозити з лісу деревину. Чоловіки працюють справно.
Сергій — "худий, вузькоплечий, але витривалий чоловік. Має рівний, тонкий ніс, високий лоб, маленькі губи".
Після обіду, Кошара йде до лісової криниці по воду. Там зустрічає Юлю, яка прийшла попрощатися, бо їде.
Денис обнімає її. Юля каже йому приходити ввечері до верб.
XXIII
Тимко разом із Марком, Денисом і Павлом Гречаним косять артільне сіно. До Вихора прибігає заплакана Орися. Дівчина каже, що її батько завіз всі речі в інше село, де вона повинна жити. Але Орися втекла до Галі Басаврючки.
Тимко каже Орисі побути до вечора у Галі, а він щось придумає.
Він згадує, як разом з Орисею цілими годинами стояв, обнявшись, на ташанському мосту.
Коли хлопець заходить у сіни, чує розмову батьків. Йонька каже, що Тимко, не його син, сів йому на шию і нічого не робить. Повечерявши, хлопець бере весло і йде до Ташані. У садку він зустрічає Йоньку. Старий йде з хлопцем, тому що боїться, що наловлену рибу він продасть і забере собі гроші.
Коли вони добираються місця, Тимко щосили б’є старого веслом, переганяє човен на інший берег і йде до Марка. Він просить його бути за боярина і йде до Галі Басаврючки, де ховається Орися.
Йонька довго лежить нерухомо і міркує, як вибратися до потрібного берега. Зробити це нелегко, бо він знаходиться на острові. Старий вирішує там переночувати.
Уранці Охрім бачить, як на острові рухається копиця сіна. Він прибігає у сільраду і каже, що бачив особливо небезпечного злочинця. Гнат біжить на Ташань шукати порушника, але нікого не знаходить. Охріма за брехню змушують чистити сільрадівську конюшню, а Йонька приходить додому аж опівдні.
XXIV
До Троянівки приїжджає міліціонер, який повідомляє про початок війни. Людям наказують розходитися по роботах, і вночі закривати вікна ряднами, бо ворог бачить з літака світло і бомбить.
Люди працюють тривожно: кожен чекає новин із фронту.
Перша ніч тривожна. Люди збираються біля дворів, пильнуючи небо, але воно тихе, мирне. Люди сподіваються, що німці зникнуть, як у 1918 році.
XXV
Тимко та Орися живуть у далекої Орисиної родички — самотньої тітки Параски. Молода сімейна пара добре хазяйнує, до того ж допомагає у всьому старій.
Звістка про початок війни змусила їхні душі постійно тривожитись. Енергійна, весела Орися робиться мовчазною і похмурою. Тимко часто курить і мовчки сидить під хатою. Іноді до нього приходить Марко.
Орися постійно плаче, каже, що не зможе жити без коханого. Тимко відповідає, що сльозами не зарадити горю.
Одного вечора до Тимка приходить Северин і просить притулку на кілька днів. Вихор не відмовляє, адже колись він врятував його від смерті. Орися наполягає вигнати Северина. Тимко розуміє, що Орися може все розповісти людям, і тоді посадять їх обох.
Коли дівчина повертається додому, то бачить у своєму дворі Гната із Сергієм і Денисом. Вони обшукують помешкання. Орися виганяє з двора чоловіків.
Пізно вночі Тимко випускає свого постояльця.
XXVI
26 червня Троянівка отримує перші повістки з військкомату. Із старших викликають Панаса Гичку, Микиту Чугая, Охріма Горобця, а з молодших — Дениса Кошару, Сергія Золотаренка, Тимка Вихора, Уласа Хомутенка і Марка Дудочку. Біля колгоспу лунає плач і крик. Всі прощаються з рідними. Орися дає Тимку в хустинці шматочок коси, щоб не забував про неї.
У дорозі всі мовчать, щось думають своє, але потім починають спілкуватися один з одним і співати. Рано-вранці вони дістаються військкомату. Двір наповнений мобілізованими.
Лейтенант призначає Микиту Чугая старшим у групі троянівців.
Чоловіки проходять медогляд і шикуються у шеренги. Тимко прощається з Павлом Гречаним і каже йому, що йде навчатись у тил.
КНИГА ДРУГА
I
Люди як ніколи чекають газет, щоб дізнатися новини. А вісті тільки невтішні: німці палять, убивають, грабують.
Кожне село готується захищатись: створюються групи людей по боротьбі з німецькими парашутистами. У сільраді постійно чергує Гнат. Ташанський міст охороняють Кузь, Бовдюг та Гаврило Вихор.
Кузь каже іншим чоловікам, що не розуміє, яким чином німці просовуються вперед. Гнат відповідає, що це така політика влади: спочатку заманити ворога, а тоді бити його. Наказують все палити: зерно, заводи, щоб нічого не дісталося німцеві.
Оксен їде у Зіньків. По дорозі бачить багато машин з евакуйованими євреями.
Корнієнко повідомляє Оксену, що німці перейшли Дніпро, тому наказує евакуйовувати село, роздати хліб колгоспникам. Корнієнко дає Оксену пістолет.
II
Бійців, які відбилися від своїх частин, командири завертають у дніпровські окопи.
Група Дороша витримує сім днів атаки. Залягає тиша. Валентин посилає сержанта Чохова на лівий берег, де хтось ще стріляє. З Чоховим ідуть Чумаченко і Огоньков. На дорозі вони бачать розбиту гармату. Хтось кричить стояти. Сержант Чохов каже, що вони "свої" і наказує вести їх до головного. Головним є Микита Чугай. Чохов запитує Микиту, чому він не прислав до їх зв'язківців. Чугай відповідає, що він не вчився у військовому, тому не знає, як правильно зробити.
Уночі двадцять людей рушають на улоговину. Ворожий снаряд попадає у мінний склад. Чумаченко йде на розвідку. Чоловік знаходить заритих у пісок людей. Всі вони вже мертві. Раптом він чує стогін і бачить засипаного до пояса лейтенанта Дороша. Він несе його до своїх бійців. Дорошу роблять перев’язку, і всі йдуть далі.
Дорош постійно має видіння, що боєць сидить під деревом і ніби спить. На ньому горить одяг, але чоловік не кричить, а сидить мовчки.
Військові просуваються у нелюдських муках. Усі голодні та ослаблені.
Вони знаходять дорогу, добираються хутора і стукають у першу хату. Їх зустрічає дід. Він дає їм підводу. Син старого, Микола везе їх на Борзенків хутір до кума Никифора. На півдорозі чутно гудіння машини. Бійці ховаються при дорозі. Погасян дає знак, у шофера стріляють. Машина з'їжджає в кювет і глухне. Мертвий шофер лежить, двоє німців тікають, відстрілюючись. Вони ранять Огонькова. Дорош сідає у машину і везе побратимів.
III
У троянівському колгоспі відкривають комори, стайні. Біля контори стоять підводи, навантажені продуктами.
Оксен просить дружину евакуюватись, проте вона відмовляється.
Гамалія каже Григору розібрати і заховати сільськогосподарську техніку, роздати людям зерно, закопати деякі продукти.
Оксен та Гнат супроводжують евакуйованих. Як тільки вони доїжджають до перших хат, із соняшників виходять два бійці. Гнат показує їм документи. Людей пропускають, тільки забирають Гнатового коня, як "військове майно".
Біля будинків сплять бійці. З хати виходить капітан Гребєшков, оглядає документи Оксена і Гната і пропонує їхати разом, бо може статись оточення. Капітан веде бійців на Харків, де будуть формуватися дивізії.
Оксен все-таки вирішує частину шляху пройти разом з ними. Серед воїнів, він впізнає свого земляка Панаса Гичку. Чоловік розповідає, що німець дуже атакує, а у радянських воїнів немає техніки. Він дуже жалкує за бійцями, які втопилися у Дніпрі.
У лісі вони зустрічають з півдесятка партизанів на чолі з Олифірем Кузьменко.
Капітан знову пропонує Оксену їхати з ними, проте той відмовляється. Гнат же вирішує їхати за військом.
IV
Тимко Вихор, Марко Дудочка, Сергій Золотаренко і Денис Кошара перебувають у Святогорську в запасному артилерійському полку. Вони не вивчають військову справу, а виконують різну роботу: риють окопи, плетуть тини, працюють на кухні. Старші дивляться на них, як на тих, що ходять без діла.
Незабаром Дениса Кошару і Сергія Золотаренка переводять на навчання. На другий день зникає один троянівець Гарасько Сич.
Лейтенант Махоткін допитує Тимка про Гараська. Вихор каже, що нічого не знає, до того ж додає, що збирається на фронт. Махоткін каже, що це йому не вдасться.
Уже в курені Марко зізнається, що був свідком утечі Сича, і просить Тимка нікому про це не розповідати. Вперше Тимко задумується над тим, що навіть серед односельчан є погані люди.
Уранці людям наказують збиратись у дорогу. За кілька днів вони проходять Слов'янськ, Костянтинівку, Дружківку, шукаючи військову частину. Люди, надіючись, що їх скоро обмундирують, беруть найкращий одяг, який у дорозі рветься. Сухий пайок закінчується, усі голодують. Вони доходять до станції Яма, яку недавно бомбили німці. На колії — ешелон з пораненими. Серед них Тимко впізнає свого брата Федота. Він запитує про сім’ю. Тимко розповідає, що покидав усіх живими. Федот просить брата збігати купити яблук. Коли Тимко повертається назад, ешелону вже немає.
Надвечір колона підходить до степового села Розендорфа — місця розташування німецьких колоністів. Тимко, Марко, галичанин Прокопчук і татарин Ахметка заходять до найближчого будинку.
Командир дає Тимку пістолет і наказує перевірити чи все спокійно. За селом Вихор бачить стару жінку, яка щось шепоче. Він веде її до командирів. Комісар каже, що це божевільна німкеня з колоністів, і наказує її обігріти.
Наступного ранку всі мандрують по Воронезькій області. Нарешті зупиняються у якомусь великому селі. Тимко з товаришами перебуває у хаті ще не старої жінки, яка живе з двома дітьми і батьком. Хлопці допомагають їй по господарству.
У це село приходять арештовані. Усі шикуються на майдані. Комісар каже, що передає арештованих цій частині, і просить чесно служити трудовому народу. Тимко не розуміє, де він знаходиться. Один чоловік, каже, що всі тут неблагонадійні.
Хлопець повертається на свою квартиру, куди приходять ще двоє молодих хлопців. Вони зганяють діда, займають найтепліше місце і найперші приймаються вечеряти. Одного звуть Госька, другого — Тоська.
Тимко, навіть не підходить до столу з їжею. Марко кладе у тканину декілька картоплин, і хоче віднести Тимку, але Тоська вдаряє Марка по руках. Гаряча картопля обпікає Марка.
Злий Вихор йде до командування і запитує, за що він тут. Костюченко відповідає, що за переховування злочинця Северина Джмелика.