Та нарешті з'явився Стороженко. Той був наляканий і водночас здивований, що саме Юрко виявився Чорною Рукою. Гліб уже був готовий віддати триста гривень, бо приніс те, що вимагали у підкинутій записці.
Розділ 17. Тут Чорна Рука знову погрожує
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Юрко остаточно зрозумів свою поразку. Він сказав, що гроші йому не потрібні, і пояснив, що він не Чорна Рука. Йому стало соромно, що підозрював Стороженка і навіть називав щурякою. Гліб зізнався, що не збирався стукати Блосі чи Андронакі. Юрко попросив пробачення і нікому не розповідати про це непорозуміння.
Коли Юрко пішов на зустріч зі Шпигом разом з Джентльменом, то розповів про усе, що дізнався. Шпиг сказав, що відтепер вони будуть зв'язуватися через бармена Савку, який працює у барі на Ярославовому Валу. Савку було легко впізнати, бо той мав величезні вуха. На прощання Юрко пообіцяв, що обов'язково знайде Чорну Руку, бо потрібно було рятувати Олеся.
Наступного ранку у гімназії все йшло як завжди. Стороженко привітався так, ніби вчора нічого не сталося. Голіцин нагадав про годинник, вкотре отримавши обіцянку швидко викупити. Мартинюк хвалився розробленою вчора стратегією гри, яка дозволить напевне дати "тридцяткам" доброго чосу. Та після перерви Юрко сам отримав записку від Чорної Руки. У ній було написано: "Не думай що про тебе забули гроші принесеш завтра туди куди той раз. Тільки одна година плюс. Той раз пробачив тепер ні".
Розділ 18. Тут гімназист виправляє помилку
Юрко не злякався, а зрадів, що Чорна Рука сама пришвидшує події. Того дня після уроків Юрко не відразу пішов додому. Спершу перевірив, як детективи в книжках, чи, бува, не стежить хто за ним. Потім відправився на Ярославів Вал, знайшов потрібний бар і передав Савці записку для Шпига.
Спав гімназист знову погано. А вранці, виходячи з дому, отримав від двірника записку. Хлопець пробіг очима Шпигову відповідь. Потім, не довго думаючи, запхав паперовий клаптик у рот,бо так робили герої прочитаних ним пригод.
Після уроків Юрко відразу поквапився додому, щоб взяти з собою бульдога. На Подолі знайшли уже знайомий покинутий будинок. Тут Джентльмен почав помітно хвилюватися, упізнав місце й напевне вирішив: знову його зрадили, привели туди, звідки не так давно забрали. Юрко заспокоїв собаку. У кімнаті досі була пляма крові. Хлопець витяг з кишені заготовлені гроші і поклав під стару дошку. Потім хлопець пішов геть. Та діставшись перехрестя, раптом іншою дорогою пішов назад у будинок. Вів його бульдог. На всьому шляху наздогнати їх спробував лише один волоцюга, та Юрко не зважав.
У будинку Джентльмен перший відчув чужого. Оббіг будинок, з шаленим гавкотом рвонувся всередину крізь дверну пройму. За мить звідти долинув крик: "Забери собаку! Геть, кажу!" Той, хто прийшов по гроші, дерся на підвіконня, відмахуючись ногою. Коли ж підняв голову і глянув перед собою, побачив Юрка. Хлопець, а ним виявився Лев Голіцин, звалився вниз назовні, щоб не дістатися собаці. Джентльмен підстрибував, намагаючись клацнути втікача зубами за зад. Голіцин кинув Юркові гроші, але той не збирався підіймати свій скарб. Юрко відчував до Лева огиду. Тут з-за рогу будинку виступив Назар Шпиг. Юрко не міг пояснити собі: як це відставний поліцейський так швидко перевтілився з волоцюги на самого себе.
Розділ 19. Тут звучать викриття й звинувачення
Нарешті у двір прибіг бульдог. Юрко говорив однокласнику про те, що цілий рід Голіциних – зрадники. Шпиг мовчав, а хлопець продовжував викриття: зіпсований козацький рід Безпалих, як і Голіцини, триста років служив не Україні, а російському цареві. І Безпалі, і частина Голіциних служили вірою і правдою царським наступникам – більшовикам. Нарешті, вже в наші часи, батько Голіцина робив усе можливе й неможливе, щоб отримати державну посаду в Києві. Юрків тато начуваний про це… Юрко не говорив – кидав слова в лице Голіцину, шмагав того словами, наче різками. Однокласник тягнув з дому все, що міг продати, але перейшов межу – залякував, погрожував, шантажував інших. Коли Ліза образила його самолюбство, Лев вирішив знову прислати Юркові чорну мітку.
Шпиг зупинив Юрка, коли той хотів битися з Голіциним, і сказав, що ніхто про це нічого не дізнається, бо на карту поставлено долю ні в чому не винної людини. Тож Шпиг почав допитувати Голіцина про те, хто зарізав Яшку Зозуленка. Спершу Лев говорив, що нічого не знає. Потім зізнався, що чув коротку сварку двох чоловіків, які прийшли після нього. Один щось вимагав, а той не давав, товк про гроші й документи. Одного звали Зозуленко, другого – Сопля. Шпиг відпустив Голіцина, і той побіг геть.
Розділ 20. Тут Шпиг дає гімназистові по шиї
Спершу Юрко образився на Шпига, але залишився, бо хотів дізнатися, чим уся ця історія нарешті закінчиться. Юрко подався за відставним міліціонером кудись углиб Подолу. Пес дріботів поруч, намагався не відставати. Шпиг не гнав від себе почет. Навпаки, сприйняв хлопчика й собаку як належне. Нічого не казав, аж доки дісталися до початку Костянтинівської. Тут він спинився і порадив хлопцеві йти додому. Потім сказав, що мусив відпустити Голіцина, бо той як не цю гидь робитиме, то іншу, та рано чи пізно хтось писок йому таки натовче.
Тепер Шпиг мав знайти Соплю, якого насправді звали Аркадій Сипливець. Шпиг знав його давно, бо то був вуличний грабіжник, гопник. Сопля із Зозуленком були не найкращі друзі, та все ж досить добре знайомі. Щоденник міг забрати саме Сопля. Через це й сварка в них сталася, через цю реліквію. На цей товар є лише один покупець.
Юрко відмовився йти додому, а вирушив із Шпигом до розбійницького лігва. Хлопчик залишився осторонь, а Шпиг пішов шукати Соплю. Та швидко він повернувся і сказав, що Сопля сьогодні вдень забрався геть з того місця, де був. За дві години він буде на іншому місці, тож Юрко і Шпиг пішли до детектива додому. Шпиг жив у невеличкій квартирі на Михайлівському провулку на першому поверсі. Власника будинку витягнув колись із кримінальної халепи, тож плату за житло вносив доволі символічну.
Біля парадного Шпига вже чекали Медвідько і Стрельцов. Шпиг мав їм у чомусь зізнаватися, та раптом вони звернули увагу на Юрка. Назар Захарович вдав, що саме знайшов цього хлопця, який втік з дому і якого розшукували батьки. Він жестом підкликав Юрка до себе і влупив потиличника. Не сильно бив, але відчутно. Від удару в Юрка аж кашкет злетів з голови. Дзявкнув бульдог, реагуючи на зраду. На запитання Стрельцова, чому Шпиг не завів хлопця додому, той сказав, що збирався ще провести профілактичну розмову. Усі зайшли в квартиру, хлопця закрили у сусідній кімнаті.
Розділ 21. Тут ображений гімназист знову підслуховує, а потім шукає летюче авто
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Хоч Юрка переповнювала образа на Шпига, він зметикував, для чого це все. Юрко вирішив підслухати розмову дорослих. Шпиг доводив, що Олесь Добрянський не вбивав Яшку Зозуленка. Злодюгу вбили, щоб пограбувати. І вбив його такий собі Сипливець Аркадій Якович. Медвідько сказав, що то відомий тип, здатний на все. Шпиг сказав, що не знає, де той зараз, тож вони зараз тут марнують час на порожні балачки. Медвідько і Стельцов пішли перевертати Київ і шукати Соплю.
Юрко не ображався на Шпига, а вирішив йти з ним шукати Соплю. За словами Шпига, Сопля був зараз на Деміївці, в одному нехорошому місці, на Совських ставах. Там сьогодні велика гра в карти. Шпиг прихопив пістолет і попередив Юрка нікуди не лізти. Хлопець побіг на Хрещатик, щоб знайти таксі. Він мав свої гроші і пообіцяв, що знайде таксі, яке за дві сотні летітиме до потрібної адреси.
Розділ 22. Тут звучать постріли, а в хід ідуть руки, зуби та мудрі голови
На Деміївку, одну з київських околиць, вони й справді не доїхали – долетіли. Шпиг дуже добре тут орієнтувався. Уже пішки вони підійшли до паркана одного з будинків. Шпиг приготував пістолет. Юрко завмер, не знаючи, чим озброїтися йому. Тільки Шпиг торкнувся хвіртки, хтось з'явився. Детектив спеціальним прийомом "приспав" його на годину. Потім обшукав непритомного, знайшов пістолет у кишені, виклацнув обойму і перевірив заряд. Коли Шпиг зайшов всередину, Юрко обійшов будинок з правого боку, там світилося вікно. Хлопець усе бачив і чув. Всередині був круглий стіл і три чоловіки. З трійці найбільше кидався у вічі лисий. Біля нього на краю стола лежала найбільша купа банкнот. Карти лежали біля кожного. Мабуть, лисий зараз вигравав. Другий, у смугастому костюмі, стояв до вікна спиною. Його Юрко не розгледів. Третій був у чорній сорочці, світлому жилеті, і так голосно шморгав носом, що чулося аж на вулицю, через прочинену кватирку. То і був Сопля.
Коли Назар Шпиг зайшов з пістолетами у руках, Сопля міцно вхопився за стільницю і рвучко перекинув стіл. Водночас лисий, рвучко розпрямившись, миттю схопив свій стілець за спинку. Замах, удар – гасова лампа розлетілася. Кімната занурилася в темряву. Гримнув постріл. Хтось заволав від болю, проклинаючи Шпига. Тим часом до вікна, під яким примостився Юрко, вже мчала темна постать. Хтось стрибнув на підвіконня. Ще постріл. Втікач погнав через двір до паркану. То був Сопля. На щастя, його спіймав Джентльмен. Собака вчепився зубами в штани втікача. Міцно зімкнув щелепи. Сопля волав від болю, потім впав, а собака миттю скочив йому на груди і загавкав.
Наступної миті з'явився Назар Захарович Шпиг. Коли собака за наказом Юрка відпустив злочинця, Шпиг відважив убивці сильного копняка, цілячись і влучаючи точно в покусане місце. Дуже скоро Шпиг вивів на двір під конвоєм інших. Чоловік у смугастому піджаку сильно кульгав, з чого Юрко зрозумів: детектив у темряві його підстрелив. Лисий тримався долонею за розбиту голову. Шпиг сказав, що йому тільки Сопля був потрібен, інших відпустив би. Проте доведеться всіх здавати. Детектив запитав, де щоденник. Сопля зізнався, що мав старі списані зошити. Ними раніше хвалився Зозуленко. Потім вони посварилися, побилися… Сопля сказав, що програв цей зошит і скаже, де він, коли Шпиг пообіцяє відпустити його.