Хлопці знову рушили до острова. А чупакабра Нюра загубила їх з ока, коли вони ганебно тікали від Яшки, і тепер шурхала рильцем у густій траві, шукаючи слід. Її цікавив Вірус Федько. Відколи Нюра залишилась сама, без баби Сеньки, їй дуже бракувало тепла та ніжності.
А друзі все йшли і йшли. Раптом Сашко помітив, що у рюкзаку немає Федька. Біленький стояв і розгублено лупав очима…
…А Нюра бігла швидко, як могла. Раптом Чупакабрі стало так сумно і самотньо, що вона зупинилася і присіла прямо на стежці. І тут почулися крики Федька. Він поскаржився свині, що його все болить, бо захищав друзів від ворогів. Насправді ж усе було набагато прозаїчніше. Федько задрімав і незчувся, як випав із рюкзака. Крило, на яке він упав, боліло, тож Вірус не міг злетіти вгору, щоб роздивитися, де всі. Він було кинувся бігти, але швидко пересвідчився, що його лапки занадто короткі, щоб наздогнати друзів. Нюра підставила Федькові свою спину, почекала, поки той міцно схопиться за цупку довгу щетину, і рвонула з місця, наче болід на перегонах "Формула-1". Вірус став насолоджуватись прогулянкою на свіжому повітрі.
…Біленький переживав. Хлопці, які спочатку напалися зі звинуваченнями, тепер утішали та підбадьорювали його. І раптом на стежці всі побачили Нюру, а верхи сидів Федько і кричав, що їде на коняці. Чупакабра образилась за "конячку", різко загальмувала і стала як вкопана. Федько перелетів через її голову, добре, що Сашко зловив його.
До озера було недалеко, тож хлопці рушили, але Федько тепер без Нюри відмовлявся йти. Тож Чупакабру прийняли до гурту.
Розділ 13
Озеро Чорне зустріло їх приємною прохолодою. Вода відкрилась несподівано. Вузенька стежка, якою прямували друзі, вивела їх на піщаний берег, де зазвичай таборилися городяни. Недалечко лежав і острів Собачий, біля якого (судячи з карти Фотошопа) ховалися незліченні козацькі скарби. На березі було порожньо. Професор запропонував скупатися, а потім шукати Фотошопа. Хлопці трохи похлюпались і повиходили на берег. Тим часом Федько, влігшись коло Нюри, сонним поглядом дивився на озера, а свиня мужньо терпіла спеку, хоч мріяла скупатися.
Друзі попрямували вздовж берега до Собачого острова. Федько знову їхав на спині у Нюри. Сашко раптом сховався за стовбуром, бо побачив Фотошопа. Рудий "індієць" Фотошоп дійсно був зовсім близько. Під березами він маленькою саперною лопаткою щось викопував. А беручи це щось у руки, він щоразу прикладав його до грудей, потім цілував, промовляючи якісь незрозумілі слова, і тільки після цього клав у торбинку на поясі. Час від часу йог ставав на коліна, повертався обличчям до найближчої берези і кланявся, стукаючись лобом об коріння, яке випиналося над землею. Павлуша вирішив, що йог здурів. Федько хотів і собі поглянути. Нюра, бажаючи йому допомогти, підсунула своє рильце Федькові під п'яту точку і різко змахнула головою. Раптом Вірус підлетів у повітря, змахнув кілька разів крильцями, зойкнув, гепнувся на всипану сухою хвоєю землю і покотився просто під ноги Фотошопу. Той здригнувся з несподіванки й вирячився на невідому яскраво-зелену істоту. Тієї ж миті вискочив із голосним гавкотом Маркіз.
В індійців є божество Яма. Страшне і безжальне. Вони уявляють його зеленошкірою потворою, яка в супроводі двох чотириоких собак ходить по світі і збирає душі померлих. "Індійський" йог перелякався такого видовища і не помітив красуню-сосну перед собою, з розгону врізався в неї макітрою і впав, гупнувшись, наче поранений буйвіл.
Професор запропонував подивитися, що в торбині. Хлопчаки обережно підійшли до Фотошопа й нахилились над нерухомим тілом. Біленький дістав з торбинки якийсь брудний корінь. Ніякого золота там не було. Фотошоп почав приходити до тями, тому хлопці чкурнули геть.
Йог уже давно збирав у лісі лікарське коріння і трави, але ніколи з ним не траплялося ніяких пригод. А тут – учора пропала карта, на якій він позначав, де і яка рослина росте, а сьогодні – привидівся індійський бог Яма у супроводі чотириоких псів. А він же лише скуштував ту невідому рослину! Це ж треба – такий ефект!
Раптом на галявину вийшли двоє. Один із них виявився лисуватим коротуном з кругленьким черевцем, а другий був високим і дуже худим, чим нагадував Чахлика Невмирущого. Чоловіки говорили про золото, яке хочуть тут викопати.
Професор відразу зрозумів, що це чорні археологи. Друзі, затамувавши дух, спостерігали, що ж буде далі. Товстун мав металошукач. Раптом застогнав Фотошоп. "Чорні археологи" застигли на місці. Мішок упав на землю. В руках у товстуна залишився якийсь невідомий хлопцям прилад. Фотошоп просив пити. І розповів чоловікам, що копав тут, але не договорив. Зіня кивнув Чахлику. Той вмить витягнув пасок зі штанів та зв'язав руки й ноги Фотошопа хитрим вузлом. Йог зі здивуванням і жахом дивився на нападників. Чахлик відтягнув "індійця" ближче до кущів. Потім вийняв із кишені брудного носовичка і запхав його Фотошопові до рота. Худий пригрозив Фотошопу ножем. "Чорні археологи" відійшли від бранця і взялися налаштовувати свій апарат.
Хлопці обдумували план порятунку йога. Але поки вони сушили собі голови, Нюра, яка разом з Федьком та Маркізом причаїлась поруч, не витримала напруги і вилетіла з кущів, грізно сапаючи та сиплячи іскрами з очей. (Все ж таки Фотошоп був родичем її любої баби Сеньки, чого б він інакше жив у її хаті?). Свиня кинулась до бандитів, які вже почали копати землю під однією з беріз. Чупакабра, не довго думаючи, вчепилася зубами у ногу опецькуватого Зіні. Той випустив з рук металошукач. Зіня стрибав на одній нозі, силкуючись скинути Нюру. Чахлик підняв лопату, щоб ударити свиню, але Зіня зашпортався, впав, а лопата просвистала над його головою, вислизнула з рук довганя і зашаруділа в кущах.
З диким криком на арену вискочив Федько. За ним, гавкаючи, кинувся Маркіз. Дальші події нагадували карусель у парку розваг, у якій двигун несподівано закрутився з потрійною швидкістю. Суперники збились в одну велику кулю. Зляканий Фотошоп намагався відповзти і сховатися за деревом. Хлопці тільки лупали очима, пороззявлявши роти. Нарешті Біленький першим вискочив зі схованки на допомогу друзям. За ним кинувся Павло Віталійович, прихопивши по дорозі замашну дровеняку. Останнім вийшов Професор
Аж ось купа розсипалась. Маркіз із гавкотом відскочив убік. Посередині стояли засапані Зіня та Невмирущий. Довгань стискав у руках злякано-жовтого Віруса, а коротун тримав за задні ноги Чупакабру. Худий уже тримав ніж. Чоловіки сказали хлопцям "звалювати", а вони спокійно завершать свою справу. Якщо все пройде гладко, то свиню віддадуть, а Віруса, якого назвали хамелеоном-переростком заберуть з собою.
Пауза затягнулася. Бандити, тримаючи бранців перед собою, позадкували до кущів на іншому боці. Вони нізащо не хотіли відмовлятися від багатств, які, судячи з архівних документів, лежали під оцим самим деревом.
Несподівано з-за товстої сосни за їхніми спинами висунувся довгий дрючок і завдав два коротких, але сильних і влучних удари. "Чорні археологи" відключились. Перед хлопцями явився… дід Ілько власного персоною!
Біленький пояснив дідові, що Вірус – ящірка рідкісної породи.
Дід звільнив йога. Уся увага була зосереджена на його колоритній персоні, тому ніхто не помічав, що роблять бандити. А гладун і сухоребрик тим часом розплющили затуманені очі. Було видно, що мізки їхні ще не працюють. Зате рефлекси до них уже повернулись! Вони тишком-нишком порачкували в кущі і втекли. Але дід заспокоїв хлопців, бо прийшов сюди з дядьком, від якого злочинці не втечуть.
Дід розповів хлопцям, що золото тут справді було, але років із вісім тому його відкопали. Дід колись розповідав Павлуші про це і показував монети в музеї, коли вони до Києва їздили! Павлуші стало страшенно соромно перед друзями – ще б пак, так лажонутися!
Сашко запитав про ті монети з шопи. Виявляється, дід колись був ковалем і сам зробив їх. А букви "І" і "В" — Ілько Вулик. Усі засміялися і пішли додому.
А Сашко прихопив собі металошукач. У кишені тримав срібну монету, яка вже ніяк не могла бути дідовою вигадкою. Поруч чимчикувала чудова, дружна команда, у блакитному небі яскраво сяяло сонце, а попереду чекали ще два місяці найкращих у світі канікул!
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.