Спалах поклав руку на вимикача:
— До того ти ще й розумна. Якби тут раптом стало темно, ти змогла б утекти, але номер не пройде, я вже знаю, як діє ця штука. Ситуація під контролем, сонечко.
Раптом він перестав усміхатися, його обличчя вмить змінилося, стало страшним:
— Де диск?
Дивлячись просто в безжальні срібні очі, Фана думала: "Так, я дурна, вередлива, самозакохана та ще й ляклива, мов курка в зоокуточку. Зараз я розтулю рота й скажу, що диск лежить у кишені Аг. Зараз..."
Фана зблідла й опустила руку у власну кишеню:
— Він тут.
За мить Фана вихопила яскраву іграшкову рогатку. Ще за мить тверда пластикова кулька влучила в єдину лампочку, що освітлювала підсобку. Упала темрява, тільки тонкою смужкою світла вимальовувались нещільно причинені двері. Дивуючись власній відчайдушності, Фана плечем відштовхнула спантеличеного Спалаха, улетіла до порожнього класу, грюкнула дверима в себе за спиною, пронеслася між партами, клацнула вимикачем, занурюючи в темряву й клас, потім побігла довгим шкільним коридором.
Уже на сходах Фана спіткнулася й покотилася б донизу, якби міцні руки не підхопили її.
— Це що за великі перегони?
Фана ніяк не могла перевести дух:
— Панно Еріоно, там... Там... пацюки!
— Що? Звідки?
— Ну... Може, один. Може, він з класу біології втік... Але дуже здоровецький.
— Гаразд, ходімо подивимось.
— Ні.
Фана так заверещала, що Еріона відпустила її й затисла долонями вуха:
— Добре, добре. Якщо ти вже все помила, можеш іти додому.
Провівши Фану довгим стурбованим поглядом, Еріона знизала плечима й зайшла до класу. Невеличке приміщення було порожнє, тобто ніяких пацюків, а також інших живих істот, помітних для ока, у ньому не було. Уже збираючись іти, перед самими дверима Еріона нахилилася й підібрала з підлоги колючий висохлий реп'ях.
— Оце так новина! Звідки б йому взятися на астероїді? — уголос вимовила вона, затискаючи знахідку в долоні.
Дорогою додому, обираючи найбагатолюдніші вулиці, Фана думала: "Так, я дурна, вередлива, самозакохана, ляклива, мов курка, але стріляла я завжди непогано".
VI
Фанин дядик підняв слухавку і якось пригнічено сказав:
— Алло. Так, Лоро, це я.
Кілька секунд послухавши далекий голос, він нервово смикнув головою:
— Лоро, я не хочу про це говорити по телефону! Добре, добре, гра просувається досить успішно. Наші шляхетні друзі вже тут. Щоправда, виникли певні ускладнення, але це скоро минеться.
Він помовчав, кусаючи губи, наче дитина, що от-от заплаче, по. тім силувано всміхнувся, мовби та, якій належав далекий голос, могла його бачити, і твердо сказав:
— Ти будеш королевою галактики.
Поклавши слухавку, геній довго й похмуро дивився в акваріум на червоних і золотавих рибок, потім рвучко підвівся й глянув на невеличке фото, що стояло на його письмовому столі. З фотографії в сріблястій рамці дуже гарна дівчина з блискучим світлим волоссям, розчесаним на прямий бездоганний проділ, дивилася холодно й зверхньо. Усміхалися лише її тонкі вуста.
Фіранка на вікні ледь гойднулася, — це зіскочив на гаражний дах невидимий принц Вигук. Лишатись непомітним було важко, сила магії паморочила голову й плутала думки. Вигук знову одягнув сірого ремінця й пішов нічними вулицями, розмірковуючи про побачене й почуте. "Значить, Володар Синього коридору закоханий. Отже, влада над багатьма планетами потрібна йому не для того, щоб зміцнити їх, досягти ладу й могутності, а для того, щоб подарувати галактику, з людьми, машинами, успіхами й негараздами, світлокосій дівчині з холодною усмішкою. І заради цього ми втратили шлях додому? Що ж, зрештою, зараз це нічого не змінює, нам потрібно знайти диск, а далі побачимо".
Висока дівчина йшла вулицею назустріч Вигукові. Була вона зовсім не схожа на дівчину з фото, хоч теж мала світле довге волосся. Очі в неї були суворі та уважні, на худорлявому обличчі відбилися тривога й зосередженість. Вигук завбачливо згорнув і перекинув через руку свій довгий плащ, тому особливої уваги до себе не привертав. Однак дівчина, уже пройшовши повз нього, раптом озирнулася, потім зупинилась, удаючи, ніби читає якогось папірця на стіні.
Вигук повернув за ріг, потім теж зупинився й обережно визирнув. Дівчина підійшла до місця, де щойно стояв він, нахилилася й підняла стебло напівусохлого бур'яну, що, мабуть, причепився до його плаща або чобіт іще вдома, у Королівстві Камінної Волі. Вигук стурбовано подумав: "А й справді, тут зовсім не росте бур'ян обіч доріг. Раптом вона здогадається, що я з іншого світу?.. Та ні, дурниці, я взагалі її більше не зустріну".
Наступного дня Еріона стояла посеред порожнього класу, тримаючи реп'яха в одній руці та засохлу стеблину в другій. Вона довго супила брови, потім вимовила вголос:
— Тут щось коїться дивне. Треба наглядати за цією шибайголовою Фанбіо.
Аг поверталася зі школи, устромивши у вуха навушники й досить голосно ввімкнувши плеєр. Вона любила музику, не надто спокійну, таку, щоб у ній учувалося й ревіння вітру, і стогін величезних дерев, і брязкіт якірних ланцюгів на кораблях, як у старих фільмах, котрі батьки привезли з собою із загиблої рідної планети. Але ця група була надто металевою й голосною, навіть для Аг. До того ж ледь не кожна композиція починалася з виття поліцейської сирени, яке просто роздирало вуха. Аг зняла навушники й, роздратовано кривлячись, упхнула плеєр у рюкзак.
Сутеніло. Аг подумала, що безпечніше було б хутко податися додому, тим більше, що той самий диск лежав у неї в нагрудній кишені. Та сутінки були такі гарні, що Аг не втрималася й вирішила трохи прогулятися узбіччям великої дороги, що вела з її рідного міста до інших міст астероїда. Удивляючись у повітря, котре на очах густішало, робилося спочатку жовтавим, потім фіолетовим, зрештою синім, Аг уявляла величезні простори й далекі обрії. Батьки розповідали, що на їхній планеті були високі гори, і її, Палаґнині, предки були родом з тих гір. Сміливі, затяті, вони співали тривожних, схожих на заклик до бою пісень і танцювали в колі біля вогнища.
Аг так замріялась, що не помітила, коли зовсім звечоріло. Удалині на дорозі виринули білі, сліпучі вогні. Аг здригнулася й відбігла далі на узбіччя:
— Бррр! Нічні гонщики!
Вогники наближалися. Аг озирнулась, де б сховатися. Ніяких будівель поблизу не було. Проїзну частину від тротуару відділяла низенька бетонна огорожа, з півметра, не вища. Аг подивилася на свою новеньку курточку, потім на лиховісні фари. Ні, з нічними гонщиками краще не зустрічатися. Вона лягла на тротуар і притислася до огорожі. Ревіння мотоциклів стрімко наростало. Раптом звук моторів зробився якимсь дивним, ніби мотоцикли кружляли зовсім поряд. Аг трохи повагалася, потім підвела голову, звелася на лікті й визирнула.
Крижані промені фар схрещувались на чорному, бездоганно рівному асфальті, ковзали по ньому, сплітаючись і розлітаючись, наче списи у двобої. П'ятеро мотоциклістів кружляли по широкому шосе в страшному, хижому танку, то піднімаючи свої машини на задні колеса, то майже припадаючи боком до землі. Вони нападали й відступали, вони зловтішно гралися. Серед спалахів сліпучого світла розгублено рухалась висока чорна постать. Рука в рукавичці затуляла очі, осяйне біле волосся злітало й спадало на плечі, коли принц Морок нервово озирався.
Аг заклякла. Здавалося б, яке їй діло? Вона має радіти. Так, радіти, що Морок уклепався, та чомусь не радіє. Як тоді, коли він схопився рукою за горло, ніби йому бракувало повітря. А як йому, мабуть, погано тепер — у чужому світі, серед цих гострих безжальних променів! Так, він ворог, він шукає її, а диск лежить у неї в рюкзаку. Ні, диск у кишені, а в рюкзаку... Аг рішуче розстебнула рюкзак і витягла плеєр.
Цієї миті їй уявилося обурене Фанине личко:
— Ну, що ти робиш? Хіба ти не дурна? У сто разів дурніша за мене!
Аг струснула головою:
— Нехай! Але я ненавиджу казки, де все просто й усі б'ються до смерті! А ще я ненавиджу, коли хтось один проти всіх, і нема допомоги!.
Вона відключила навушники, викрутила коліщатко звуку на максимум, поклала плеєр на огорожу й увімкнула. Поліцейська сирена заверещала нестерпно й настирливо. Один мотоцикліст шарпнувся, махнув рукою, і всі п'ятеро швидко зникли, немов розчинилися в темряві.
Морок повільно відвів руку від очей і роззирнувся. Аг, збагнувши, що тепер він прекрасно бачить, бо настала повна темрява, потихеньку стягла плеєр, натисла кнопку "стоп" і поповзла вздовж огорожі. Кілька хвилин вона повзла, не наважуючись ні підвестися, ні озирнутись. А коли озирнулася, то побачила, що Морок сидить на огорожі, підперши голову рукою, і пильно дивиться на неї. Аг навіть здалося, що вона бачить його очі, чорні, бездонні. Тепер вони були не страшними, а сумними. Дівчинка підвелася на ноги й, не озираючись, пішла до міста. [...]
• Навіщо Володарю Синього Коридору потрібна була влада над багатьма планетами?
• Як Аг вдалося допомогти Мороку? Чому вона так вчинила?
VII
— Отак усе й сталося, — Морок замовк і довго дивився з невеличкого пагорба на тихе нічне місто. Мовчали і його брати. Потім Вигук зробив кілька кроків і стомлено сів на камінь.
— Ми хотіли влади над усесвітом, а втратили владу навіть над власним королівством, навіть шлях додому! Може, це й справедливо, — він подивився на Морока: — То кажеш, одна з них урятувала тебе? Дивно.
Раптом Спалах зірвався з місця.
— Я більше так не можу! Я... я хочу повернутися! Я ладен знищити кого завгодно, аби дістати той диск!
Він махнув руками й швидко побіг стежкою з пагорба. Морок стривожено підхопився, щоб кинутися навздогін, але Вигук заспокійливо поклав руку на плече молодшого брата:
— Не хвилюйся.
Наступного дня на шкільній перерві задумлива й засмучена Аг усілася на підвіконня в більш-менш тихому кутку коридору, хоч шкільний статут суворо забороняв сидіти на підвіконнях. Поряд умостився Темний:
— Що сталося?
Аг зітхнула й розповіла йому вчорашню історію з Мороком. Темний зсунув на лоба свої стильні окуляри й похмуро потер перенісся.
— Ти Фані розповіла?
Аг заперечно похитала головою:
— Засміє або лаятиметься. Не знаю, що гірше.
Фани при цій розмові не було, адже пройшла чутка, ніби в сусідню крамничку привезли модний одяг з астероїда, який славився найсучаснішими фасонами й бездоганним пошиттям суконь, штанів, костюмів та іншого вбрання.