У матері починає боліти серце, коли вона це чує.
Матня, Лушня та Пацюк згодились на Чіпчину пропозицію. Всі троє найнялись до жида у винницю.
Чіпка приходить до баби, де живе його мати. Хлопець розкаюється, просить у матері пробачення, просить повернутись назад додому. Мотря починає ганьбити його. Та все ж вона жаліє сина та згоджується на його пропозицію. Зважаючи на плачевний стан їхньої хати (вибиті вікна, гнила стеля), вирішують, хай Мотря перезимує ще у баби, а Чіпка тим часом заробить грошей та полагодить хату, а навесні забере маму додому.
Чіпка йде працювати у тік до німця – молотити хліб. Хазяїн хвалить парубка. Такий робітник працьовитий з його! Золоті руки!
Настала весна (пройшло два роки з оголошення волі). Мотря перебралась до сина. День у день Чіпка з матір’ю пораються коло дому. До Пасхи вже й хату полагодили; огорожу поставили, ворота.
Повеселішала і, наче, помолодшала Мотря, як у свою хату перебралась. Завели хазяйство. Хвалиться мати людям своїм сином: "Бач, на стежку добру став, вже не відступить з неї…".
Яке життя, таке й товариство. Почав Чіпка знову з Чупруненками дружити. Христя народила сина – Василька. Мотря починає приятелювати з нею, іноді доглядає за її дитиною, коли Христя зайнята.
Старанно й наполегливо працював Чіпка всю весну, літо й осінь.
Мотря хоче оженити Чіпку. Та він і слухати нічого не хоче про інших дівчат… В серці в нього одна-єдина – Галя.
Став Чіпка часто пропадати на цілу ніч… Мати думає, що він ходить кудись гуляти до дівчат, та й не питає про те сина. А кругом Пісок тільки й чутки про лихі справи: пограбовано писаря, бито пана, покалічено жида.
Частина 4
Глава 23, невзначай свої
Темна ніч. Чіпка пішов на зустріч із розбійниками (серед яких Матня, Лушня, Пацюк, москаль Максим, та ще п’ятеро невідомих). Посідали на вози та поїхали "в гості" до жида Гершка.
Вранці вертаються вози зі здобиччю й зупиняються на хуторі у москаля Максима Гудзя. Чіпку хвалять товариші за його силу, безстрашність і міць. Вирішують назначити його отаманом.
Товариство сідає з дороги за стіл. Галя (дочка Максима) накриває на стіл. Вона впізнала й привітала Чіпку. Хлопець на сьомому небі від щастя.
Випивши горілки, хазяїн розповідає про те, як Чіпка врятував його сьогодні вночі від сторожа "з ведмежими ручищами і сталевою хваткою".
Після вечері всі лягають спати. Чіпка не може заснути. Йде надвір покурити люльку. Натикається в сінях на Галю. Говорять. Галя питає, чому хлопець не приходив на поле. Обіймаються. Цілуються…
Настав ранок. Розбійники прокидаються, снідають і похмеляються. Після сніданку всі йдуть додому. Відійшовши від дому москаля, Чіпка згадує, що забув кисет з тютюном. Повертається по нього. Галя повертає йому кисет, а в середині – тютюну немає, тільки ще один кисет, красиво вишитий дівочою рукою: подарунок Галі.
Глава 24, розбишацька дочка
Цілу неділю лили дощі. Мотря умовляє Чіпку одружитись – і сину допомога буде по господарству, і їй на старість внуків поняньчити. Та парубок відмовляється. Каже, що нема по йому дівчат на селі.
Хлопець йде на хутір до москаля Гудзя. Батьки Мирін та Явдоха поїхали на ярмарок. Чіпка застає Галю саму вдома. Дівчина сама не своя – чимось дуже засмучена… Хлопець дізнається, що батьки посватали її за нелюбом – москалем Сидором.
Чіпка пропонує Галі руку й серце. Дівчина погоджується. Проте треба ще вмовити батьків та якось домовитись із Сидором. Чіпка пропонує вбити москаля. Галя відмовляє його.
Дівчині остогиділо розбишацьке життя. Хоча й живуть заможно, та все ж, – її батьки злодії, а сама вона одягнуте у все крадене. Дівчина не хоче мати ще й чоловіка-розбійника. Галя прагне простого, чесного й щасливого життя.
Вона умовляє коханого кинути розбійництво й грабунки. Дівчина каже: "Ти прийдеш уночі з побоїща, ляжеш коло жінки, та тими руками, що людей давили будеш мене пригортати?!" Галя гаряче цілує його й благає: "Покинь, Чіпко, те життя нечесне!".
Глава 25, козак – не без щастя, дівка – не без долі
Чіпка приходить до Лушні на винницю вивідати, де живе москаль Сидір. Потім хлопець випадково зустрічається з москалем біля шинку. Варениченко умовляє солдата не губити дівочої душі. Розповідає про свої стосунки з Галею. Пропонує гроші, виставляє могорич. Сидір погоджується.
Під ранок, п’яний і щасливий, Чіпка повертається додому. Хлопець радий, що домовився з москалем і Галя тепер буде його.
Галя вмовляє Явдоху не віддавати її за нелюба. Мати жаліє доньку. Разом жінки благають у батька скасувати одруження. Максим і сам на власній шкурі знає, що таке життя москаля. Тому він розуміє доньку і погоджується з нею. Проте треба ще якось від Сидора відскіпатись. Якраз приходить москаль і сам каже, що не може одружитись на Галі, бо йде у похід.
Батьки поїхали у Гетьманське. Галя виглядає свого коханого. Приходить Чіпка. Вони обіймаються, говорять. Обоє щасливі.
На радощах Чіпка повертається додому. Син говорить матері, що незабаром візьме собі жінку. Розповідає Мотрі про Галю. Мати не хоче аби син одружувався на багатшій, проте благословляє сина.
Чіпка йде до Грицька й Христі. Просить друга бути старостою. Грицько погоджується.
Чіпка з веселими думками лягає спати. Він уявляє якою Галя буде чудовою хазяйкою. Хлопець задумує після одруження звести нову хату – більшу, світлішу. Мотря лягає з сумними думками. Вона думає, що Галя буде ледачою жінкою, яка сама нічого не вміє і буде постійно дорікати чоловікові.
Глава 26, на своїм добрі
У суботу заслав Чіпка старостів до Максима. Наступного дня приїхали й Максим з Явдохою на оглядини. Максим знав за кого видає доньку, тому не дерла йому очі убога Чіпчина хата та бідно зодягнена мати. Та вразило таке убозтво горду пиху Явдохину. Не вподобала і Мотря Явдошки.
Як тільки побачила Мотря свою невістку – чорні думки вмить зникли. Мотря обіймала її, як рідну доньку. А Галя й собі обіймала її, як рідну матір.
Повінчали молодят. Справили гучне весілля. Наробила шкоди та гулянка – поламаний тин, ворота; вибиті шибки у вікнах. Швидко те полагодив Чіпка.
Багато добра й худоби навезла з собою Галя. Дівчина виявилась працьовита – всьому лад дає: де тільки рука її доторкалась – все те з хмурого, сумного вмить прояснялось, біліло, ніби усміхалось. Мотря тепер у всьому новому ходила. Діждалась мати на старість щастя й поваги. Чіпка, дивлячись як трудиться його жінка, пропонує взяти наймичку. Галя категорично відмовляється. Подружжя живе щасливо.
Грицькові заздрісно було, що Чіпка вмить багатий став. Дивувались люди: "І як таки за такого ланця вийшла така багачка, як Галя?". Уникав тепер Чіпка своїх давніх братчиків. Нерадо тепер з ним зустрічався. Все з Грицьком товаришував. А Галя з Христею стали мов сестри рідні.
У Чупруненків народилась друга дитина. Взяли Галю за куму. Жінка голубить хрещеника, як рідну дитину. Христя бачить чого Галі треба і чого їй Бог не дає…
Минає зима. Найняв Чіпка майстрів і побудував невеличкий будинок – здійснив свою давню мрію. Перестав хліба робити, став по ярмарках їздити: полотна купувати та перепродавати.
Глава 27, новий вік
Помирає Василь Семенович Польський. Зі смертю старого владики постало питання: "Кого тепер у предводителі?".
Серед людей Чіпка – не останній чоловік. Люди стали його поважати, бо іноді він ставив комусь і в поміч. "Нема чоловіка добрішого, як у нас Чіпка!" – хваляться односельчани. Став Варениченко відомий на увесь повіт.
До Чіпки приїжджає становий Дмитренко. Він розповідає, що привіз у село земство (указ).
На ранок біля волості збирається громада. Приїхав становий, зачитав указ, в якому йдеться про те, що буде створено управу і туди потрібно буде вибирати гласних. Дмитренко заборонив "сіре мужичня" у гласні "перти", радив панів, які "усе знають і все, що треба зроблять". Чіпка каже, що досить панам верховодити, до влади потрібно хазяїна, який подбає про інших селян.
Люди дослухаються до Чіпчиної думки. Варениченко хоче стати гласним, аби боротись за правду.
Глава 28, старе та поновлене
Почались жнива. Кожна хвилина дорога селянину, а тут новина — треба у гласні їхати. До Гетьманського поз’їжджалось багато панів, старшин, гласних та селян. Приїхав і Чіпка.
Почались вибори. Спочатку повибирали панів багато, а потім раптово люди вибрали… Чіпку. Став Нечипор Іванович не тільки гласним, а ще й членом в управі.
Радів чоловік, що заробив людську повагу й пошану. Чіпка лагодився громаді служити – добро робити людям. Та вийшло так, що знайшовши шану, загубив він спокій та долю…
Козацька старшина скоса дивилась на Чіпку. Голова управи Шавкун із себе вилазив, аби найти спосіб витурити Варениченка з управи. Звернувся Шавкун до Чижика – секретаря в суді. Разом вони знаходять "Дело об покраже пшеницы в коморах помещика надворного советника Василия Семеновича Польского й о прибиении сторожа".
До Чіпки приїздить становий Дмитренко – розказує про діло, яке Шавкун задумав. Він радить Чіпці самому тікати з управи. Чоловік відмовляється йти у відставку.
Через день приходить від губернатора бумага: "устранить гласного Варениченка по неблагонадежности". Як грім на голову, упала ця звістка на Чіпку. Поїхав обурений чоловік до Пороха. Розказав про все: як нечесно вибори проходили, як селян принижували. Написав Порох йому жалобу. Віднесли на пошту.
Через тиждень предводителю управи приходить лист від губернатора. На предводителя Шавкуна й усю управу відкрили слідство. Пани обурені, вони наймають чиновника і пишуть бумагу у відповідь.
На Чіпчину жалобу послали відмову. Пани радіють перемозі.
Повернувся Чіпка з Гетьманського геть засмученим. А тут ще й новина. Занедужав тесть. Кажуть, поїхав Максим на ярмарок, а привезли – ледве дише. Ще кажуть, що на Красногорку напали розбишаки – сторожі ледве відбили. Чіпка відразу зрозумів, звідки вітер дише…
Варениченку важко на душі. "Чому його, справедливого захисника простих людей "виперли" з управи? Чому неправда перемагає?!". Чіпка каже матері: "Ніколи не було тої правди… ніколи й не буде!".
Чіпка їде до тестя. Максим в страшенній агонії помирає у нього на очах. Чіпка порівнює його смерть із смертю баби Оришки. Там – тихо, наче засипаючи, впокоювалась добра душа. Тут – з пекельними муками покидала вона землю.
Як зостались пани самі в управі – повидавали законів: той в кого землі багато – податок платить малий.