Вчителі трималися напружено, найгірше було, коли комусь кортіло вийти. Такого проводжали, мов справжнього зрадника. Коли пролунав останній дзвоник, Юрків клас лишився за своїми партами: Андронакі вирішив іти на принцип, лишивши після уроків усі середні та старші класи.
Класна керівничка спробувала сама дізнатися правду. Спершу дала учням шанс зізнатися, але марно всі сиділи в тишині цілу годину. Потім вона роздала усім аркуші паперу, звеліла не підписувати, а лише написати ім'я хоча б одного з тих, хто винен чи бодай знає винних. Усі писали "не знаю", а хтось навіть написав друкованими літерами "Це зробив директор Андронакі"! Клас вибухнув реготом, коли Блоха прочитала це вголос.
Потім їх знову запросили до актової зали. Цього разу директор сказав, що вчителі не змогли дізнатися, хто й для чого приніс до школи порцелянову фігурку. З неї нема практичної користі, а всі учні – люди сучасні і практичні. Тож розслідування припиняється. А потім директор заявив, що пишається всіма й кожним за те, що ніхто не здав товаришів, у гімназії немає зрадників.
Коли гімназисти виходили, Голіцин покликав Юрка і сказав, що Стороженко не здав їх, бо налякався: Чорна Рука написав йому записку: "Скажеш, хто насправді розбив монітор до ранку не доживеш". Голіцин вважав, що Чорна Рука за них. Юрко ще більше заплутався. Чорна Рука одних лякає, інших рятує. На прощання Голіцин запитав Юрка, чи не передумав купляти годинник. Юрко сказав, що подумає до кінця тижня.
Міркуючи про Чорну Руку, Юрко підійшов до свого двору. Він побачив двірника Григоровича в оранжевому жилеті, старій бейсболці і з мітлою. Хлопець не розумів, чого це він так пізно вибрався. Та виявилося, що то не Григорович, а відставний міліціонер Назар Шпиг.
Розділ 13. Тут Шпиг згодує подвиг столітньої давнини і пояснює, чому треба терміново шукати Чорну Руку
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Шпиг мав до Юрка серйозну розмову, тож вони домовилися зустрітися завтра в Ботанічному саду, коли Юрко поведе під вечір собаку на прогулянку. Удома батьки вже знали про подію в гімназії. Тато лише спитав: "Сподіваюсь, ти не брав участі у тій акції?". Юрко повечеряв, зовсім не смакуючи, і завалився спати.
Наступного дня, як домовлялися, Юрко з Джентльменом прогулювалися біля огорожі Ботанічного саду. Відставний поліцейський не запізнився. Вони пішли до парку Шевченка. Шпиг розповів, що жодних брошок ніхто не крав. Він брехав, ті двоє чудово це знали, але підігравали. Про брошку заявила сама обікрадена. Її в неї ніколи не було. Тобто колись була. Не в неї – у її матері. Справжня втрата Добрянської значно цінніша за якусь цяцьку. Вчора вранці заарештували Олеся Добрянського, правнука актриси. А насправді Стрельцов сам звелів Зозуленку обікрасти стару акторку. Слід у разі чого мав обірвався на Зозуленку, звичайному собі київському злодійчукові. А Стрельцову від Добрянської був потрібен щоденник її старшого брата, Олеся. На його честь називали всіх хлопчиків у родині. Олесь брав участь у бою під Крутами, коли Київські гімназисти і студенти дали перший бій московським більшовикам. Під Кругами з тисячами ворогів билися кілька сотень молодих хлопців, та не всі вони були гімназисти й студенти. Там стояла військова молодіжна залога. Тому оборону вдалося тримати кілька годин, до ранніх січневих сутінків. І втрати московитів виявилися серйознішими, ніж вони сподівалися. Олесь Добрянський був тоді учнем Другої київської гімназії. Він не загинув і залишив після себе унікальний щоденник, у якому описує, як усе почалося, пише про свої почуття і відчуття. Скаржиться на старших, які не давали йому прорватися на самий перед. Називає всі прізвища, які знав і про які потім дізнався. Словом, безцінні свідчення очевидця й учасника того легендарного бою. Загинув Олесь через двадцять років, у радянському концтаборі. Добрянська усе життя переховувала його записи, навіть нині не всякому готова показати. Та ось тепер щоденник знадобився саме як доказ участі гімназиста Добрянського у бою під Крутами. Олесь, правнук пані Галини, теж пішов воювати за Україну, як і той, на чию честь він був названий. Вже другий рік на Донбасі, був поранений, лежав у госпіталі. Це він подав ідею назвати вулицю іменем юного гімназиста. Але колишні комуняки не хочуть цього. Про подвиг Добрянського майже невідомо, противники почали вимагати доказів. Тут і про щоденник згадали. Ось чому його викрали. Пані Галина не хотіла здіймати великий скандал, бо правнук переконав: так вона точно втратить родинну реліквію. Вони найняли Шпига, щоб приватно усе це розкрутив. Потім сталося ще гірше – арештували Олеся Добрянського, українського героя, нащадка героя. Поліції відомо: правнук шукав крадія. При Зозуленку щоденника не знайшли. Також Шпиг отримав звістку, що Олеся випустять, якщо віддасть реліквію і дозволить її знищити. Та оскільки він щоденника не має, то родина героя-гімназиста має відмовитися від перейменування на його честь.
Юрко розумів, що потрібно довести, що Олесь не вбивав Зозуленка. Шпиг вважав, що допомогти може одна людина, яка бачила вбивцю. Чи, принаймні, була на місці, коли злочин скоїли. Це Чорна Рука, а Юрко мусить з'ясувати, хто себе так називає. Чорна Рука чекав на Юрка, місце призначив сам, але раніше туди прийшов Зозуленко зі своїм супутником. Утекти Чорна Рука не міг, бо там, Юрко і сам знає, немає куди тікати. Тому Чорна Рука – свідок злочину. Він єдиний, хто може довести невинуватість Олеся Добрянського.
Розділ 14. Тут гімназист ділиться підозрами з бульдогом
Ввечері Юрко міркував над усім. Хлопець розумів, що той, хто називає себе Чорною Рукою, насправді один з учнів восьмого класу. Навіть Юркового класу. Адже усі попередні погрози Чорної Руки стосувалися лише тих, хто вчиться у Юрковому класі. Розповіли вони про це не публічно, а пошепки, один одному. Вчора від Стороженка вимагали не грошей, а мовчання. Отже, той, хто написав записку, знав, про що саме має мовчати Стороженко.
Юрко вирішив, що Стороженко сам написав записку і все це розіграв. Він має досвід пхати носа в чужі справи. Рознюхати все про всіх для нього – раз плюнути. Тому й знає, кого чим лякати, написавши записку самому собі, Стороженко відвів будь-яку підозру. Ще й викрутився, виставив Чорну Руку ледь не героєм. Тепер Юрко мусив придумати, як спіймати Стороженка на гарячому.
Розділ 15. Тут зовсім невчасно з'являється б'ютифул бой
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Тим часом настала неділя. Юрко зібрався в парк Шевченка вигулювати собаку. Прийшла і Ліза з Мартою Ернестівною. Коли Джентльмен уздрів перед собою Лізу, то дуже зрадів. Ліза не звертала на Юрка жодної уваги, присівши біля бульдога й дозволяючи тому себе облизувати. Сухоребра Марта Ернестівна сварила вихованку, адже собака лизав дівчині лице і бруднила лапами плащ.
Юрко встиг зрозуміти для себе: не така вже ця Ліза й погана. То її просто мучить оця сухоребра мегера. Довго так тривати не могло. Діти відійшли трохи від Марти Ернестівни і почали розмовляти. Ліза розповіла, що Раєвський її вітчим, а тато загинув два роки тому на Донбасі. Він був лікарем і волонтером. Їхній автобус підірвався на міні. Потім вони з мамою жили бідно. Мама давала уроки англійської, та все одно ледь зводила кінці з кінцями. Потім з'явився Раєвський, мама раділа, що він забезпечить Лізу. Юрко, переваривши почуте, вже зовсім іншими очима дивився на Лізу. Не ображався навіть, що пса свого шукала. Звісно, був один друг, і того Раєвський викинув. А Марта Ернестівна була родичкою Раєвського. Юрко хотів ще щось запитати, та тут з'явився Лев Голіцин, який мешкав десь поруч. Голіцин усю увагу звернув на дівчину, сказав, що бачив її у гімназії. До них підійшла Марта Ернестівна, і Голіцин почав розповідати, що він нащадок давнього роду. Бонна зраділа і звернулася до Лізи зі словами: "Яке несподіване, яке раптове знайомство! Нащадок дворянського роду! Дивись, який бьютіфул бой! Ось яка компанія нам потрібна! Добірне товариство!". Голіцин, відчувши себе повним господарем становища, ступив до Лізи ближче. Він запросив її на Покровський ярмарок, де буде розпродаж модних речей. Та дівчина відповіла, що її вже запросив Юрко, бо сьогодні Покрова, день війська, буде концерт, співатимуть наші воїни. Хоч Юрко цього не робив, проте підтвердив, що дійсно уже запросив Лізу. Голіцин почервонів і пішов геть.
Розділ 16. Тут гімназист ставить пастку і сідає в засідку
Зволікати з пошуком того, хто нарік себе Чорного Рукою, Юрко не збирався. Він чудово розумів: кожен наступний день за ґратами стає для Олеся Добрянського ще небезпечнішим.
Юрко вирішив, що треба написати записку від Чорної Руки, підкинути Стороженкові, а далі – набратися терпіння й чекати. Одна справа, коли сам собі підкидаєш записку, аби зняти всякі підозри. І зовсім інша, коли хтось починає таку саму гру, підкидаючи записку тобі.
Юрко написав записку, точно скопіювавши почерк із тієї, яку мав у себе. Вимагав принести триста гривень. Інакше Андронакі дізнається, що це саме Стороженко розгатив лиховісний монітор. Призначив і місце: роздягальня біля спортзалу. Перед виходом з дому Юрко трохи повагався, але потай таки прихопив із кухні столовий ніж. Вловивши зручний момент, Юрко підсунув записку підозрюваному, а потім цілий день не зводив з нього очей. Гліб до кінця всіх уроків був ні в сих, ні в тих.
Юрко на тренування не пішов, а збрехав, що болить нога. Спершу він сидів у залі, а потім ковзнув у двері роздягалки. Хлопець зайшов у нішу за шафою біля стіни, щоб заховатися від сторонніх очей. Невдовзі у роздягалку зайшов Мартинюк – Шпала. Обидва хлопці були здивовані. Мартинюк сказав, що вийшов в туалет. Коли він пішов геть, з'явився ще й Голіцин. Він говорив, що призначив тут зустріч, але потім йому прийшло повідомлення на телефон. Прочитавши, Лев невдоволено скривився і сказав, що зустріч перенесли. Він нагадав Юркові про годинник і пішов геть. Юрко нервував, бо сторонні заважали його справі.