Ще маленьким цуценям мама принесла його додому. Цуцик спав у хаті і виріс дуже добрим, не гавкав навіть на чужих. Якось Толик прийшов зі школи в поганому настрої, бо вчителька обіцяла розповісти мамі про його погану поведінку. Хлопець був злий і задумав відібрати від Котька кістку. Собака вкусив хлопця за руку, і мама мусила возити Толика у Полтаву на укол від сказу. Хлопець на все життя запам'ятав, що ніколи не слід видирати кістку з чужих зубів. Навіть коли це зуби твого найвірнішого друга.
НОВІ КОВЗАНИ
Якось мама їздила в гості до своєї сестри, а потім привезла від неї подарунки для Толі і Сергійка. Молодшому дісталася іграшкова рушниця з червоним прикладом, а Толі − справжні ковзани. Хоч надворі була відлига, та хлопець відразу побіг на вулицю. Діти бігли за ним і дивилися на ковзани. А коли Толик побачив директора школи, то вирішив під'їхати до нього і привітатися, щоб директор здивувався, побачивши нові ковзани. Та на шляху до директора трапилася каменюка. Хлопець гепнувся Іванові Степановичу просто під ноги. Директор опинився у величезній калюжі.
Після цього мама заховала до скрині ковзани і сказала, що не віддасть, поки Толя гарненько не перепросить директора. Хлопець вирубав сокирою злощасний камінь і втопив його у ставку.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
КІТ НА ДОРОЗІ
Коли Толя і Ванько йшли до школи, дорогу їм перейшов чорний кіт. Хоч мама говорила Толику, що це забобон, Ванько переконав друга, що треба почекати, щоб вулицею пішов хтось інший. Хлопці довго чекали, та ніхто не йшов. Тоді вони вирішили піти городами. Була саме зима, і друзям довелося сунути снігами. На городі, за сараєм, друзі знову побачили того самого кота. Ванько вирішив обійти ще раз, хоч вони вже запізнювалися до школи.
Хлопці вирішили не поступатись котові. У школі вчителька так і не довідалася, чому друзі запізнилися. Весь урок друзі мусили стояти біля дошки. А згодом Ванько говорив: "Бач, обійшли, і то лиха набралися. А що б то було, коли б ми прямо через отой слід поперлися!"
ОДВІЙКИ
Того року було дуже щедре літо. Та найбільше Толика радували соняшники з величезними круглими решетами. Тож усе літо хлопець проганяв нахабних горобців і навіть поставив опудало. А коли мама з хлопцями їхала на два тижні до сестри, сусідка Васютиха пообіцяла позрізати і вибити соняшники.
Швидко минули два тижні в гостях. Толик повернувся додому і побіг до сусідки. Васютиха сказала, що обрізала соняшники, ще й провіяла. Вона повела хлопця в сіни, де стояло жлукто з насінням, а поруч − великий мішок. Цей мішок вона і вручила Толику. Повертаючись додому, він запросив Ванька приходити ввечері на насіння.
Вдома, коли мама приготувала все, щоб смажити насіння, виявилося, що Васютиха віддала їм не насіння, а одвійки. Толик заплакав, а коли прийшов Ванько, вони влаштували помсту: коли Васютиха пішла з двору, хлопці відчинили сінешні двері і підійшли до жлукта. У Ванька була торбина з попелом, а в Толі − цеберка з водою. Швидко висипали попіл у жлукто, прямо на насіння, залили зверху водою, ще й перемішали кописткою.
МОРГУН
Прочитавши книжечку Нечуя-Левицького, у якій хлопці на вечорницях підморгували до дівчат, Толик взяв люстерко і почав вчитися підморгувати. Згодом мама покликала Толика і наказала бігти в магазин по сіль. У крамницю саме привезли цукор, і набилося повно жінок. Задумавшись, Толик незчувся, як опинився біля прилавку і моргнув Насті − жінці крамаря. Вона розсміялася, а хлопець почервонів і втік, не купивши солі.
Другого дня, після уроків, Толика наздогнав одноліток Василь, тітчин Настин син. Він почав питати, навіщо Толик моргав до його мами. Слово по слову, і хлопці побилися. Після того Толя навіть чути про Нечуя-Левицького не хотів.
ОБРАЗА
В ті далекі часи Толик вважав, що найсмачніше − це пироги з квасолею. Мама пекла їх дуже рідко, лише на великі свята. Якось, коли вона саме витягала їх з печі, прийшов жебрак Овсій, що ходив по селі. Люди давали йому у величезну торбу, що мали. Жебрак ходив зі старим псом, таким же мовчазним та понурим, як він. Мама дала Толі найбільший пиріг і наказала подати жебраку. Толик думав, що старий дуже зрадіє, але той просто вкинув пиріг у торбу. Хлопець вирішив прослідкувати за жебраком і скоро побачив, як дід сів під тин. Він витягав з торби пишні білі кренделі, і маківники, і пиріжки, і шматки пасок, і крашені яйця. Ось жебрак витяг пиріг з квасолі. Потримав його в руці, наче зважуючи, гмикнув, сердито й презирливо, і кинув... собаці.
ЯКИЙ ТЕРПЕЦЬ У НАШОГО ВЧИТЕЛЯ
Толик дуже любив літні канікули, та минав місяць, минав другий, і вони з друзями починали нудьгувати за школою. І тоді починали гратися в школу. Якось Толик грав роль вчителя. Ванько, Сонька, Сергійко й Ганнуся були учнями. Коли Толик запитав Галю, що було на домашнє завдання, Сонька підказала їй: "Кажи, задачки, дурна!". Галя ще була маленькою, тому слухняно повторила: "Задачки, дурна". У "класі" вибухнув регіт, але "вчитель" стримався. Коли він сказав Софії, щоб не підказувала, дівчинка показала йому дулю. Такої явної зневаги Толик не міг стерпіти. Діти почали битися, а згодом у Толика пропав увесь запал до гри. Він думав, який пекельний терпець у його вчителя, що ніколи не кидає уроку та не втікає з класу.
В ПОТІ ЧОЛА
Одного разу Сонька покликала Толика та Сергійка і розповіла, що Микола здурів. Вона повела братів на ставок, і всі побачили, як Микола стоїть в очереті, по пояс у воді, закотивши сорочку аж під шию. Коли він вийшов на сухе, то почав уважно себе оглядати. Виявилося, що він таким чином ловить п'явок. Адже вчителька розповідала, що їх приймають у аптеках, а Микола саме хотів заробити грошей на складаний ніж. Діти, крім Сергійка, кинулись і собі ловити п'явок. Гроші потім мали поділити порівну.
Прийшовши додому, Микола заховав горнятко з п'явками під піл. Увечері, коли погасили каганець, всі п'явки якимсь побитом повилазили на волю і дуже налякали батьків. Миколі дісталося на горіхи…
Нарешті настав день, коли друзі понесли здобич в Миронівку до аптеки. Та аптекарка, побачивши п'явок сказала, що це болотяні, а вони приймають тільки медичні. Розчаровані діти поверталися додому, а Микола все ще тулив до себе горнятко, ніби не розумів, що п'явки нічого не варті.
СЛОВО І ДІЛО
Мама часто вчила Толика, що брехати і хвастатись погано. Та якось хлопець забув цю науку і почав хвалитися перед сином лісника − Василем, що його бояться усі хлопці. Василь попросив Толика набити чотирьох хлопців−пастухів, які його часто ображали. Толя мусив погодитись, бо було соромно признатися, що він боїться.
Наступного дня Василь і Толик рушили на поле, де вже були пастухи. Толя мав кийок. Розуміючи, що відступати вже пізно, Толя щосили розмахнувся кийком. Пастухи погналися з батогами за Василем і Толиком. Коли вони відірвалися, то Василь назвав Толю нещасним хвальком.
ПУГАЧ
Мама придбала для Толі на день народження пугач, за яким умирали всі хлопці села. Сталося це, коли хлопець був у 4 класі.
Хлопець народився в середині травня, і баба повитуха говорила мамі: "Ой, не в добрий час воно у вас знайшлося, вчителько! Ото як народиться в маю − весь вік маятиметься!" Хлопець вважав, що мав немало й хорошого у своєму дитинстві. От хоча б пугач − справжнісінький, двоствольний, з двома курками.
Того ранку він пішов до школи з зарядженим пугачем при боці. Микола аж рота роззявив, побачивши зброю. Хлопці вистрілили в тин і пішли на уроки, після яких мали йти стріляти зайців. І от на уроці хлопець настільки захопився, що пугач, затиснений його рукою під партою, раптово вистрелив. Настала грізна тиша, а потім вчитель влаштував відплату. Він відібрав пугача і наказав не приходити до школи без мами.
ЧЕРЕЗ МІСТОЧОК
Отак закінчується казочка, навіяна минулими роками. Та чи закінчується? Місточок ще провиса над безоднею і манить до себе той берег, де залишилося дитинство…
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ЧАСТИНА ДРУГА. БЛАКИТНА ДИТИНА
Зараз оповідач − дорослий чоловік, у якого є син-школяр. Коли хлопець приносить зі школи погані оцінки чи зауваження про поведінку, дружина оповідача і мама (колишня вчителька) завжди кажуть хлопцеві, що його тато ніколи у школі не шкодив і завжди отримував гарні оцінки. Оповідачеві здається, що з розповідей дружини і мами виникає блакитна дитина, яка володіє усіма чеснотами. Та чоловік згадує час, коли вчився у 5−Б, і йому хочеться розказати читачеві, якою дитиною він був насправді.
ПОЧОМУ ЯБЛУКА З ЧУЖОГО САДУ
У класі Толика була красива дівчинка Оля з дивним прізвищем Чровжова. Якось після уроків діти йшли додому, а Оля раптом сказала, що хоче яблуко з саду дядька Матвія. Хлопці боялися цього суворого дядька, у якого був найкращий сад у селі. Та почувши бажання Олі, Толя подерся на яблуню. Як на зло, під дерево прибіг дядьків лютий пес Полкан. Може, він би й не гавкав, але Толя кинув у нього яблуком. На несамовитий гавкіт вибіг дядько Матвій. Товариші Толика відразу втекли, а Оля спокійно пішла додому.
Дядько Матвій взяв тичку і скинув хлопця, а потім повів у кропиву, наказав скидати штани і добряче попік. Хлопець побіг від дядька на став і там охолоджувався у воді аж до вечора.
Толикову ганьбу переживав Ванько. Він був сусідом дядька Матвія і знав, що той щосуботи, коли добре стемніє, бере клуночок яблук, чимчикує городами до крайнього двору, де жила самогонщиця Олена, та й стрибає через перелаз до неї у двір.
Ледь діждавшись суботнього вечора, Ванько свиснув Толика, і хлопці пішли копати яму біля двору вдовиці. Тієї ночі Толик довго не міг заснути. А на ранок селом пішла новина: у викопану кимось яму вскочив не тільки дядько Матвій, а й голова сільського споживчого товариства, що його люто ненавиділи всі парубки та дівчата села, бо він за ними підглядав. Толику було лише прикро, що не можна було признатися, що це саме він викопав яму.
МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ ГОГОЛЬ, ВОДА Й ТОПОЛЬКА
Толик довго сердився на зрадницю Олю, бо не міг їй простити байдужого вигляду, з яким вона пішла геть, коли дядько Матвій мстив.