Років чотири тому його поранив мисливець, і звір на все життя запам'ятав, що зустріч з людиною приносить страшну небезпеку.
Улянка дійшла до пошти й укинула в скриньку листа, а потім зявилася з рушницею в школі. Вона пояснила, що зустріла у лісі вовка. Ці слова приголомшили школярів. Вчителька вирішила, що за дівчинкою мусить заїздити підвода. Вдома дідусь не здивувався, що заєць втік, але коли він оглядав рушницю, то побачив, що вона була незаряджена.
Розділ п'ятнадцятий
БЕРЕЗОВИЙ СІК
Макар Макарович щодня тепер присилав за Улянкою санки з конем. На Новий рік Демко захворів, і влаштувати в лісі живу ялинку не довелося, та Улянка зате зліпила з снігу великого Діда Мороза біля порога хати. Дід Мороз стояв довго, до березня. Потім сніг почав танути.
Прийшла весна. У вільний час Улянка блукала лісом, ходила від дерева до дерева. Якось вона побачила березу, з якої хтось точив сік. В березі було просвердлено дірку, встромлено бузинову трубочку, і з неї в глечик капав березовий сік. Дівчинці було шкода берези − струнка та молода, росла б ще та росла, а тепер, як поранена, то, може, й усохне. Улянка вирішила будь-що-будь упіймати непроханих гостей. Адже вони обов'язково прийдуть за глечиком. Та цього дня їй не вдалося нікого підстерегти, хоч глечик хтось забрав.
Вдома Улянка несподівано побачила на столі щербатий глечик і сплеснула руками. Вона зрозуміла, що березовий сік брав дід Маврикій. Та старий заспокоїв малу лісничиху: він брав з дерева, яке стоїть на ділянці, яку Макар Макарович збирається вирізати.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Розділ шістнадцятий
ДРУЗІ З ФРОНТУ
У квітні Улянка одержала відповідь на свого листа. Вона саме склала в школі останній іспит і повернулася додому. А там дід показав їй на столі аж 12 листів з фронту. Всі вони були з тієї частини, в якій перебував батько Марти. Чоловік писав, що дав прочитати Улянчиного листа всім своїм товаришам. Усі вони відпишуть їй. А батько її у їхній частині не служив, та вони шукатимуть. Усі писали дівчинці, що будуть дізнаватись про долю її батька. Один чоловік з Грузії навіть просив дівчинку приїжджати до нього після закінчення війни. У нього є дочка Ніна, тож дівчата могли б подружитися.
Один по одному розгортала Улянка листи, їй писав казах-сержант, родом із Акмоли. Писав червоноармієць-москвич. Лейтенант Денис Лушня, полтавчанин. І всі обзивались до неї, як до рідної доньки.
Надійшла пора весняних робіт. Улянка добре скопала город і почала садити квасолю, гарбузи, кукурудзу, картоплю. Одна курка не сходила з гнізда, і дід підкинув під неї яйця, щоб вилупилися курчата.
Якось вранці Макар Макарович привіз саджанці − ще голі, але вже обсипані тугими бруньками. Піонери прийшли з заступами. Усі почали садити дерева. Малі дубові саджанці немов самі виростали з землі і заповнювали щіткою галявину. Лісник пояснював дітям користь лісів і їх значення для господарства.
Розділ сімнадцятий
НЕСПОДІВАНИЙ ГІСТЬ
Улянка навіть не помітила, як весна перейшла в літо. Коли на дерева у лісі напали короїди та інші жуки, Улянка допомогла у боротьбі. Вона позначила на своїй дільниці дерева, які можна зрубати − пошкоджені, з дуплами, або з сухою верхівкою. Потім ці дерева зрубали, і на них злетілися жуки з усього лісу. Потім ці дерева з комахами-шкідниками спалили.
Квочка вилупила курчат. Двох уже встиг ухопити шуліка. Дід Маврикій з берданкою годинами підстерігав крилатого розбійника, але шуліка був хитріший.
Цілими днями Улянка блукала в лісі. Щодня дівчинка знаходила в лісі маленькі чарівні дива. Любила лежати Улянка у високій траві на галявині, яку обступали високі липи. Тоді вона згадувала дідову казку...
Є у лісі закуток − найглухіший з усіх закутків. Там, схилившись над ручаєм, цвіте під кручею полум'яна квітка, чарівна Чарнамай-зілля. В стародавні роки, кажуть, жив у лубенських лісах дід Чарнамай. Усі звірі, і всі птахи, і всі лісові гади були в нього на послузі, бо знав він таке віще слово. А коли дожив дід до півтораста років, прийшла до нього смерть. І ось у тих місцях, де ніби жив колись старий Чарнамай, виросло над ручаєм товсте м'ясисте стебло, а на ньому розцвіла червона, гаряча, як вогонь, квітка. Хто знайде її й зірве, той ніколи-ніколи, скільки житиме, не буде сиротою. Кожна стрічна жінка буде йому матір'ю, кожний чоловік − батьком, юнак − братом, а дівчина − сестрою. Таку дивну казку розповідав дід Маврикій… Улянці уже здавалося, що знайшла ту квітку, уже хотіла вирвати, та раптом прокинулася.
Одного разу до лісникової хатини йшов чоловік з фронту. Важку звістку він ніс у цю хатину... Був у нього давній приятель Андрій Голуб. Вкупі з ним лісникував, разом з ним на фронті бив німців. У бою було тяжко поранено Андрія. Взяли його в госпіталь, там він і помер. Десь далеко в лубенських лісах залишилась у Голуба сім'я: дружина, дочка Улянка та дід Маврикій. Не знав Андрій, що дружини в нього вже немає. Не знав цього й незнайомий. Звали його Федір Корсак. Тепер він повертався додому, виписавшись із госпіталю.
Федора Корсака мучила думка: як він скаже лісничисі та дівчинці про смерть Андрія? Коли він зайшов до хати, привітався, побачив Улянку і запитав, де мати, − вирішив не розповідати правду. Дівчинка випитувала, коли повернеться її батько, а Федір сказав, що Андрій усім привіт переказав, щоб не скучали, щоб Улянка вчилася, може, й його скоро відпустять...
Дівчинка проводжала Федора і несла його шинель. Вона раділа, що її батько, може бачив цю шинель. А на прощання Улянка поцілувала Федору руку. "За віщо вона? − думав Федір. − За звістку про батька".
Розділ вісімнадцятий
У МАКАРА МАКАРОВИЧА
Наступного дня Улянка встала дуже рано і пішла в село до Макара Макаровича. Дівчинка зустріла його біля парні, де гнули обіддя для коліс. Там був і Демко. Коли Улянка захоплено почала розповідати Макарові Макаровичу про гостя з фронту, який приніс звістку від батька, лісничий заметушився. Він сказав, що Федір Корсак працюватиме у нього. І відразу ж змінив розмову. Вони пішли до його дому, і там Демко показав дівчині свою колекцію комах. Тепер Улянка зрозуміла, чому у школі хлопець так носився з жуками. Вона думала раніше, що хлопець тільки бешкетник…
Улянка розповіла хлопцеві казку про Чарнамай-зілля, і той запропонував йти разом шукати квітку.
Розділ дев'ятнадцятий
БУРЯ
Буйно розрослися трави й кущі. Позаростали подорожником та лопухом стежки-доріжки. До осені було ще далеко. Давно обсипався цвіт з груш і кислиць, і тепер на деревах повільно наливалися соком маленькі плоди.
Улянка часто тепер бувала в Макара Макаровича. Вона дуже любила йти до нього лісовою дорогою, яку перетинало дубове коріння. Любила їздити з ним і з Демком оглядати лісництво, бувати на заготівлі лісу, на пасіці, біля парні.
Одного разу вона побачила, що Макар Макарович сидить на ґанку з Федором Корсаком. А коли підійшла й привіталась, їй здалося, що перед цим обидва вони балакали про неї, і обидва здалися дівчині дуже засмученими, хоч і ховали це за усмішками. Коли Федор пішов, лісник сказав дівчинці, що хоче поговорити з нею.
Макар Макарович спитав, чи хотіла б вона бути його дочкою, якщо її батько не повернеться з фронту. Дівчинка не відповіла. Вона мовчки дивилась на Макара Макаровича, і він бачив, як круглішають її очі, і в них стигне страшна невимовна догадка. "Тато не повернеться? − спитала вона тихо, майже самими губами. − А як же дядько Федір... Він казав..." Лісник усе пояснив. Горе було так тяжке і так воно приголомшило Улянку, що навіть сльози не змочили її сухих гарячих очей. Дівчинка встала і пішла, хоч лісник просив зупинитися.
Тільки опинившись сама на знайомій галявині, Улянка уткнулась обличчям у густу траву й заридала. Хвилюючись за дівчинку, Макар Макарович трохи згодом поїхав верхи до лісникової хатини вслід за Улянкою. Та дівчинки вдома не було. Лісничий дуже стривожився.
Вже й обідня пора минула, а дівчинка не приходила. Макар Макарович учвал погнав коня до контори. Нашвидку він скликав кількох лісників, і вони верхи поїхали в ліс шукати Улянку. Увечері всі вони повернулись, не знайшовши дівчинки. Макар Макарович боявся, що з Улянкою трапилось якесь нещастя. Дід Маврикій, дізнавшися про подробиці сьогоднішнього дня, і собі стривожився.
Макар Макарович об'їздив увесь ліс. Почалася злива, а лісник верхи пробирався в цей час лісовою дорогою…
Давно стихла буря й минула злива, коли Макар Макарович повертався з лісу. Улянки ніде не було. Зненацька він зупинив коня. Йому вчувся незрозумілий звук. З велетенського гіллястого дуба доносився стогін. Це був той самісінький старезний дуб-дідуган, який завжди викликав у Макара Макаровича мимовільний неспокій і сум. Переказували, що колись, давним-давно, в цих місцях, біля Одудового яру, жив сам Гаркуша. Під цим дубом стояв колись його намет... Мимохіть зринули оповідання про заложників-полонених, яких Гаркуша тримав і вимагав за них викуп.
Макар Макарович хутко зліз із сідла, обійшов навколо дуба і побачив величезне дупло, в яке вільно могла зайти людина. Чоловік запалив сірник і побачив у дуплі біле обличчя Улянки, яка лежала непритомною.
* * *
Наче уві сні відчула Улянка долоню, що тихо лягла їй на лоба. Хтось говорив, що жару вже нема. То був голос вчительки. "Тепер пішло на одужання", − говорив Макар Макарович. До дівчинки повільно поверталася свідомість. Де вона? Що з нею? Ось вона лежить на галявині й плаче, ось блукає безтямно лісом, продирається через колючі хащі. Дико шумлять патлаті дерева, буря з дощем січе обличчя. Сліпуча блискавка б'є в груди...
Улянка з зусиллям розплющує очі, впізнає лісника і Людмилу Степанівну. Світла радість огортає Улянку − десь далеко позаду лишилася лиховісна ніч, і злива, і страшне дупло, і холод, який сковував дихання. Легкі крила підхоплюють дівчинку, голова її знову відкидається на подушку, та крила не дають упасти, гойдають і вколисують...
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу