Вся камера заінтригувалася, бо беруть вдень – значить, на волю! Віра в можливість виходу на волю окрилилася, бо всі знали про зняття Єжова. В камері не знали, що його "зняли" вже давненько. Але зняли для "волі", а не для тюрми.
Та Андрія чекав "Чорний ворон". Почався вдруге "великий конвеєр". А диригували ним Великін, Сергєєв і Сафигін. І почався заключний етап з того, з чого був почався колись перший. Тоді був початок, тепер кінець. Тоді вони кричали й галасували, тепер вони робили все мовчки, зціпивши зуби. Фрей поставив ультиматум: або заговорити або йти в божевільню.
Конвейєр крутився повним ходом. Коли Андрій був уже напівживий, його вкидали назад в малесеньку шаховку і він там відхлипувався. Обіцянку Фрея скажена трійка здійснювала послідовно і неухильно...
Андрій вимагав очну ставку, і її таки влаштували. Перед Андрієм сидів Жгут Ніколай, людина з лисячим личком, людина з волі. Сергєєв посміхався, позираючи на Андрія якось згори. Жгут говорив, що знає Андрія, розповідав про Андрієву "контрреволюційну" діяльність, про Катерину, про малу сестру Галю!.. Андрій не міг пригадати цього чоловіка, але раптом згадав сцену в хаті, батькову Біблію, яку читав отець. Отець! Та це він і є Юда!!! У віччю Андрієві мелькнуло Катрине обличчя, мала сестра Галя й бідолашна мати... Мов підкинений пружиною, Андрій зірвався й схопив Жгута за кадик. Сергєєв скочив злякано, але, перш ніж він встиг щось зробити, Андрієва рука вхопила тяжке мармурове прес-пап'є й усіма рештками сили опустила його на Юдину голову. Після того Андрій втратив свідомість.
Коли Андрія витягали, він від болю опритомнів і, мов крізь туман, побачив мертвого отця, а Сергєєв несамовито й захоплено реготав: "Га-га-га! Оце так ставочка!! Оце так очна ставочка!.. Готово, брат! Га-га-га! Оце так розписався!" І задоволено потирав руки. Дійсно, так підписатися під протоколом обвинувачення в терорі й збройному повстанні та під свідченнями очкаря ліпше вже не можна. Дальші переслухування вже зайві. І Андрія вже більше не переслухували. Та й однаково Андрій уже був непридатний ані до логічного мислення, ані до розмов. Він був душевно хворий.
Його знову привезли на Раднаркомівську. Приймав Андрія з "Чорного ворона" опівночі знаменитий черговий корпусу Мельник. Андрій побував двох камерах, перш ніж Мельник завів його в чисто вибілену, затишну камеру-одиночку з двома ліжками, на яких навіть була постіль.
Згодом до Андрія "підселили" Алєксєя Копаєва, начальника Грунського райвідділу НКВД. Копаєв признався, що Сафигін – його приятель, тож він чув про Андрієву справу. Копаєв почав розповідати досить хаотично, як Сафигін фабрикував Андрієву справу. Копаєв розповів, що має жінку і двоє дітей. Колись зробив блискучу кар'єру, в "органах" ще тоді, коли не було Єжова. Та от прийшов Єжов... Копаєв ніколи кірки не зарізав, а тут він мусив замазати руки в людську кров… І він бив людей, бував при розстрілах! Та от зняли Єжова й почали (для проформи почали!) "карати" верхівку винних в "перекрученні лінії партії". Одного дня Копаєву дали вести справу парторга, який колись вчив Копаєва, як треба бити. Копаєв бив того парторга з насолодою, але кінчилося тим, що парторг все-таки виправдався, бо був хитріший за нього й мав "руку", а Копаєва посадили. І тепер він має гарантованих 15 років!
Якось Копаєв розповів Андрієві, що його брати теж сидять тут. Від того самого дня, що й Андрій. Вони суворо ізольовані. Чумакам приписують імпозантну контрреволюційну військову організацію. Андрій був вражений цією новиною. А ще Копаєв розповів, як тут розстрілюють. Виявляється, внизу, в льохах, працює ціла "машина". Інколи там за ніч розстрілюють по 250 чоловік і більше. Це майже кожної ночі відбувається. Люди не знають, що їх ведуть на розстріл, а вбиває там Мельник і ще один. Тепер Андрій зрозумів, чому Мельник має право безкарно роздавати махорку! От чому він поводиться так вільно в цім пеклі. Інколи Мельник добивав жертв коротеньким ломиком, яким ударяв по голові. Потім захололі трупи бригада вантажить на машини й вивозить. Вражений Андрій ніяк не міг зв'язати до купи дві речі – ломик в руках Мельника й пачку махорки в тих же руках, за яку Мельника любила вся тюрма.
Скоро Копаєва забрали, і Андрій лишився сам. Ночами йому снились якісь дивовижні сни, яких він уранці ніяк не міг пригадати. Страшенно боліла голова, нило все тіло. Бачив, що він остаточно погасає. На щоках були хоробливі червоні плями – плями сухот, плями смерті.
Якось його забрали його з камери і повели крутими сходами. Андрій немов ішов на Голготу, часто зупинявся збезсилений і заходився раптовим кашлем. Коли відчинилися якісь двері, Андрій побачив… своїх трьох братів. Він мало не впав, але Микола підхопив його й притиснув його до своїх розхристаних грудей. Андрій нестримно заридав. Михайло засміявся, а Серьога закінчив: "От тепер ми всі вкупі". І з викликом глянув туди, де рясніли портупеї й блищали ордени за столами, застеленими червоним сукном.
Їх усіх прирекли до розстрілу. Закритий Ревтрибунал судив їх. Андрій запитав Миколу про його підпис у "ділі". Микола посміхнувся і сказав, що ця сволота мала досить його підписів, навіть чисті бланки з підписом. Найстрашніший тягар остаточно сповз з Андрієвого серця...
Братів і сестру прирекли до розстрілу, але прийшло "помилування": розстріл було замінено 20-річною каторгою. Лиш не замінили нічим Катриного божевілля...
Багато доріг пройшли вони, з багатьох рік пили вони, багато могил полишали вони, багатьох друзів розгубили вони в землі й по божевільнях, і багато ще їм іти, багато ще їм проб приготовила доля. Але всі дороги сходимі, й всі могили зчислимі, і кожна ніч кінчається ранком... І вони йдуть через ніч злоби й зненависті, доки її не перейдуть. І в одного з них завжди звучатиме в душі "Місячна соната" Бетховена.
Скорочений стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу