А він все лізе! Якось, коли вона була в місті, він прийшов і нарубав дров! Недавно підкинув свій кожух і пару чобіт... Що їй робити? Не викине, бо ще хтось вкраде!.. Добре би було, якби не пив, бо, щоправда, добрий чоловік! Руки не поклав на ню ніколи; та й до роботи вдатний.
Вона таки прийме його, попробує ще раз з ним жити. А заведе знов нелад в хаті, вона дасть собі раду. В неї кулаки ще здорові, ще звалить п'яного до землі.
Парасці сниться, що йде з Юрієм і його товаришем, і минають гору, де пасуться стада пана Куби і Гаврісана. Там чабанисько. Стоїть в леваді під лісом, з патлатим чорним волоссям своїм, сам-один між білими і чорними вівцями і плаче в трембіту! Гей, як тяжко плаче він!
А їй в серці так, якби йшла на смерть, так тяжко їй чомусь! Відтак утихла трембіта; згубивсь десь її голос... і паде округ неї на все чорна темінь. Їй стало лячно, і вона хапає Юрійового товариша за плечі... "Бадіко, рятуйте!" А він каже: "Тепер відступило твоє щастя від тебе; тепер ти вже без нього будеш проживати на світі!"
Вона з остраху зойкнула та й прокинулася... Поганий сон, але і брехливий! Її щастя не може ніколи її покинути. Мошняг казав. Старий такий, як він, не буде брехати!
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу