Євген Гуцало — У гаї сонце зацвіло (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Сторінка 3 з 6

Та, мабуть, не всі полетіли, ото ще два ворушаться під кущуватими бровами. Дядькові губи червоно блищать, наче молодесеньким змащені медком, і солодко всміхаються. Дядько дав тобі згорточок рудого паперу, у якому були м'ятні цукерки.

Гречаний – не тільки найкращий, а чи й не єдиний швець на все Овечаче. А тому, подивившись, у які шкарбани взута мати, сказав перегодя, щоб принесла, а він зашиє. Він сказав, що платити не треба, бо своїм матеріалом підіб'є. Мати не хотіла безплатно, але дядько сказав, що разом з її Данилом колись у колгоспі на конях робив. Їх із Данилом і до батальйону одного взяли. А він швець, у нього обрізків усяких назбиралось. Гречаний натякав, що мама лишилася сама, бо в кожної вдови чи мати стара зосталась, чи батько, чи родичі якісь. А вона ж самісінька – ні сестер, ні братів, ні діда, ні баби.

Павло Гречаний сидів на ослоні, говорив, а мати, стоячи коло печі, слухала. І ти слухав, і тебе зворушували дядькові слова.

А потім уночі снилась тобі дядькова нога відірвана. Як у полі йде нога дядькова, й гупає достеменно так, як ото дядько пройшов ізвечора під вікнами вашої хати: гуп… гуп… гуп… І тобі стало страшно уві сні, бо ти знав, що нога йде шукати дядька, хоче знайти його, та як ти їй скажеш, куди йти і де шукати, коли ж нога, а до ноги не обізвешся.

Мати завжди зводилась удосвіта і, перше ніж іти в ланку, брала заступа і гайда хутенько на город. Поки сонечко підіб'ється, поки бригадир загадає поспішати в ланку, бо робота в полі теж не бариться, поки у печі вмліє куліш, то вона якусь латку городу й скопає. А то, бувало, попід межею не тільки копає, а й одразу картоплю садить, бо де того вільного часу набере, не позичить.

Мати в ланку подалась разом із іншими молодицями та бабами, а тоді вже ти, прочумавшись, виходиш на город. Копаєш город, і гіркувато пахне земля. Й рубаєш хрін, мовби найзапеклішого ворога. У землі знаходиш і патронну гільзу, і гострокутний іржавий осколок. Односиш їх на межу, а тут цього залізяччя мати наклала чималу купку.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Отак собі копаєш город, а стомишся, то з мурахами граєшся в бузині чи гайнеш на вулицю. Захлянеш – підкріпишся ячмінним кулешем, залишеним тобі матір'ю на цілий день.

Якось прийшла тітка Ярина. У неї обличчя біле та кругле, наче тісто, яке ось-ось посадять у піч. Вона дужа, проворна, сама всьому раду дає, може спиною хуру соломи перевернути, і овечацькі дядьки не те що побоюються Ярини, а ставляться, мов до рівної. Вона саме поверталася з родин у своєї тітки, на радощах випила трохи. Мати дивується: звідки у самотньої тітки дитина знайшлася. Але тітка Ярина каже, що дитина знайшлася, а батька нема, і "що сироти, що безбатченки – така їхня доля тепер, а жінці без дитини не можна". Тітка Ярина зайшла на подвір'я і почала говорити матері, що вона ще гарна молодиця, чого закопувати себе живцем у могилу. Тітка Ярина натякала матері, щоб знайшла собі ще чоловіка.

Тобі цікаво було слухати, а водночас кортіло, щоб тітка Ярина вмовкла, не вела з матір'ю таких балачок. От від кого навчилась Василинка, от чиї перейняла слова! Йдіть собі, тітко Ярино, додому та лягайте спати, бо у вашій голові джмелі гудуть, а проспитесь, очуняєте, тоді й порозумнішаєте. Бо гріх таке говорити матері, вона не вашого поля ягода, вона свята жінка. А тітка Ярина радила прийняти когось у хату, щоб легше по хазяйству велось, щоб і до тебе була увага. Мати говорила, що вірить, що її Данило живий. Тітка Ярина попросила не гніватись на неї і пішла додому.

Скільки було говорено-переговорено про ту теличку! Не про корову, ні, бо це ген як багато грошей треба настаратись, а саме про маленьку теличку, яка виросте в славну дійну корову, котра поїтиме молоком і тебе, і матір, а також вистачатиме й на ярмарок понести глечик сметани. Ще минулого літа, пригадується, мати принесла одне-двоє ряденець сіна, склала на горищі, нехай, мовляв, лежить, знадобиться. І пірию так само поклала, і якийсь мішок лепехи – думала усе про корову. Раніше у вас була корова, та забрали німці. Ти ледь-ледь пам'ятав її.

Коли ви вдвох із матір'ю зоставались у хаті й вона поралася з вечерею, то здебільшого не мовчала, а туркітливим півголосом гомоніла – чи то сама з собою, чи до тебе зверталась. І дуже часто в цій роздумливій материній мові йшлося про те, в кого яка корова й скільки дає молока.

Та й почали тієї весни зацвітати садки, по всьому селу садки! Як ти приглядався до вишень на подвір'ї, до їхніх тугеньких бубляшків, очікуючи, коли ж, нарешті, розкриляться їхні пелюстки. Одного дня вони зацвіли. Зацвіла і старенька груша на краю городу. І ти вже не міг усидіти в хаті. Ти ходив по обійстю, ти усміхався сам собі, небесам блакитним усміхався, тим свіжим весняним пахощам, які дарували тобі розквітлі дерева, і почувався найщасливішою істотою. І мав у грудях дивне відчуття польоту. Варто було, здається, розставити руки, пробігтись – і полетів би над весняним Овечачим, полетів би над садками, в чистому небі так, як летять журавлі.

Якось Василинка розповіла, що ходила на короварню, а там одне телятко здохло. Корова плакала за ним. І ви з дівчинкою вирішили, що було б добре вивчити мову тварин. Василинка дивилася на тебе очима великими, волошковими, і десь у їхньому сяйві наче біль ворушився. Тобі хотілося сказати, що вона дуже гарна, що нехай би кинула свою матір, котра дорікає шматком хліба, та переходила жити у вашу хату, через дорогу. У твоєї матері лежить у скрині старовинне намисто, мати не вбирає тих прикрас, то кому вони дістануться, як не Василинці. Ти давно вже уявляв їх на Василинці. Але всі ці слова застрягли в горлі.

По межі ви подались у поле. Василинка розповіла, що до її матері ходить якийсь дядько з Псярівки. Мати горілкою поїть його, а він п'є і мовчить. Сяде коло столу, наллє собі, перехилить, а потім закусує. А вчора прителіпався посеред білого дня, а матері ще вдома нема. Василинка зачинила двері перед його носом. Він позаглядав у вікна та й поплентався, як побитий пес. І ви обоє засміялись. Тільки Василинка враз посмутніла: "От перепаде мені від матері, як довідається!". Дівчинка жаліється, що мати буває така зла… Каже, що вона світ їй зав'язала. Каже, якби не дочка, то вона б у селі не сиділа, а десь повіялася б, знайшла собі щастя. Василинка говорила без жалю, без гіркоти, а тобі краялося серце за неї.

Ти порівнював свою матір із тіткою Яриною – і ніяк не міг утямити, чому тітка Ярина така недобра, має свою дочку мало не за чужу, хоче кинути її, в той час як твоя мати любить тебе, не шкодує нічого. Ти пропонуєш Василинці іти жити до вас з матір'ю. Але Василинка каже, що не може покинути маму. Тобі важко було зрозуміти: щойно Василинка картала матір, яка хоче її кинути, а ось уже й захищає. І як тільки допомогти Василинці, щоб ніхто не кривдив, щоб і мати любила?

Ви з Василинкою, розставивши руки, бігаєте по полю. І коли ти її наздогнав, схопив за руку. Василинка не сміялась, була чи то смутна, чи то стомлена, і ти, зніяковівши, відпустив її руку. Почувався так, наче завинив у чомусь перед нею, а в чому – хто відає?

А вночі тобі снилось, що літаєш над селом. Це вже був не перший сон, у якому ти літав, але в цьому все відбувалось правдоподібніше, ніж у попередніх. Ішли ви з Василинкою по кручі над ставом, як ото було вчора надвечір, і раптом Василинка побігла, зникла, ти кинувся шукати, розставив руки. Але ти ніде не міг знайти Василинку.

Якось добилась у село жінка, молдаванка, ходила по Овечачому, слідом за нею нюшкували дітлахи і все чомусь не могли повірити, що ця жінка в чорному одязі й справді молдаванка. Бо схожа була на молодицю з будь-якого сусіднього села. Жінка шукала могилу свого сина. І знайшла її на подвір'ї, де жив Тизунь Максим з жінкою. У старих Тизунів біля груші була могилка. Таких могилок ви знали кілька в селі, а також одну в полі, під лісом. У них лежали червоноармійці, вбиті тоді, коли з Овечачого виганяли німців.

Стара Тизуниха розповіла молдаванці, як одного разу зайшов до неї в хату хлопець і попросив молока. Молока не було, тому Тизуниха дала йому узвару. Просила ще з'їсти борщу, але хлопець побіг, бо чути було звуки бою. Хлопець не встиг вийти з подвір'я, як його вбили. Поховали його в отій ямі, що орудіє вибило. І на цвинтар не понесли, спочив там, де головою наклав. Тизуниха винила себе, що погано просила хлопця до борщу: може, коли б згодився поїсти, не загинув би. До жінки-молдаванки і старої Тизунихи підійшов дядько Градобик і розповів, що тоді для покійного дав домовину, яку тримав для себе. Жінка в чорному одязі тільки схлипнула і закусила нижню губу, що затремтіла-затремтіла. Очі її набрякли сльозами. Тизуниха розповідала, що доглядає могилу, посадила барвінок, поставить оградку. Жінку в чорному струсонули ридання, наче вона хотіла виплакати всі сльози – не тільки за рідного сина, а й за його побратимів, що полягли по неосяжних просторах…

Наступного дня в колгоспі дали коней та воза, вистеленого соломою, і сумну жінку в чорному повезли на вокзал у район. Вона поїхала не сама – кільком овечацьким жінкам украй закортіло податись теж у район: був саме ярмарковий день.

Одного дня Василинка зібрала вузлик і перейшла жити до вас. Мати запитала, чому Василинка так зробила, і дівчинка відповіла: "Хіба не розгніваєшся, коли чужий чоловік їй дорожчий від рідної дитини? Як ходить, то хай собі ходить, але ж наговорив щось на мене, то мати й побила. А за що мене бити? За те, що я їй дочка? Ось ви ж не вдарите мене, бо я вам чужа, а вона побила. То не спроваджуйте за двері, бо до матері я більше однаково не піду, хай живе, як хоче". Посідали за вечерю, а коли поїли, Василинка взялася мити посуд. Ти натішитись не міг, що залишиться з вами, бачитимеш її і вдосвіта, і вдень – коли захочеш, і завжди слухатимеш її срібний голосок. Коли смеркло й мати поставила на припічок каганець-блимавку, до хати вступила тітка Ярина. Обличчя її, повне, біле, дихало гнівом. І вся вона, рішуча, зла, готова була кинутись на Василинку, вдарити, скрутити в баранячий ріг, скубти за волосся. Хто зна, може, так і вчинила б тітка Ярина, та мати твоя стала перед нею і навіть руки звела: не руш, мовляв.

1 2 3 4 5 6

Інші твори Євгена Гуцала скорочено:


Дивіться також: