Заборонялося промовляти ім'я Нарита вголос, наближатися до Чорного озера, залишати межі Міста без дозволу, з'являтися на вулицях після півночі, збиратися надворі чи в помешканнях групами більше трьох осіб, голосно розмовляти, сміятися, виготовляти зброю й вирощувати магічні рослини.
А з прав мешканців було одне: померти.
Обов'язки і права не стосувалися драконів, бо їм Нарит оголосив війну.
Міщуки були ошелешені. А особливо – дракони. Вони просто не знали, що чинити. Один за одним крилаті велетні піднімалися в небо й залишали площу. Спарт, Хранитель драконів, обпалив Нарита ненависним поглядом і зник за хмарами.
Зрозуміло, що чаклун остерігався драконів, тому вирішив їх знищити. Адже тільки вони мали достатньо сили, щоб порушити тиранію Нарита. Та хіба дракони мають шанси в цій війні? Силу Нарита після крадіжки Оберегів важко собі й уявити.
Дракони витримали вже кілька важких битв. Сто п'ятдесят вірних Спартові драконів билися, але десятки драконів вирішили не брати участі у війні і рушили на Північ.
Чаклун за допомогою чарів одягнув своє військо у водяні панцери, щоб дракони не спопеляли військо.
Крив сидів на спині Спарта й намагався дібрати закляття, яке б зняло з песиголовців їхні чарівні панцери. Йому вдалося це зробити, і ворог відступив.
Але Нарит застосував проти драконів димових жаб. Роздуваючись до розмірів кавуна, вони випускали з рота струмені ядучого диму. За мить дракони майже нічого не бачили, бо їхні очі сльозилися. Та найгіршим було те, що дракони почали невпинно чхати, а це заважало дихати на ворога вогнем.
Песиголовці скористалися безпорадністю супротивника. Крив викликав на Соляне поле усіх чапель, які безжально поковтали усіх димових жаб. Дракони перейшли в навальний наступ, і песиголовці з тролями відступили.
Нарит зрозумів, що в Місті хтось іще володіє магією. Здогадатися, хто саме, чаклунові було неважко.
Напад з печер
Наступного ранку під ревіння п'яти тисяч дерев друзі спати вже не могли. Джульєтта вирішила трохи розвідати територію. Гаврик осідлав Джульєтту й піднявся з нею над лісом. Шмигун, Понтій та Петяка залишилися готувати сніданок.
Пугач та горобчик подалися на пошуки порожніх пляшок для багаття, а лепрехун тим часом вирішив обстежити глиняні печери, може, там є скарби. Та й узагалі він змалку мав слабкість: нишпорити та шукати чогось таємничого.
В одній печері на Шмигуна напали монстри – червоні помідори. Він виліз на дерево. Понтій і Петяка сполохано кружляли над Шмигуном.
Тим часом печерні помідори не збиралися так просто відмовлятися від своїх кровожерних намірів. Під деревом хижих овочів збиралося дедалі більше. Покрутившись довкола стовбура, вони почали накочуватись один на одного, створюючи живу червону піраміду, яка щохвилини вивершувалась у напрямку Шмигуна.
Понтій і Петяка кинулися до купи зібраних для вогнища пляшок і, піднімаючи по одній над пірамідою помідорів, жбурляли, цілячись у її верхні ряди. Одначе це не завдавало овочевим упирям помітної шкоди.
Дерево, мимоволі втягнуте в цю пригоду, вирішивши, мабуть, морально підтримати переляканого Шмигуна звитяжною піснею, заспівало: "Гей, нумо, хлопці! Хлопці – до зброї!.."
Коли між Шмигуном і верхнім помідором лишилось якихось півметра, над галявиною з'явилися Джульєтта з Гавриком. Гаврик ухопив товариша за комір, і Джульєтта ракетою рвонула в небо.
Тієї ж миті від верхівки піраміди відштовхнувся найхижіший помідор і, злетівши на метр догори, уп'явся в багатостраждальну босу Шмигунову ногу…
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Гаряча яєчня
Печерний помідор вже другий день теліпався на нозі лепрехуна. Час від часу в животі помідора протяжно бурчало. Як Шмигун з Гавриком не старалися, та відірвати помідора від лепрехуна їм не вдавалося. Петяка сказав, що помідори не відпадають, доки є чим поживитися. Понтій передбачив вибух і Шмигуна з вільною ногою.
Залишивши вчора зранку Співучий ліс, вся компанія Гаврика взяла курс на північ, до Курячого вулкана, де Петяка буцімто нещодавно бачив дракона. Надвечір другого дня друзі побачили вулкан. Почулися дивні звуки, що явно долинали від Курячого. Це був якийсь незрозумілий, хаотичний і пронизливий клекіт.
Навколо широченного кратера, поміж камінням, було намощено сотні гнізд курей. Вони несамовито кудкудакали, сокотали, кричали і навіть кукурікали, хоча серед не було жодного півня. Кури поливали свої яйця розжареною магмою, добутою з самого серця вулкана!
Гаврикові захотілося яєчні. Дракониця вибрала для посадки місце, найбільш вільне від курячих гнізд. Тільки-но Джульєттині лапи торкнулися базальтової поверхні вулкана, кудкудакання обірвалося. Ніби хтось висмикнув з розетки штепсель радіоприймача, і той замовк.
Гаврик зіскочив на землю, щоб взяти кілька яєчок. Але виявилося, що кури з Курячого вулкана були вогнедишними! Помахом широких крил дракониця збила з буки полум'я й ухопила його пазурами за одяг.
Джульєтта почала підніматися під хмари. За півгодини, відлетівши на безпечну відстань від Курячого вулкана, друзі сиділи колом на березі якоїсь річечки й усе ніяк не могли оговтатися від побаченого й пережитого.
Гаврик тримав у руках два яйця, що він устиг викрасти. Друзі зробили з них гогель-могель і випили. Потім Гаврик дістав із наплічника щоденник.
Зрада
За голову Крива Нарит призначив винагороду – тисячу золотих скорпів.
Чаклун хотів спалити всі чарівні Обереги. Срібна Троянда, Кубок з Часом і Вогняний Ключ лишилися неушкодженими, а от Смарагдова Книга згоріла, бо була несправжньою. Ледь не цілу ніч Нарит лютував, а на ранок по всьому Місту сповіщали про "щедру" винагороду тому, хто допоможе впіймати або звести зі світу Крива.
До табору Крива прийшов люд Геліус і зголосився воювати проти Нарита. Люд розповів, що три дні тому він потрапив у Місто зі свого, людського світу. У першому ж бою він видався Криву занадто сміливим, як на люда. Він одразу ж уподобав собі дракона Трума і, осідлавши його, вразив пострілами з лука не одного песиголовця.
Раптом Гаврик сказав, що Наритів люд Геліус – той самий люд, що зголосився воювати з Кривом. Бука продовжив читати.
Декілька десятків мітлетунів наблизилися до табору Крива. Одразу десять драконів, що за тривогою піднялися в повітря, упали додолу, обплутані тросами. Драконам ніяк не вдавалося вразити відьмаків вогнем, бо ворожі мітли виявилися надто швидкими.
Спарт наказав усім драконам утворити в повітрі велике коло. Дихаючи навсібіч вогнем, вони змогли тримати ворога на відстані й не давати обплутувати себе смертоносними тросами. Наритові посіпаки відступили до замку. Однак устигли захопити в полон Геліуса. Його дракона Трума песиголовці збили отруйною стрілою. Увечері, коли дракони з почестями спалювали тіла загиблих товаришів, Геліус несподівано з'явився в таборі. Він був увесь у синцях, волосся на голові скуйовдилося й злиплося від запеченої крові, до того ж люд накульгував на одну ногу. Він підійшов до тіла свого дракона Трума й попрощався.
Одразу ж після обряду спалювання Крив кинувся розпитувати Геліуса, що ж з ним трапилося в замку. Люд розповів, що Нарит вчинив йому допит, бо чаклун хотів знати, де Крив зберігає Смарагдову Книгу.
На щастя, ніхто, крім Крива й Спарта, не знав про справжній Оберіг буків.
Геліус сказав, що якось піддурив вартового троля й утік із замку.
Наступного дня на табір було вчинено раптовий напад хмарою відьмаків. Дракони ставали легкою здобиччю мітлетунів, бо жоден дракон уже не вмів дихати вогнем. Спарт забрав Крива із Смарагдовою Книгою. Крив знав, що для того, щоб накласти закляття на драконів, щоб не дихали вогнем, потрібно було мати частину тіла Хранителя драконів, відтяту від нього живого. Спарт не потрапляв у полон, він тут. І, здається, у нього все на місці… Хоча… вчора Геліус допомагав перев'язати його рану. Крив зрозумів, що Геліус зрадник.
Жалюгідна дещиця драконів, які врятувалися, разом зі Спартом втекла далеко за Місто.
Гаврик спав неспокійно. Тіло несамовито пекло, бо вчора його таки добряче підсмажили кури. Гаврик заходився мастити маззю, а Джульєта запропонувала дмухнути. Але раптом замість повітря вона дихнула вогнем.
Гаврик з Джульєттою зчинили такий лемент, що спати неподалік було просто неможливо, тому всі почали поволі прокидатися. Усі були ошелешені новими можливостями Джульєтти: вони й не помітили, що на березі річки вони вже не самі. Усю компанію щільним півколом притисли до води незнайомі дракони. Кожен дракон був набагато кремезнішим за Джульєтту й мав крила більш дужі, ніж її. Чужі дракони оточили полонених і вирушили з ними в долину, що розкинулася за Курячим вулканом.
Спарт
Між чужими драконами був хранитель драконів Спарт.
Багато років тому Спарт, зранений і безсилий, потрапив у ці краї. По тому він дуже часто шкодував, що не загинув разом із Кривом під час останнього бою з Наритовим військом або не помер від ран. У Долині Спарта зустріли дракони, які відмовилися від участі у війні. Вони виходили його й знову обрали своїм ватажком.
Дракони тепер займалися хліборобством. Спарт змирився з участю бути Хранителем драконів-хліборобів, драконів без вогню.
Зранку до куреня Спарта привели полонених. Він був дуже здивований, коли побачив серед прибульців симпатичну молоду драконицю.
Бука все розповів драконові, і полонених звільнили. Спарт сказав, що Смарагдова Крига лежить на дні Чорного озера.
Бука розгорнув щоденник Крива в самому кінці і почав читати.
Втрата Книги
Після довгих суперечок і нарад дракони з Кривом розробили блискучий план проникнення до замку через секретний підземний хід. Титанічними зусиллями дракони вирили його, але землетрус напередодні запланованого нападу зруйнував тунель. Не лишалося нічого, як наважитися на останній, вирішальний бій, плекаючи надію на те, що Нарит вже святкує перемогу й не жде удару.
Дракони і Крив вирушили до замку. Крив зробив їх на деякий час трохи витривалішими і швидшими. Але крилуни виявили драконів, що наближалися. Над Чорним озером драконів перестріла Блискавична Ескадра.
Бій був запеклий. Драконів у небі ставало щораз менше. Крив сидів верхи на Спартові.