Збоку підскакував і намагався лизнути Федька в ніс Марко. Федько аж мінився всіма кольорами веселки від радощів.
Від дверей почулися прокльони діда Ілька: хлопці за голосно раділи, а дідо дрімав. Павлуша інстинктивно закрив Вірус від діда, який подумав, що йому щось привиділося.
Сашко подякував Павлуші за порятунок Вірусу. Біленький взяв Федька на руки, прикрив сорочкою від сторонніх очей і потягнув до їхньої кімнати, щоб послухати Вірусову розповідь про те, що сталося з ним після зникнення.
Розділ 9
Федько розповів про свої пригоди зі шмиглями.
Павлові Віталійовичу Вірус сподобався. Після знайомства з балакучим собакою здивувати його було важко, але цій істоті це вдалося.
Хлопці почали розглядати знайдені монети. На одній стороні монети був напис: "10 копеекъ, 1913, С.П.Б.", його прикрашали віночок та пузата корона. На кількох інших був вибитий схожий на козака вусатий дядько з великим молотком у руках, а на іншій стороні красувались обплетені виноградною лозою літери "І" та "В". Ніяких інших ознак, що вказали б на те, коли і де їх викарбувало, не було. А проте від цих потьмянілих жовтавих монет віяло старовинними скарбами, про які розповідають легенди.
Павлуша вважав монети козацьким скарбом. Сашко відкинув царську монету 1913 року, а про інші дуже хотів дізнатися. Хлопець вважав, що треба стежити за Фотошопом, адже він для чогось риється на Чорному озері.
Хлопці побігли вечеряти. Тітка залишила їжу на кухні під рушниками, бо з дядьком поїхала до когось на день народження у сусіднє село. Сашко зрадів, що з дорослих тільки дідо лишився. З Федьком простіше буде.
Розділ 10
А в той час, коли друзі пізньою вечерею відзначали неочікуване повернення Федька, чупакабра Нюра вирішила, що вдень спокійно можна виспатись на м'якому сіні у Барабашевому хліві, а вночі – бешкетувати по селу, маючи залізне алібі.
Ще раз кинувши оком на поцупленого "Гаррі Поттера" і навіть перегорнувши ратицею кілька сторінок, Нюра вирішила її повернути на доказ свого каяття. Свиня раптом згадала свою бабу Сеньку і вирішила таки заглянути до рідної оселі, хоч і бачила дивного чоловіка, який вештався подвір'ям удень. Нюра роззирнулась, видерлась на найближче дерево і втупилась у вікно.
Худий, довгий дядько влаштувався за столом і щось малював чи то писав на аркуші паперу. На столі стояла велика миска з якимись пляцками. Біля неї були ще дві мищини, судячи з усього, теж із чимось їстівним. У шлунку Чупакабри завили дикі голодні вовки. Забувши про небезпеку, Нюра сплигнула з дерева і пішла до хати. На столі були індійські страви і свинота стікала слиною, сидячи під столом та втягуючи носом пахощі. Тим часом чоловік почав виконувати свої вправи і заплющив очі. Здавалося, він заснув. Навіть дихання його було не чути.
Нюра вибралася зі схованки, стала на задні ратиці й потягнулася до їжі. Нюра обережно залізла на стілець і почала знищувати харчові запаси Фотошопа. Одна тарілка впала на землю. Фотошоп відкрив очі, а тоді схопив черевика і пожбурив його у свинтуса. Нюра запустила одну миску у бороданя. Рештки їжі лишились на його обличчі.
Паця схопила у пащу пописані папірці, які лежали на столі, і зістрибнула зі столу. Свиня тікала, а у спину їй летіли слова, які порядні йоги ніколи не вимовляють вголос.
Надворі свинка всунула викрадені папери у "Гаррі Поттера" і побігла до Барабашевого хліва…
…У цей час сумний Федько сидів на підвіконні і спостерігав за зірками. Тихенько сопів Павлуша, похропували Біленький з Професором. Саме в цю мить у двір ускочила Нюра. Федько, махаючи крильцями, тихенько наблизився до Чупакабри. Він хотів з кимось поговорити. Небезпеки в цій істоті свиня не відчувала. А угледівши схоже на своє рильце, Чупакабра навіть пройнялась симпатією до неї.
Несподівано на поріг вийшов дід Ілько, щоб висмалити цигарку. На Ількові замість улюбленої піжами були футболка і шорти, бо свою нічну вдяганку дід вдягав вже біля самого ліжка.
Дід задивився на небо й затягнувся цигаркою. Федько з Нюрою, не змовляючись, принишкли. Але дід побачив, що щось ворушиться. Він подумав, що то кішка, яку дід колись назвав Муркою. Ілько просто вмирав за своєю вихованкою, вибираючи для неї кращі шматки зі столу та годинами чухаючи їй за вухом. Останнім часом Мурка десь загуляла. Тому дід зрадів і побіг у хату по ковбасу. Нюра з Федьком чекали розвитку подій і не тікали. Кодовим словом, яке тримало їх на місці, було "ковбаска". За хвилину дід повернувся. Федько нявкнув, намагаючись видати себе за Мурку та відхопити шматок ковбаски, від якої він ніколи не міг відмовитись. Нюра і собі замуркотіла, старанно імітуючи голодного кота.
Дід щедрою рукою відламав і кинув шматок. Нюра клацнула зубами й відправила його за призначенням. Дід простягнув руку, щоб погладити свою Мурку. Проте замість м'якенької шерсті долоня лягла на жорстку, колючу щетину. Дід відсахнувся і крикнув.
Нюра кувікнула і ще раз навмання клацнула зубами, вкусивши Федька за місце, де починався хвіст. Вірус підскочив і, геть забувши про крила, поліз уверх по Ількових ногах, дряпаючи голі кінцівки гострими кігтиками. Ілько закричав: "Караул!", розмахуючи палюгою. Нюра втекла до хліва. В сусідніх дворах загавкали собаки, розбуджені дідовим репетом.
Ґудзик на дідових шортах неї витримав і вистрілив у темряву. Під вагою Федька одежина шурнула донизу, відкривши загалу широкі сімейні труси та худі, порослі густим волоссям дідові ноги. У кімнаті хлопців увімкнулося світло. У вікно висунулись три зацікавлені сонні пики і волохата морда. Загорівся потужний ліхтар на сусідньому подвір'ї.
Вірус виборсався з-під шортів і залетів до хлопчачої кімнати, ніби метелик на яскраве світло. Біленький та Професор провели його здивованим поглядом. А дід так і залишився стояти посеред двору зі спущеними шортами. Тепер кожен охочий міг би розгледіти на його спідній білизні милі сердечка.
Сусідка – тітка Марина, вийшла надвір, побачила Ілька та й побігла дізнатися, чи йому чого не сталося. Побачивши, що ніяка небезпека дідові не загрожує, Марина запросила діда на чай, бо подумала, що подобається старому. Перший раз у житті Біленький з Павлушею бачили, як почервонів Ілько. Це було видно навіть уночі, при світлі ліхтарів! Дід квапливо натягнув шорти і, притримуючи їх рукою, майнув у хату, щось сердито бурмочучи на ходу. До дверей його провів дружний хлопчачий та сусідчин сміх.
Розділ 11
Наступного дня хлопці прокинулись пізно, бо вночі ще довго сміялися.
А розбудив усіх зранку Павло Віталійович який знайшов втраченого вчора "Гаррі Поттера". У книжці виявились ще й папірці, на яких була схема розкопок. Федько вирішив, що це все точно принесла свиня Нюра, яка уже починала подобатися Вірусові.
Друзі домовилися йти шукати Фотошопа за місцями, вказаними на схемі. Єдиною проблемою було те, що дід Ілько міг просто не відпустити їх до озера. Однак дід сьогодні виявився напрочуд згідливим. Він сидів у хаті і ховався від тітки Марини.
Хлопці спочатку вирушили на Собачий острів. Назва острова виникла недавно. Озеро Чорне було величезним і мальовничим. Воно лежало трохи віддалік від села. Тому діти купалися на річці, що було ближче. Кілька років поспіль Чорне "скуповували" городяни. Однак уся маса людей збиралась на одному березі – там, де була нормальна дорога. На інший можна було добратися тільки пішки. Тож туди доходили тільки фанати-рибалки, які цуралися великих скупчень людей.
Так званий острів був неподалік масової стоянки, однак місцина ця залишалась безлюдною, чим і користувались рибалки-автомобілісти. Річ у тому, що Сорочий (так раніше називали його місцеві) насправді був скоріше півостровом. Одного разу на озеро приїхала порибалити ватага чоловіків. Вони собі добре хильнули, і один із них пішов ловити сомів. Дійсно, в Чорному вони були, і то чималенькі.
Ледь тримаючись на ногах риболов потягнув великого сома, але потім він виявився волохатою мордою з широко розкритою пащею і висолопленим яскраво-червоним язиком. На крик збіглись товариші риболова. Один із них тремтячою рукою спрямував світло на воду. Там хапав дрижаки і скавулів на повний голос від болю чималенький кудлатий пес. Як виявилось, Петрович не розрахував свою силу і закинув принаду аж на "острів". Чийсь Бровко не зміг утриматись від спокуси і схопив наживку (смаженого горобця). Як підсумок, Петрович кинув пити, острів отримав нову назву – Собачий. А Бровко досі втікає від горобців і забивається в буду, почувши їхнє цвірінькання!
Усі йшли за Павлушею, який знав коротшу дорогу. І ніхто не озирнувся і не побачив, що, ховаючись попід парканами, за ними стежила Нюра.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Розділ 12
Сонце підбивалось усе вище і пекло. Друзі йшли "короткою дорогою", і, здавалося, їй не було кінця. Виявилось, що Павлуша заблукав! До того ж у рідному селі! Та раптом Павлуша сказав, що пора утікати, адже побачив теля Яшку. Тим часом телятко зацікавлено подибало до хлопців. Вочевидь, його увагу привернув Вірус, який виліз із рюкзака і розминав затерплі лапи та крила. Яшка якось сердито засопів і нахилив голову. Вірус аж позеленішав з ляку. Бичок вирішив, що перед ним оберемок свіжої травички, голосно мукнув і намірився куснути Федька. Той спробував злетіти, але крила його не послухались, тож Вірус порачкував геть, піднявши догори хвоста.
Маркіз закричав тікати. Його крик подіяв, як постріл стартового пістолета. Друзі зірвалися з місця й наввипередки помчали вулицею, здіймаючи густу куряву. При цьому Сашко біг, притискаючи до себе Федька. Яшкині копита стукотіли за спинами. Несподівано де Переймало загальмував. Хлопці, за інерцією, налетіли на нього, перечепились і один за одним шубовснули в воду! Там був порятунок. Але бичка уже не було. Федько злетів угору, переконався, що всюди "чисто", і хлопці вже спокійно повилазили з води й стали знімати мокрий одяг. А ще виявилося, що рюкзак на вітрі лопотів, коли вони бігли, а хлопці думали, що це був бичок.
Павлуша вважав себе винним у незапланованих перегонах, тому радів, що все закінчилося сміхом. Хлопці ще трохи покупались. Навіть Федько хлюпався у воді, а Маркіз лишень помочив хвоста.