А до пана прибули люди від Сули, які привели ще двадцятьох дужих хлопів для охорони пана і вісім возів збіжжя і хутра.
САТАНИНСЬКИЙ ГРИБ
Три доби Грицик і Санько стежили за Зарембою та його людьми, що поки жили в таборі (маєток тільки будувався). Хлопці дізналися, що найближчих панових слуг – два десятки. Решта – зібрані з довколишніх сіл хлопці-гайдуки, яким Заремба пригрозив, що в разі втечі їхні родини будуть посаджені на палі або порубані.
Санько думав, що наблизиться до Заремби, чарами заведе його в якийсь перелісок – а далі все буде так, як задумав Швайка. Але це було нелегко зробити. І ніяке навіювання на охоронців пана не діяло. До друзів прибіг Барвінок, який приніс за вухом у жменьці реп'яхів записку від Швайки. Він повідомляв, що потрібні люди вже чекають їх в умовленому місці.
Санько відправив Грицика в умовлене місце і лишився сам. Санько помітив сатанинський гриб, на якому посковзнувся Грицик. Дід Курило казав, що коли його хтось спробує, то стає такий шалений, що аж розум втрачає.
Санько зачекав, доки один зі слуг, що прийшли до лісу по хмиз, відійде від гурту, і подумки наказав йому наблизитись. Тоді звелів йому роздягтися і заснути. А сам убрався в його одіж, похапцем назбирав велику в'язанку хмизу, накришив у полотняну торбинку кілька сатанинських грибів, завдав на спину в'язанку і подався до табору. Санько навіяв слугам, що він слуга Гаврило. Хлопець висипав гриби в казан і втік.
Грицик не забарився. Потрібних людей було десятеро, і всі як один – татарчуки на чолі з Хасаном.
А в таборі, після того, як поїли, люди шаленіли, вбивали одне одного і виступали проти пана. Пан Заремба налякався і чкурнув, куди бачили очі. Нараз перед ним невідь-звідки виринув якийсь хлопака і сказав тікати з ним. Пан злетів на коня і помчав за своїм рятівником до діброви. Біля перших дерев їх зустрів ще один хлопака на коні. Нараз з'явилися татари і зловили Зарембу.
У ТАБОРІ
Леміш зі Швайкою поїхали у табір пана і побачили, що шляхтичі повбивали одне одного, а ті, що були живі, не тямили, що сталося. Леміш запитав, де пан Заремба. Але ніхто не знав. Тоді Швайка сказав, що по слідах з'ясує, що сталося з ясновельможним паном. Староста наказав решті шляхти іти за Швайкою. Пилип показав сліди пана, які вели у діброву. А там стало ясно, що пана захопили татари, бо на землі лежав татарський малахай і зламана шабля.
Леміш сказав шляхтичам, що повідомить у Київ, що тут була спроба заколоту. Шляхтичі не хотіли цього, тому поклялися, що ніколи і нікому не розкажуть про це. Коли Леміш лишився сам з охоронцями пана (а це були мужні чоловіки з панських сіл), яких було сотні з півтори, то переконав їх піти на козакування у Дніпрових плавнях, але за першим його наказом мають збройно повертатися під його руку. Швайку Леміш призначив отаманом цих козаків.
Слуги пана Заремби з галасом почали готуватися до походу в плавні. Швайка і Леміш прощалися.
ЯСИР
Татари запхали в рот Заремби якусь ганчірку, зав'язали очі і кинули поперек коня. Куди його везли, Заремба не знав.
Нарешті коні зупинилися. Зарембу розв'язали, він лантухом сповз із коня. З паном було ще два хлопці, яких теж захопили татари. Це були Грицик і Санько. Вони говорили, що полювали в лісі, а татари і їх схопили.
Заремба не розумів, що його одурили. Пана били по-справжньому, а хлопців лиш торкалися. Грицик підморгував старшому над усіма Хасанові. Санько з Грициком хотіли налякати Зарембу так, аби той і в думках не мріяв повернутися на Переяславщину. Тому Грицик говорив, що татари продадуть пана в Кафі, або ж обдеруть шкіру з ніг і посолять рани, або пошлють на галери.
Грицик і Санько чекали на Швайку, але раптом на них напали Самед-ага і його залізяки. Хасан сказав, що веде до Криму пана Зарембу, але Самед-ага захопив Хасана, його людей і Грицика з Саньком. Навіть вмовляння Хасана, що вони теж татари, не подіяли. Степовики з глузливими поклонами всадовили Зарембу на коня. Решта бранців, поприв'язувані до однієї тички, бігли слідом за ним.
ВОЙОВНИЧА ЖДАНА
Після того, як Леміш призначив Швайку отаманом колишньої Зарембової дружини, Швайка вирішив подивитися, як його нове військо володіє зброєю. Оглядинами залишився вдоволений. На другий день Швайка звелів Демкові Манюні відвести нових козаків до діда Кібчика – нехай порадить, де краще селитися і з чого починати новій людині у плавнях. А сам затримався у старости переяславського, бо треба було вирішити багато клопотів: і де знайти вози на збіжжя, і як забезпечити нове військо кіньми, і як надалі тримати зв'язок, і як випросити підмогу ще й у старости черкаського. Останнє взяв на себе сам Леміш, пообіцявши, що негайно відвідає сусіду і про все з ним домовиться.
Швайку під Канівцями зустріла Ждана і поїхала з ним у плавні до Демка. Дівчина їхала в хлоп'ячій одежі. Переодягтися її умовив Швайка, бо не був переконаний, як сприйме дід Кібчик дівочу появу на своєму обійсті. Коли вона побачила Дніпрову широчінь з рибою, то зраділа, що буде що коптити.
У діда Кібчика товклося повно люду. Дід привітався зі Швайкою, у Ждані дівчини не впізнав. Але коли вона почала розмовляти з Демком, а той винувато виправдовувався, як перед дідом, то дід таки дізнався, що це дівчина. Ждана і Швайка пояснили, що вона приїхала дізнатися, чи все добре з Демком. А ще дівчина порадила дідові краще коптити рибу. Бо тут її повно, але вона виходить у козаків погана. А Ждана з мамою коптять її набагато краще. Ждана навіть дала дідові скуштувати рибу, яку привезла з собою. У стосунках з Демком дівчина далі поводилася гордо і суворо, навіть вже готова була покинути плавні, хоч хотіла тут коптити рибу.
У РАШИТА
Швайка їхав з козаками, перевдягненими на татар, і стиха посміхався, згадуючи вчорашні події: він вмовив Ждану залишитися біля діда Кібчика, бо той розкуштував її рибу, яка дійсно була смачна.
Швайка згадав Рашита – названого брата. Він був для Пилипа і старший друг, і навчитель, і порадник. Він єдиний, хто без жодних розпитувань, допомагав названому братові усім, чим міг.
Тиждень тому Барвінок приніс Рашитові звістку про те, що до нього мають прибути Грицик з товариством і полоненим Зарембою. У Рашита Швайка мав вирішити, що робити з паном.
Швайка застав Рашита за випасанням овець за Широкою могилою. Названий брат сказав, що Грицик і Санько чомусь не прибули до нього, можливо, їх зловив Самед-ага.
У КАЙСАЦЬКИХ ПАЗУРАХ
Хасана, Санька і Грицика шмагали і гнали татари. Єдиним, кому не погрожували нагаєм, був Заремба. Він їхав попереду і обіцяв Самеду-азі великі гроші взамін на волю. Але Самед сказав, що мусить ділитися здобиччю з Саїдом-мурзою, бо промишляє на його землях.
Куций потайки біг за хазяїном і був готовий завити у відчаї на ввесь степ.
Ввечері полонених завели у вибалок, а Самед і Заремба кудись поїхали. Татари повечеряли і заснули. Тільки бранці не спали. Збиті ноги нещадно кривавили, не стихав біль від нагаїв. Вартовий, якого заворожив Санько, розрізав ремінець на руках хлопця і заснув. А Санько почав звільняти інших бранців. А потім одного татарина, що найдужче знущався над Грициком, дещо розпитав. Санько дізнався, що ці татари вивідники Саїда-мурзи, який збирає людей на козаків з плавнів, бо у плавнях не повинно лишитися жодного невірного.
Грицик і Санько вирішили негайно летіти до Швайки і розказати про те, що почули. Санькові стало жаль роботи діда Кібчика, адже у плавнях він засіяв ниву, розвів худобу. Це ж скільки праці марно пропаде! І не він один такий. Татарчуки з Хасаном терпляче чекали, коли хлопці вирішать, що робити. Врешті Хасан не витримав і обережно кашлянув. І цей кашель ніби наштовхнув Грицика на якусь думку. Він нахилився до Санькового вуха і щось почав шепотіти. Нарешті, Санько хитнув головою.
Санько покликав Куцого, відірвав смужку від сорочки і щось нашкрябав на ній вуглинкою. Тоді вклав смужку між реп'яхів і причепив це все Куцому за вухо. Наказав бігти до Рашита.
Друзі підійшли до татарчуків, Грицик сказав їм брати коней вивідників і тікати додому. Проте татарчуки прощатися не поспішали. Вони про щось перемовилися і наперед виступив Хасан. Він сказав, що їм повертатися не можна, бо ватаг цих татар знає, звідкіля хлопці-татарчуки. Грицик вирішив, що хлопці поїдуть з ними.
ВІСТІ З ДНІПРА
Швайка переживав за Санька і Грицика. Проте нічого придумати не міг. Барвінок, що сидів поруч зі Швайкою і Рашитом зненацька нашорошив вуха і заметляв хвостом. І була причина – прибіг Куций. Швайка прочитав записку Санька і рушив до хлопців.
Спочатку Грицикова ватага, шмагаючи коней, чвалом покотила до Дніпра. Грицик намагався здійняти якомога більше гамору. І йому це вдалося. Раз по раз від пригаслих багать сонно цікавилися, куди їх несе нечиста. Ватага зробила широке півколо і подалася назад. Та цього разу Грицик обминав вогнища якомога далі і їхав тихо. А сторожових вогнищ було чи не більше, ніж козаків у плавнях. І біля кожного – татари.
Коли Грицик і хлопці наблизилися до шатра Саїда-мурзи та його найближчих прибічників, хлопець сказав, що треба розвідати, що й до чого. Грицик змив кров, Хасан дав йому свій халат і малахай. Грицик поїхав до шатра.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
СПОВІДЬ ХАСАНА
Санько і Хасан прилягли у траві. Татарчук розповів, що його мама – уруска, а він мріє жити у плавнях, як колись його дід.
Раптом десятків зо два татар стрімко почали наближатися до їхнього пагорба. Санько з татарчуками схопилися на ноги, щоб скочити на коней, коли це з'явився Куций. А на пагорб уже вибіг Швайка. "Татарами" виявилися козаки. Санько розповів усе, що сталося, Швайці.
САЇД-МУРЗА ПОШИВСЯ В ДУРНІ
Сонце вже повертало на захід, коли Грицик приїхав до Санька, Швайки, Хасана та інших. З Грициком був сотник Саїда-мурзи. Сотник вважав, що усі ці козаки (а вони були перевдягнені на татар) розбишаки-кайсаки.
Коли татари Саїда від'їхали, Грицик розповів, що Саїд-мурза геть оскаженів. Зараз його люди шмагають усю Самедову ватагу і допитуються, хто з них відпустив полонених. А Самедова ватага твердить, що за ними скрадався вовк – сам Швайка (а це був Куций), який вночі звільнив усіх полонених.