Зненацька зі степу долинув стукіт копит. Ледве хлопці встигли зачаїтися, як з за очеретів вигулькнуло п'ятеро вершників. Чоловіки перевдягнулися на татарських вояків, хоч говорили по-нашому. Чоловіки сміялися, що їх пан гарно придумав. Грицик вирішив іти за ними, бо думав, що між чоловіками може бути сам Швайка. Хлопці йшли не озираючись. То ж і не бачили, як назирці за ними скрадався вовк. Той, через якого вони пересіли на пліт.
Перед очима у хлопців з'явилася невеличка галявина з куренем посередині. П'ятеро вершників схопили чоловіка, що там був. Вони виносили все його добро: в'ялену рибу та птицю, барилко меду, в'язку бобрових та видрячих шкурок. А самого чоловіка (а це був рудий Мацик) вирішили втопити. Бранець тим часом поводився якось дивно. Він підвів голову і з його вуст зірвався дивний посвист. Рудий Мацик все висвистував свою дивну мелодію. І зненацька на коней грабіжників кинувся вовк. Один кінь впав, решта коней зірвалися з місця і кинулися в темряву. Грабіжник крикнув: "Вовкулака", усі кинулись до мертвого коня. А коли обернулися, рудого Мацика вже не було. Не було і Санька з Грициком. Хлопці без пам'яті летіли у глупу ніч.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
НАД ОЗЕРОМ
Хлопці бігли, не дивлячись куди. Боялися не грабіжників, а велетня-вовка. Почало світати. Хлопці й незчулися, як заснули. Прокинулися вони від стривоженого воронячого каркання. Довкола простягався рівний степ. Праворуч мріли сизі дніпровські плавні. Неподалік виблискувало невеличке озерце. Хлопці подалися туди і напилися води.
Санько до чогось прислухався. Хлопці раптом побачили, як один вершник тікає від татар. Друзі залягли в кущі шипшини. Вершники були вже недалеко. Татари гналися за одинаком, що летів на кошлатому темно-рудавому коневі. Ще один гурт вершників гнав з боку плавнів. Вершник, чорновусий смаглявий юнак, низько припав до шиї коня і час від часу озирався. Грицик встиг завважити на його спітнілому обличчі глузливу посмішку. Вершник чвалом гнав коня саме до озера. За якусь хвилю він з шурхотом врізався в очерети. Хлопці здивовано перезирнулися: в цьому очереті навіть псові не сховатися, не те, що вершникові з конем! Згодом повз хлопців пролетіли татари.
В очеретах показався кінь. Проте утікача на ньому вже не було. Татари косили шаблями очерет, плавали у воді, шукаючи втікача. Хлопці здогадалися, що утікач сидить під водою і дихає через очеретинку. А озеро ж невеличке, татари можуть знайти. Проте втікач ловитися все не хотів. Уже й сонце почало скочуватися за Дніпро – а татарські пошуки все ще були марними. Врешті, татари почали вибиратися з озера. Певне, думали, що вже втопився утікач. Татари повільно рушили назад у степ.
Зі сльозами на очах вдивлялися друзі в каламутну воду, шукаючи козака. Його не було. Перш ніж повернутися до пагорба, обережний Грицик вирішив видертися на одну з верб, аби пересвідчитися, чи не наближається до них зі степу ще якийсь татарський загін. Він обрав вербу, стовбур якої ріс трохи похило і був дуже товстий. Грицик розігнався і побіг по нахиленому стовбуру. Та на четвертому кроці нога його зненацька провалилася в якусь порожнечу. Над стовбуром здійнялася хмара порохні. З несподіванки Грицик змахнув руками і звалився на землю. І тут сталося неймовірне. Верба голосно чхнула, а тоді запитала сердитим людським голосом: "Ти що – не бачиш, куди лізеш?"
ПЕРШИЙ БІЙ ДУРНОЇ СИЛИ
Десяток жовнірів пана Кобильського пленталися попід воронівським лісом. Вони отримали від свого хазяїна наказ зібрати худобу і заховати її десь у нетрях, бо скоро мали напасти татари.
Поміж челядників плентався на старезному коні Демко Дурна Сила, бо пан зробив його своїм жовніром. Демко мав замашного окоренка, такого, що не кожен і втримає в одній руці. Від Демкової зброї всі шаблі відскакували, мов горох від стінки. А от кінь у Дурної Сили виявився нікудишнім. Проте іншого коня пан не дав.
Панську череду, що паслася під Воронівкою, за порадою діда Миколи, мали сховати на Жабиному острові. Челядникам було нелегко впоратися з чередою, корови не хотіли іти. Дід Микола несподівано побачив татар. Було їх чоловік з двадцять. Дід втік у село, Демко опинився попереду жовнірів пана.
Татари нападати не квапилися. Чи то побоювалися, чи то на щось чекали. Вони запропонували здатися. З лісу випірнуло ще десятків зо два татар. Потім кинулися на жовнірів пана Кобильського. Жовнірам вдалося втекти, а Демка оточили, щоб зловити і продати у невільницькій Кафі. У повітря злетіло кілька арканів. Демко легко відмахнув довбнею перші три. Ще два обплелися навколо довбні. Смикнув їх Демко до себе – і два нападники вилетіли з сідел. Проте знову замахнутися Демко не встиг. Шостий аркан обвив його шию. Потемніло Дурній Силі в очах, і він гепнувся під ноги коневі.
ЛЮДИНА З ДУПЛА
Верба чхала, з неї відвалився шмат кори і перед хлоп'ячими очима з'явилося чимале дупло. А в тому дуплі виднілася голова. У голови було смагляве обличчя і чорні вуса, геть покриті порохнявою.
Перед ошелешеними хлопцями постав широкоплечий юнак. Це був той, за ким гналися татари. Цю людину вони бачили вперше. Цей чоловік знав усе про хлопців: як налякали пана Кобильського і його слуг, як ночували на Сторожовому дубі. Санько розповів чоловікові, як грабували рудого Мацика. Це не сподобалося козакові.
Незнайомець повів кудись друзів. Хлопці йшли позаду незнайомця і дивувалися, бо він навіть знав, як їх звати. Чоловік сказав називати його Пилипом (це був Швайка).
Коли дісталися плавнів, Пилип звелів друзям відпочивати, а сам кудись щез. Повернувся надвечір на коні, на якому утікав від татар. Коня звали Вітрик. Козак дав друзям поїсти і сказав, що відведе у безпечне місце, бо всюди татари.
Частина друга.
На Козацьких островах
НА КАМ'ЯНОМУ ОСТРОВІ
Під вечір вони вирушили углиб дніпровських плавнів. Та перед тим Швайка скочив на Вітрика і довго вдивлявся у степ. Схоже, Швайку щось дуже непокоїло. Нарешті він зістрибнув з Вітрика, взяв його за повід і повів в очерети.
Коли очерети почали рідшати, вийшли на берег. Виднівся острів із звивистими берегами. Пилип підніс до рота долоню і тричі прокричав пугачем. Затим помовчав і пугукнув іще раз. У відповідь з глибини острова долинуло качине крякання. А через певний час виплив човен з чоловіком-здорованем. Пилип і чоловік радо зустріли один одного.
Здоровань виявився Байлемовим Василем. Він впізнав у хлопцях сина Мокрини і Степана Кореня. Василь перевіз мандрівників на острів.
У глибині острова палало багаття. На рогачках булькотів здоровенний казан з кулішем. Навколо нього сиділо чоловік з десять, які встали і з шанобливим подивом оточили Швайку. Між чоловіками був і рудий Мацик. Крім Мацика та Байлемового Василя тут були всі дорослі воронівські хлопці: Левко Заярний, і Володко Кривопичко, і Перепічка з Одудом. Усі всілися вечеряти.
Грицик і Санько заснули. Серед ночі Грицик прокинувся і почув розмову козаків про вовків. Грицик побачив, що у воді пливе песик, і покликав. Собача голова слухняно звернула до нього. За мить вона вибралася з води. Грицик отетерів, бо над ним стояв величезний вовк. Грицик скрикнув "Рятуйте!".
ЦЕ БУВ ТИШКЕВИЧ!
З несподіванки звір відсахнувся від Грицика. Мабуть, він у житті ще ні разу не чув такого вереску. Про всяк випадок вовк примирливо крутнув хвостом. Поруч здригнувся Санько. Прибігли Швайка і Мацик. Звір їх не злякався, а приязніше замахав хвостом і облизнувся. Швайка сказав: "Барвінку, братику мій сіренький!". Вовк тонко заскавулів і кинувся Швайці на груди. Мацик дякував вовкові, за врятоване життя.
Швайка посадив поруч себе Барвінка і заходився вибирати з його шерсті реп'яхи. А Грицик помітив, що Швайка відкидав не всі реп'яхи. Один клубочок – той, що збився біля правого вовчого вуха – він нишком заховав до кишені. Воронівські козаки принесли вовкові частувань, від яких лишилися лиш кісточки.
Санько подумки спілкувався з вовком. Думав, що хотів би мати такого друга. Зненацька Барвінок підвівся, підійшов до Санька і лизнув його в обличчя. Швайка здивувався і по-особливому глянув на Санька.
Козаки говорили, що добре би було знати, хто обкрадає козаків. Тоді Санько сказав, що знає. Це – Тишкевич, що служить у Кобильського. Байлем сказав, що вони не тільки обкрадають, а й вбивають козаків. А здобич човнами по Дніпру відвозять.
Швайка про щось замислився. І, схоже, думки його витали далеко від цього острова. Затим нібито знічев'я він дістав з кишені реп'яховий клубочок і видобув з нього тонку полотняну смужку. Щось прочитав і спалив. Це помітив лише Грицик.
Тоді Швайка сказав, що вчора татари побували під Воронівкою. Санькові перед очима на мить промайнуло обличчя матері. Хлопцеві здалося, ніби вона поралася по господарству. І діда Кібчика побачив він, і матір Володка Кривопичка. От тільки Демка Дурної Сили не було. А ще нібито щось трапилося на тому краю Воронівки, що був ближче до Канівців, де мешкав пан Кобильський. Санько вже збирався сказати про це Швайці, про те той приклав пальця до вуст.
Коли всі заснули, Санько сказав Швайці, що відчуває, що з Демком щось трапилося, і з Тарасівкою (кутком у селі).
САМІ НА ОСТРОВІ
Удосвіта дорослі вибралися з острова. Вирішили усе ж простежити, як татари з полоненими будуть переправлятися через річку Псел. Може, вдасться чимось допомогти землякам, котрі потрапили в біду. А оскільки сил було мало, (власне, їх зовсім не було), то постановили підняти на ноги всіх, хто козакував у плавнях неподалік від них.
Воронівці розділилися. Половина на чолі з Мациком рушили униз по Дніпру, аби зібрати тих, хто оселився на островах. Інша половина разом із Швайкою рушила в бік древнього Залозного шляху. Там, у густих дібровах, теж були вільні люди.
Грицика, Санька і Барвінка лишили на острові, хоч хлопці дуже хотіли з козаками. Хлопці ще трохи поспали, а тоді почали вивчати острів. В глибині острова між двох дубів заховався старий курінь. Хлопцям спочатку трохи було лячно самим, але Барвінок поводився спокійно, отже, небезпеки не було.
Хлопці розмовляли. Грицик хотів лишитися на острові. Санькові було шкода мами.